За час, що лишився, мають бути сформовані нові концептуальні підходи до викладання літератури, переглянуті державні стандарти, складені нові навчальні плани та програми, написані й видані нові підручники. Зрештою, повинні набратися духу змін і вчителі, головні виконавці міністерського проекту…
Вважається, що віз реформи якось котиться…
Схоже, МОН уже остаточно вирішило інтегрувати два предмети в один: замість «Укрліт» і «Зарубіжна література» школярі отримають «Літературу». Чіпка Вареник зможе зустрітися з пані Боварі під одним «дахом». Але така ідея наштовхнулася на різкий опір педагогічного середовища, яке зовсім втратило спокій. Одні обурені тим, що «Укрліт» як самодостатній, орієнтований не тільки на естетичне, а й на національне виховання навчальний предмет ліквідується, розчиняється у великому літературному морі, де ще не відомо які «острівці» отримає (а й справді, питання співвідношення українського й зарубіжного матеріалу в межах одного шкільного предмета лишається відкритим; варіантів два: 50×50 або 70×30 на користь української літератури).
Інші переймаються не так «ідейними» аспектами проблеми, як суто практичними, ба навіть житейськими. Бо що ж виходить: кажуть, проект нового навчального плану для 10–11-х класів передбачає, що на вивчення літератури виділятиметься лише 2 год на тиждень. І це означає, що після об’єднання двох навчальних предметів час на вивчення літератури зменшиться удвічі! Відповідно зменшиться й навантаження вчителів літератури, що загострить проблему їхньої професійної зайнятості, зарплат.
Утім, увага: у школах планується запровадити профільне навчання, тож, за задумом МОН, зменшення годин на вивчення літератури стосуватиметься тільки непрофільних класів (так званий інваріантний складник). Натомість у профільних усе буде інакше: там літературу вивчатимуть протягом 8 год (!) на тиждень. Ого! А ще ж новий навчальний план для 10–11-х класів передбачає, що учні вивчатимуть і такий профільний предмет, як «Мова і література національної меншини», на опанування якого планується виділити ще 5 год (разом із «Літературою» навантаження становитиме 13 год на тиждень!).
Покажіть, будь ласка, учнів, здатних упоратися з таким величезним обсягом навчального матеріалу. І чи є в наших школах учителі, які зможуть забезпечити якісну реалізацію такого хитромудрого навчального плану?
Цікаво й те, що інтегрований предмет «Література» має з’явитися тільки в 10–11-х класах; у 5–9-х літературу, як і раніше, викладатимуть двоє вчителів. Звісно, «не інтегровано». Але яка в тому всьому логіка?
Боюся, після того як МОН таки доб’ється свого і проштовхне «реформу», у шкільній практиці мало що зміниться. На уроки літератури по черзі приходитимуть ті самі двоє вчителів, україніст і зарубіжник. Вони по черзі втілюватимуть у життя спільну навчальну програму з літератури, і що в такому разі залишиться від «реформи»?
Читайте також: Українські школярі будуть вивчати історію Криму – В'ятрович
Хоч як дивно, міністерство, задумуючи реформу шкільної літературної освіти, не взяло до уваги… чинник учителя! Адже за логікою речей зміни в школах треба було б скорелювати зі змінами в системі вищої освіти. Якщо вже об’єднувати українську й зарубіжну літератури, то й випускників філфаків слід готувати як «універсальних» викладачів. У деяких педагогічних університетах так і роблять, але ж ідеться про потребу в системі, а не про ексклюзивну практику поодиноких вишів.
Окреме питання — зміст навчальної програми з літератури. Розробити її можливо лише після того, як буде вирішено головні концептуальні речі (державний стандарт, співвідношення українського й зарубіжного матеріалу тощо). Чи працюють відповідні творчі групи? Чи враховують вони той незаперечний факт, що «екстенсивне» вивчення літератури (себто намір «пробігти» на уроках якомога більшу кількість творів) лише відбиває в учнів бажання читати, яке й без того не є жагучим? Чи наготували пера автори нових підручників?
А тепер погляньмо на календар: зараз лютий 2017-го, отже, через один навчальний рік і три місяці реформа має запрацювати. Що готово на сьогодні? На жаль, майже нічого. Ще тільки збираються підписи противників інтегрування предметів; ще киплять пристрасті на кафедрах зарубіжної та української літератури (шкільні вчителі до всього ставляться якось смиренніше, сумирніше, принаймні так видається)…
Очевидно, що запланована МОН реформа шкільної літературної освіти потребує значно глибшого, системнішого опрацювання. Зміни, звісно, потрібні, проте не можна ж робити серйозні речі абияк, через пень-колоду…