У легендарному Le Harry’s Bar людно й гамірно. У найпопулярнішому американському барі Парижа, як і щовечора, мовлять американські канали, обговорюють тамтешніх кандидатів у президенти, відпочивають і гучно, аж до сварок, сперечаються, хто ж переможе на примейриз від республіканців: Тед Круз чи Дональд Трамп. Кандидатура від демократів великих сумнівів не викликає: завсідники бару ставлять на Гілларі Клінтон. «Вона має політичний досвід, зв’язки та харизму», — узагальнює студент Сорбонни Том, уродженець Пенсильванії.
Хлопець замовляє фірмовий коктейль із провокаційною назвою «Візьми мене з собою» та зауважує: «Трамп — то наша карма. Ми мусимо пройти через це чистилище, щоб одужати як політична нація». Яскраво-помаранчева рідина у склянці зникає швидко. «Коли Дональд повідомив про свій намір балотуватися на посаду президента, всі сміялися. Нині є з чого заплакати: цей клоун запросто зможе стати наступником Обами».
До розмови долучається Вірджині — стильна 40-річна жінка, фахівець із консалтингу. «Дональд Трамп зробив геніальну технологічну знахідку: він зумів адаптувати «лівацьку» тему нерівності до тривог правих, — припускає Вірджині. — Ніби й не секрет, що багато хто з представників середнього класу зовсім не користається з нинішньої економічної ситуації в Штатах. Усе це триває не один рік. Люди бояться за свої робочі місця, тривожаться через активну конкуренцію іноземних компаній, сублімують на зловісного мексиканця, який «сідає на голову й змушує годувати себе»… Усі ці розмови нібито кухонного рівня несподівано знаходять відгук у багатьох освічених та професійно реалізованих людей. Трамп зовсім не марно віддав стільки часу реаліті-шоу. Він бездоганно грає на підсвідомому. Нещодавнє опитування часопису Washington Post засвідчило, що 59% виборців республіканців підтримують пропозицію Трампа щодо заборони на в’їзд нових іммігрантів-мусульман».
Читайте також: Чи боротися за Україну
Понад 100 років Le Harry’s Bar відіграє роль неофіційного дискусійного американського клубу в столиці Франції. Сюди заходив пропустити чарку Гемінґвей, навідувалися Скотт і Зельда Фіцджеральд, заглядали «на вогник» Коко Шанель… Культове місце, втім, не втратило своєї первинної демократичності. «Наш членський квиток — це гасло «залиш корону вдома», — сміється кельнер. Тут можна запросто підсісти до столика до незнайомих людей і запитати: «То хто переможе, на вашу думку, Гілларі чи Берні?». Щоб достеменно зрозуміти відповідь, бажано, щоправда, володіти англійською. Може статися і навпаки. Без жодних церемоній до вас долучається зграйка молодих людей і з місця в кар’єр запитує: «Напевне ж, двопартійна політична система Штатів починає вичерпувати себе. Що ви про це думаєте?».
Обговорюючи майбутні американські вибори, французька преса, так само як і паризькі американці, найбільше зосереджується на перспективах Дональда Трампа. Шпальти газет і журналів рясніють політичними портретами несподіваного фаворита перегонів, інтерв’ю з політологами про феномен мільярдера, який сам платить за свої вибори, аналітичними статтями, репортажами з-за океану про його зустрічі з виборцями й навіть замітками про… політичний туризм, до якого вдаються деякі оригінали, щоб побачити контроверсійного кандидата живцем. Американці ще тільки визначаються з кандидатами від двох найбільших партій, а матеріалів до теми у французькій пресі вже не бракує.
Провокаційна успішність популістських заяв Трампа на теми імміграції та мусульман страшить французів насамперед паралелями з власними політичними реаліями в перспективі близьких президентських виборів 2017 року. «Трамп використовує страхи білих робітників: щодо можливої втрати роботи, стосовно ідентичності, — пише щоденний часопис La Croix, — і пропонує їм радикальне спрощене рішення. Яке? Збудувати нездоланну стіну на кордоні з Мексикою, щоб унеможливити конкуренцію з боку латиноамериканських іммігрантів. Він не обтяжує себе деталями, як це зробити. Програма вміщена в п’яти документах на трьох сторінках. Кожен може роздрукувати її з персонального сайта кандидата. Трамп хвалиться умінням вести переговори, і виборець йому вірить».
Читайте також: Слон у кімнаті
«Егоцентрик без вишуканих манер, настирливий і неполіткоректний, Трамп постає неначе ляпас інертному та неефективному політичному класу, — каже американка Мері-Ен, власниця однієї з художніх галерей у Парижі. — Трамп — це вирок класичному стилю американської політики, який набив оскому в електорату. Це сигнал тривоги, що лунає не тільки над Америкою, а й над цілим західним світом». Стандартний розподіл на лівих і правих, чітко визначені коди поведінки, розписаний до нюансів протокол… Часом здається, що західні політики навчені діяти виключно в цій передбачуваній системі координат. Але сучасне життя залишає дедалі менше острівців, де гра відбувається за чітко визначеними правилами. І західні демократії, і решта світу все більше перетворюються на гігантську лабораторію з дуже нерівномірним економічним та політичним розвитком, але зі спільними викликами. Найкраще пристосовуються ті, хто не обтяжує себе моральними імперативами та академічними знаннями. Популісти — американські, французькі, українські — почуваються в глобалізованому політичному середовищі як риба у воді.
«Вибирати між Тедом Крузом і Дональдом Трампом — це визначатися між мотузкою та пістолетом», — написав лівий щоденний часопис Le Monde. Уявляючи на місці Обами 69-річного мільярдера з неприховано ксенофобськими поглядами, лівоцентристські преса та опінія Франції б’ють на сполох не лише через ідеологічні розбіжності з кандидатом від республіканців, хоч і вони, безперечно, є в оцінках аналітиків. Перспектива приходу до влади саме цього кандидата залишає без відповідей назрілі питання трансатлантичної зовнішньої політики та безпеки.
Імовірна перемога Трампа означатиме не тільки те, що американська нація здатна обрати лідером відносно освічену та не зовсім виховану людину. Проглядаються й гірші наслідки. Замінивши в Білому домі Обаму, який практично не цікавився Європою, Трамп муситиме задовольнити попит на сильного консервативного лідера, котрий не поступався б за рівнем Бушу-старшому. Чи має він для цього потенціал? «Потужна військова присутність у Китайському морі була б серйозним сигналом китайцям та іншим азійським народам світу, що Америка повертається», — читаємо на сайті Дональда Трампа.
Читайте також: Вотерґейт. Державний колапс наживо
Подібно до французьких популістських лідерів, Дональд Трамп закликає до «покращення відносин із Росією», не озираючись на тоталітарну природу режиму та загарбницькі війни, які ініціювала Москва. «Ладний посперечатися, що в мене склалися б чудові стосунки з Путіним», — проголосив він у ток-шоу телеканалу Fox News. Марін Ле Пен, Ніколя Саркозі, Жан-П’єр Шевенман, Філіп де Вільє та інші французькі популісти вже збудували теплі взаємини з господарем Кремля. Якщо Трамп прийде, а Саркозі повернеться до влади, вимальовується перспектива не дуже симпатичного трикутника: Париж — Вашингтон — Москва.
Це, звичайно, лише один зі сценаріїв. На щастя, є й інші, не такі катастрофічні. Скажімо, кандидатура колишнього прем’єра Алена Жуппе від французьких республіканців на президентських виборах 2017 року, а також перемога в США Гілларі Клінтон. Та й праймериз ще не відбулися ані в Сполучених Штатах, ані у Франції. Демократія, попри всі недосконалості, завжди залишає місце сюрпризам. І не тільки поганим.
Французький тижневик Le Point оприлюднив сьогодні невеликий портрет Гілларі, прогнозуючи їй перемогу в праймериз демократів. «Так чи інакше, а більше немає за кого голосувати», — цитує журнал короля моди Карла Лаґерфельда, який публічно підтримав колишнього держсекретаря США. Сама культура попереднього відбору, спочатку на рівні політичної партії, тривалий час вважалася додатковою гарантією демократичності виборчого процесу в Штатах. Коментуючи несподіваний успіх Трампа, паризькі американці припускають, що цей параметр стає недостатнім і на часі, можливо, перехід до ширшої багатопартійності в Америці.
Читайте також: На комерційних засадах
Разом із тим французи тільки вчаться вибирати партійного кандидата не кулуарно, а голосуванням активістів. Якщо соціалісти більш-менш визначилися з процедурою, то в стані французьких республіканців досі немає впевненості, що праймериз відбудеться. Запровадження конкурсних виборів кандидата гальмує, зокрема, друг Путіна — голова партії Ніколя Саркозі. Чомусь і не дивно. Авторитарний приклад, кажуть, заразливий.
Популістська спокуса, яку втілює американський кандидат Дональд Трамп, дедалі більше спонукає аналітиків до аналогій із Німеччиною 1930-х років. До порівнянь вдається і американська, і французька преса, наголошуючи, що свого часу Гітлер прийшов до влади демократичним шляхом. Російська загроза натомість у чітких паралелях промальовується не так часто. Стримувальним фактором, вочевидь, є ядерна кнопка в розпорядженні Кремля. «Ніхто не хоче відкритої війни з Росією», — часто чую вибачні інтонації від французьких приятелів. Але війна вже йде. Гібридна та нещадна. Одним із її виявів є, зокрема, той успіх популізму, що так непокоїть і страшить західну публіку безрадісними перспективами.