Цивілізовано купувати, а не «діставати» товари українці почали відносно недавно. Навіть у Києві перші супермаркети з’явилися років 12–15 тому. Тоді ними можна було здивувати багатьох співвітчизників, особливо тих, хто не бував за кордоном. Але не всіх. «А це все ж таки не дотягує до тих часів, які називають застійними, – сказав поважного віку громадянин, що свого часу працював інструктором райкому на Придніпров’ї. – Я тоді міг зайти і сказати: мені оцей баличок – і все, загорнули, порядок». Далі був очікуваний спіч про якість радянських продуктів, та я вже не слухав. Упав у ступор: виходить, у застійному райцентрі за часів, коли люди їздили в «ковбасні» тури до великих міст і стояли в кілометрових чергах, місцева еліта «шопінгувала»
у спецрозподільниках (на слух слово немилозвучне, але за вибором товарів, виявляється, цей секретний магазин для «своїх» не поступався сучасному супермаркету). Про всі номенклатурні блага в часи Перебудови були написані тонни статей і відзняті кілометри кіноплівки, але «особливе» життя, від побуту до харчування, залишилось. «Спецконтингент» нікуди не подівся, він просто змінив смаки й політичне забарвлення. Ще не стерлося з пам’яті «Межигір’я», яке стало монументом доби Віктора Януковича. Більшість відвідувачів маєтку дивуються несмаку й гостро іронізують щодо «купєчєского» розмаху екс-«гаранта», якого, втім, і донині іноді виправдовують співвітчизники: «Він президент, отже, має право». «Тобто все дозволено?» – запитаємо від себе.
Привілей – страшне слово. Воно вбиває. Погортаймо відносно недавню історію ХVIII століття – і побачимо, як боротьба за виняткові права та проти них переповнювала ешафоти, підштовхувала до повстань і революцій: все через те, що одна частина суспільства прагнула втримати їх, а друга – скасувати. «Особливість» окремих прошарків у роки війн та великих потрясінь стає великим соціальним подразником. Якщо у відносно спокійні часи привілейовані касти викликають роздратування та обурення, то в кризові моменти – відверту ненависть.
Інтернет рясніє пропозиціями обмежити фінансування депутатів у межах соцдопомоги безробітним та риторикою в стилі Поліґрафа Шарікова: «…взять все да поделить». Її навіть беруть на озброєння політики а-ля Олег Ляшко, послухавши якого можна дійти висновку, що й іноземні делегації під час офіційних візитів варто частувати виключно салом, цибулею та самогонкою. Це, звісно, далеко за межами конструктиву і здорового глузду. Так само як і наявність окремих угідь та лікеро-горілчаного заводу під контролем сумнозвісного ДУС.
Коли починаєш вивчати цілу індустрію, яка працює на «спецконтингент», аж закрадається підозра: то, може, в панів можновладців є і по кілька необлікованих сіл із кріпаками та кріпацькими театрами? Надто вже усе воно має не те, що радянський, а феодальний вигляд. І система відносин тут вельми специфічна: армії водіїв-садівників-покоївок не працюють у звичному розумінні цього слова. Ні, гроші вони отримують, і відносно непогані, але стосунки з «господарями» – десь на рівні позаминулого століття.
У час, коли держава декларує тотальну економію (мовляв, усе для фронту, для перемоги) і справді скорочує чимало витратних статей, зокрема й щодо чиновництва, система привілеїв залишається майже незмінною.
І йдеться не лише про «спецконтингент»: Україна успадкувала від радянської системи силу-силенну «пільгових категорій громадян». Де-юре це заслужені й шановані люди з різними привілеями та привілейчиками. Де-факто не завжди пільги дістають ті, хто їх заслужив і реально потребує: існує величезний корупційний спрут, який продукує посвідчення для фейкових інвалідів, учасників бойових дій, ліквідаторів аварії на ЧАЕС. А які можливості в нього з’являються у зв’язку з війною на Донбасі? Скільки вдаваних «героїв» можуть отримати статус ветерана, а з ними й незаслужені привілеї?
Звісно, рецепти для лікування згаданих «хвороб» існують, і вони не є унікальними. Увесь «придворний» апарат, що працює на комфорт і апетит можновладців, можна замінити прозорими тендерами, а пільги – монетизувати. Під час зміни влади ми часто чуємо про такі наміри, але згодом чергові «реформатори» забувають про них, а напередодні нових виборів згадують, що пільговики – це електорат, який краще не зачіпати. А зараз можуть з’явитись нові відмовки: йде війна, нам не до того, рятуємо країну.