Інформація, яку ЗМІ охрестили «сенсаційною», спричинила днями справжню медійну хвилю: на початку тижня читачі, більш-менш зацікавлені в культурній тематиці, звернули увагу на голосні заголовки, мовляв, державну кіностудію Довженка от-от виставлять на продаж. Джерелом стривоженості став блог редактора відділу культури видання dt.ua Олега Вергеліса, який швидко розібрали «на новини» інші медіа, https://dt.ua/ART/kino-i-cirk-privid-privatizaciyi-250951_.html. У тексті автор по суті лише повертається до теми, яка мала б «вистрілили» ще наприкінці липня, але тоді без належної аналітики та вдалих журналістських акцентів розголосу не набула.
Отже, що сталося? Міністерство економічного розвитку й торгівлі додало до переліку об’єктів державної власності, які підпадають під приватизацію у 2017-2020 роках, 893 об’єкти, серед яких, зокрема, Національний цирк України та Національна кіностудія ім. Олександра Довженка. Це факт, далі справа за акцентами.
Інтонація блогу неприховано алармістська. За словами автора, «майстри мистецтв» уже зараз «бурхливо і передінфарктно обговорюють» подальші перспективи тотальної приватизації. Таке майбутнє ввижається «злою гримасою історії», цифра «893» тимчасова і от-от — «згодом» — збільшиться до «близько 3,5 тис.»; головний винуватець усього цього — Міжнародний валютний фонд, який нібито й «замовляє музику».
Читайте також: Український культурний фонд: саджання саду
Із цифрами автор помиляється. Насправді, на сайті МЕРТ визначально було опубліковано загальний перелік з 3444 держпідприємств, розподілених по відповідних групах згідно з новою урядовою стратегією управління державними підприємствами. Серед цих майже 3,5 тис. є вже згадані 893 заклади, що підлягають приватизації у 2017–2020 роках. Є й інші групи: наприклад, 559 закладів, які розташовані на окупованих територіях, 359 об’єктів, на які чекає концесія (передача у тимчасову експлуатацію), 1255 закладів, що мають бути ліквідовані, та 378, що залишаться у державній власності. Серед 893 закладів, які підлягають майбутній приватизації (деякі за умови внесення відповідних змін до законодавства, про це далі), — лише 23 заклади, підпорядковані Мінкульту. Так чи так, цифра 893 у межах ухваленої стратегії не зростатиме.
Серед 23 підпорядкованих Мінкульту закладів двійко зі статусом «національних» (уже згадані цирк і кіностудія). Окрім цього, у списку зазначені ще 6 цирків (Харківський державний цирк імені Ф. Д. Яшинова, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Криворізький, Львівський державний цирки), Державна циркова компанія України, а також Українська кіностудія анімаційних фільмів й Українська студія хронікально-документальних фільмів.
Списки були оприлюднені 21 липня (ознайомитися можна за лінком). Саме тоді стало відомо, що переліки офіційно затверджені українським Урядом, але є свого роду орієнтиром, стратегічним списком на перспективу. Для дефініції переліків офіційно використано термін «тріаж» (від англ. triage — медичне сортування, яке допомагає визначитися з пріоритетами надання першочергової допомоги в залежності від складності стану того чи іншого пацієнта). По суті, йдеться про сортування допомоги «пацієнтам» в умовах, коли загальних ресурсів не достатньо, щоб вилікувати всіх і негайно.
МЕРТ, зі свого боку, відкрито зазначив, що оприлюднений «тріаж» є одним із зобов’язань, які взяла на себе Україна в рамках домовленостей із МВФ.
Через п’ять днів, 26 липня, із роз’ясненнями вирішило виступити Міністерство культури. У лакончіному тексті на сайті Мінкульту стверджується: «публікація (переліку на сайті МЕРТ. — Ред.) не є ухваленим рішенням про приватизацію, а лише пропозиціями Мінекономрозвитку». Крім цього, розпорядженням 4 липня Уряд зобов’язав МЕРТ корегувати списки в разі отримання обґрунтованої критики, і, як випливає з роз’яснення, Мінкульт із такою критикою вже виступив, надіславши колегам відповідного листа.
Читайте також: Оксана Забужко: «Українське суспільство сьогодні позбавлене орієнтирів»
Якщо коротко, Мінкульт каже «ні» приватизації цирків, тому що саме державні циркові підприємства забезпечують роботу певного конвеєра — цілісної системи, у межах якої спільно сформовані циркові програми почергово демонструються для населення в стаціонарних цирках. Приватизація нібито має порушити роботу цієї системи й «призведе до непоправних наслідків». Щодо державних кіностудій, то Мінкульт просто зазначає, що планомірно займається пошуком інвесторів для них і пропозиції стосовно приватизації поки що вносити не планує.
Ну й останнє, але чи не найважливіше: студія Довженка має статус «національного» закладу й, за законом, не може бути приватизована, доки цей закон не змінено.
Ось що важливо знати про національний статус закладу культури:
- Він надається інституції, яка досягла найвищих показників своєї діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї національного відродження й розвитку України, запровадження державної мови та є провідною серед галузевої групи своєї сфери http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/451/95
- Його можуть отримати лише ті заклади культури, майно яких перебуває в загальнодержавній власності; майно закладів культури, яким надано статус національних, приватизації не підлягає http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/587/94
- Позбавити цього статусу може тільки президент країни своїм указом і тільки в разі якщо заклад втрачає показники діяльності, зазначені в першому пункті.
Навіть якщо не думати поки про тектонічні законодавчі зрушення, які були б потрібні для внесення змін у ці нормативи, варто згадати, що будь-які законопроекти, що стосуються приватизації, є дуже складними й зазвичай резонансними. Затверджену Урядом стратегію, за регламентом, має спершу розглянути на своєму засіданні Національна рада реформ, тільки після цього її передаватимуть до Верховної Ради. Тож щодо темпів розвитку такого сценарію, базуючись на досвіді, уже можна робити песимістичні прогнози.
Утім, незалежно від алгоритму й швидкостей законодавчого процесу, експерти вже зараз починають міркувати про можливі плюси й мінуси приватизації кіностудії Довженка. Якщо дивитися на території поза пострадянським світом, стає очевидно, що феномен державних кіностудій (state-owned film studio) є в міжнародній практиці радше винятком. Зрозуміло, що формування кіноринку в тій чи тій країні відбувалося в залежності від історичних умов: і в Європі, і в США перші кіностудії були приватними, ще з початку 1990-х у Голівуді працює так звана велика шістка кіностудій, за кожною з яких стоїть серйозний інвестор з іншої сфери економіки (Columbia Pictures, 20th Century Fox, Warner Bros., Paramount Pictures, Universal Studios, Walt Disney Company), плюс приблизно 10–15% кіноринку займає продукція незалежних компаній DreamWorks, Lionsgate и The Weinstein Company. Державні кіностудії діють, наприклад, у Китаї, зокрема China Film Group Corporation (CFGC) — монополіст, через якого проходять усі імпортовані закордонні фільми, займає майже 33% кіноринку країни. Є ще Велика Британія з її державними BBC, до яких входить підрозділ із випуску художніх фільмів BBC Films, заснований у 1990-му. Бюджет BBC, як відомо, формує спеціальний податок, що його платять усі громадяни країни, які володіють телевізорами й будь-якими пристроями для перегляду відеосигналу в реальному часі. Бюджет цей становить близько $5 млрд щорічно.
Читайте також: Привид національної ідеї никає Україною…
Очевидно, що українські реалії геть інші: державна кіностудія гостро потребує й інвестицій, й оновлення. Фахівці студії, що свого часу забезпечували якість продукту, за словами експертів, уже давно або перейшли до комерційних компаній, або просто вийшли на пенсію. Максим Нефьодов, заступник голови МЕРТ, у численних коментарях, про які його просять на хвилі теми, зазвичай погоджується з цим і пояснює, що саме з міркувань про збитковість багатьох підприємств і виник «тріаж». За логікою Нефьодова, державними мають лишатися лише ті, які потрібні для виконання державою своїх функцій (тут, вочевидь, йдеться про енергетичну безпеку тощо). Отже, держава визначилася з «пацієнтами», котрі потребують першочергової «медичної допомоги».
За умов браку державницького підходу до кіновиробництва й коштів для державної підтримки кіностудії, пошук інвесторів є логічним кроком. Проте в українських реаліях це обтяжено багатьма ризиками, зокрема, стривоженість спричиняє той факт, що інвесторів передусім може вабити земля для подальшої забудови житловими кварталами й торговими центрами. А кіностудія Довженка сьогодні — це насамперед 17 га землі в центрі міста в парковій зоні.
Чому «насамперед»? За словами генерального директора студії Олеся Янчука, який давав днями коментар телеканалу ZIK на гарячу тему, на кінопідприємстві, що придатне для зйомок стрічок будь-яких жанрів і постановчої складності, станом на кінець липня 2017 року знімають… один фільм.