Риторика країн Заходу явно натякає на те, що після повномасштабного нападу на Україну рф стала продовженням “вісі зла”. Це умовний список авторитарних або тоталітарних країн, що становлять небезпеку для світової демократії, порушують права людини, зберігають зброю масового знищення, тощо. Цей термін ввів в обіг президент США Буш-молодший, який провів “вісь зла” через Іран, КНДР та саддамівський Ірак. З цього моменту різні західні політики часто звертались до цієї концепції, вкладаючи в неї різний сенс та застосовуючи її до різних держав. До країн “вісі зла” в різний час зараховували М’янму, Сирію, Лівію, Білорусь, Зімбабве, імовірним претендентом нещодавно став Афганістан. Лише щодо КНДР ні в кого і ніколи сумнівів не виникало. Ця держава вже давно майже одноголосно визнається головним міжнародним хуліганом. Північна Корея звикла ігнорувати міжнародні норми, тамтешній режим став синонімом “ідеальної диктатури”, а закритість країни дозволяє витримувати тиск міжнародних санкцій. Крім того, саме Пхеньян довгий час вважався найбільш ймовірним призвідцем можливої ядерної війни.
Не могли не згадати про КНДР і в контексті російсько-української війни. Безпосередньо Північна Корея виринула в цьому контексті лише двічі. Одного разу — проголосувавши проти української резолюції в Генасамблеї ООН, в якій ішлось про негайне припинення російського нападу. Вдруге — коли в кількох західних виданнях з’явилась неперевірена інформація про те, що Кремль нібито звернувся до Пхеньяну із проханням про військову допомогу. У матеріалах йшлося, що у відповідь диктатор КНДР відмовився та ще й назвав російського президента “занадто божевільним”. Якими б джерелами не послуговувались видання, тепер можна напевно сказати, що ніякої допомоги Пхеньян Росії справді не надав.
Читайте також: Цивілізаційний компас Будапешта
Шанси на те, що КНДР активно втрутиться у російсько-українське протистояння, тяжіють до нуля. Але й стверджувати, що війна жодним чином не стосується цієї країни, також складно. По-перше, йдеться про небажання керівництва Північної Кореї втратити міжнародну увагу до себе. Після завершення Холодної війни та втрати покровительства СРСР та соцтабору, ця країна прийняла нову доктрину національної безпеки. У Пхеньяні не боялись внутрішнього вибуху, здатного повалити режим. Деконструкція влади нащадків Кім Ір Сена могла відбутись лише внаслідок удару ззовні, як це сталось свого часу з нацистською Німеччиною або Іраком часів Саддама Хусейна. Відповідно, недоторканість режиму, який лишився майже самотнім, міг забезпечити лише правильний міжнародний імідж. Саме тоді Північна Корея повністю закрилась та перетворилась на країну, глуху до резолюцій та погроз. Остаточно ця система оформилась 2005 року, коли керівництво КНДР заявило про створення ядерної зброї, яка мала стати гарантією стабільності режиму.
Користуючись своєю фактичною безкарністю, Пхеньян вдавався до ядерного шантажу та найрізноманітніших неподобств: викрадення громадян інших держав, піратства, транзиту наркотиків тощо. Метою цього був не лише заробіток дефіцитної валюти, але й постійне привернення до себе уваги міжнародної спільноти. Це дозволяло владі звітувати місцевому населенню про надзвичайний вплив КНДР у світі, а головне — відлякувати всіх, кому спаде на думку тиснути на режим Кімів. Відповідно, запуск ракети Хвасон-17, що відбувся кілька тижнів тому, був черговим нагадуванням в дусі “Не забувайте про те, які ми погані та небезпечні”, а також спробою повернути увагу світу зі Східної Європи до Східної Азії.
Парадоксально, що для України, якій зараз небезпечно зникати з фокусу уваги світових медіа, зараз шкодять не лише витівки Кім Чен Ина, але й позиція Південної Кореї, оскільки Сеул також експлуатує корейську проблему для своїх внутрішніх та зовнішніх цілей. На протистоянні загрозі з півночі значною мірою оснований як внутрішньополітичний дискурс Республіки Корея, так і її міжнародне становище. Відповідно, Пхеньян та Сеул знаходить згоду лише у двох питаннях: у тому, що легітимна Корея лише одна, і в тому, що корейська проблема дуже важлива. Саме тому керівництво двох Корей почало словесну перепалку, обмінялось взаємними погрозами ударів, які завершились тим, що сестра Кім Чен Ина Кім Йо Джон назвала “покидьком” міністра оборони Південної Кореї Су Ука. І українцям треба радіти, що цього разу ніхто всерйоз не сприйняв хлопчика, який кричить “Вовки!”. Тим більше, що і хлопчик, і вовки мають в даній ситуації обопільний інтерес.
Читайте також: «Ця війна була неминуча»: російський колоніалізм та самообман Заходу
Другий важливий аспект полягає в тому, що КНДР, як абсурдно це не звучить, має власну soft power, котра, щоправда, впливає лише на одну країну світу — на Росію. Боротьба проти “демонізації” КНДР триває у російському публічному просторі вже давно. Початок цієї тенденції можна відраховувати приблизно від 2012 року. Саме тоді під час інтерв’ю (до речі, Ксєніі Собчак) російська акторка Чулпан Хаматова заявила, що “краще Північна Корея, ніж революція”. Хоча відлік можна починати і від самого початку путінської епохи, адже саме він заклав основу сучасним російсько-корейським відносинам, натомість Боріс Єльцин ніколи не проявляв інтересу до цієї далекосхідної держави.
Важливо те, що вже багато років поспіль у росії відбуваються спроби цілеспрямовано зруйнувати негативні стереотипи щодо КНДР із залученням прокремлівських ЗМІ, журналістів, блогерів, експертів, які переконують аудиторію в тому, що “не все так однозначно”. Мета кремля очевидна: підготувати росіян до згортання залишків громадянських свобод і встановлення диктатури. З початком війни кремль про Північну Корею зовсім не забув. Наприклад, днями у ЗМІ виступив кореїст Константін Асмолов, який заповзявся “розвінчувати негативні міфи” про КНДР і говорив про неї із неприхованим оптимізмом. Причому майданчиком для Асмолова став нібито незалежний міжнародний російськомовний канал RTVI. А 17 березня депутат держдуми казбек тайсаєв (КПРФ) закликав не лише “поглибити інтеграцію” з КНДР, але й зняти з цієї країни санкції. Схоже, все це лише початок інформаційної кампанії. Дружба з Пхеньяном для москви корисна ще й з геополітичних міркувань, адже росія давно намагається реанімувати “антиімперілістичний” дискурс, отриманий у спадок від СРСР.
Таким чином, певну роль у російсько-українській війні КНДР все ж відіграє. Перспектива кореїзації для багатьох росіян стала цілком реальною. А поки Кім Чен Ин намагається нагадати світові про себе, владімір путін робить усе для того, щоб скласти йому компанію серед інших лідерів “вісі зла”.