ПРИВАТна війна Корбана

Геннадія Корбана, бізнес-партнера співзасновників фінансово-промислової гру­­пи «Приват», намагалися висадити в повітря у Дніпропетровську 17 вересня. Бізнесмен, ім’я котрого регулярно лунає в контексті гучних корпоративних конфліктів та рейдерських захоплень, спілкувався з двома знайомими підприємцями у ресторані Peperoni, коли поруч із його столиком спрацювала бомба.
Це не перший замах на життя Корбана. Прикметно, що більшість із тих, хто міг бажати смерті бізнесмена, самі полягли від рук кілерів. Тож не виключено, що бомба в Peperoni – продовження багаторічної кримінальної війни, в яку втягнуті транснаціональні злочинні угру­­повання та, ймовірно, іноземні спецслужби.

Поспішні висновки

Низка ЗМІ поспішили пов’язати замах на Корбана із конфліктом його партнерів по «Привату» з донецькими. Правоохоронні структури, явно не без вказівки «згори», у вересні заходилися перевіряти законність приватизації земель у Карпатах, на яких розташований гірськолижний курорт «Буковель», під­контроль­ний «Привату». Тро­­хи раніше, в серпні, загострився конфлікт довкола нафтопереробного заводу «Галичина», ЗАТ «Укртатнафта» та компанії «Укр­­нафта», які також належать до сфери впливу фінансово-про­мислової групи. Чинний уряд вдається до спроб видавити з цих підприємств Коломойського і Ко.

Але сумнівно, що вибух у Дніпропетровську має стосунок до переділу великого курортного чи нафтового пирога. По-перше, Геннадій Корбан у «При­­­ваті» не повноправний партнер, а радше найманий менеджер, котрому засновники ФПГ регулярно доручають вельми делікатні справи, вирішення яких потребує балансування на межі статей Кримінального кодексу. Власних інтересів на більшості об’єктів «Привату» він не має. По-друге, до його послуг, як відомо, вдаються й інші олігархи. Зокрема, Віктор Пінчук і Рінат Ахметов. По-третє, якби Корбан перебіг дорогу комусь із нинішніх можновладців, вони знайшли б надійніший спосіб поставити його на місце, ніж відправляти до нього бомбіста.

Сам постраждалий категорично спростовує зв’язок замаху на власне життя з владними пертурбаціями і розкланюється в реверансах перед донецькими. «Навпаки, вважаю, що чинна влада ефективніша, ніж попередня», – сказав він одразу після замаху. Корбан також запевнив, що не мав останнім часом бізнес-кон­флік­­тів, ніхто йому не погрожував. І при цьому заявив, що вибух у ресторані не може мати стосунку до попередніх замахів на нього та його оточення. Але чи не поспішив він із такими висновками? Чи, може, таким чином Корбан намагається відвести від себе підозри щодо власної причетності до кримінальних розборів?

Кривава хроніка

Увечері 19 березня 2006 року в центрі Дніпропетровська пролунали автоматні черги. Під вогнем опинився Merсedes, у якому перебував Геннадій Корбан. Охоронець бізнесмена дістав важке поранення в груди, самого Корбана врятувала бро­­ня ексклюзивної автівки. Правоохоронці тоді спрацювали блискуче: менш ніж за місяць СБУ схопила виконавця замаху – чеченця Арсена Джамбураєва. Пізніше, 27 січня 2007 року, за орієнтуванням українських спецслужб ФСБ РФ арештувала в Москві замовника замаху на дніпропетровського бізнесмена Лом-Алі Гайтукаєва, якого через рік за цей злочин російська Феміда засудила до 15 років ув’язнення.

На момент замаху Геннадій Корбан брав участь на боці ФПГ «Приват» у конфлікті навколо дніпропетровського Центрального ринку, на який із 2004-го претендувала група нині по­кійного російського бізнесмена Максіма Курочкіна, президента «Російського клубу» в Києві, відомого у злочинних колах як Скажений Макс (через неврівноважений характер і схильність до насильства). Після при­­ходу до влади помаранчевих у 2005-му українська влада оголосила Курочкіна у розшук за підозрою в причетності до низ­ки резонансних злочинів. Вести справи Скаженого в Укра­­їні лишився такий собі Владімір Воробйов, також росіянин. Тож, можливо, замах на Корбана в 2006-му скоєно в інтересах групи Курочкіна – Воробйова.

30 жовтня 2006 року 150 бойовиків, найнятих структурами Курочкіна, спробували вибити з Центрального ринку в Дніпропетровську адміністрацію «Привату». Почалася грандіозна бій­­ка. Щоб приборкати масовий безлад, владі довелося стягнути на місце події спецпризначенців і внутрішні війська.

Через півтора місяця у Дніпропетровську досі не спіймані кілери всадили у Воробйова 14 куль. А вже 16 березня 2007 року на автошляху біля села Плюти (Київська область) розстріляли трьох партнерів Курочкіна і Воробйова. У діях убивць читався почерк супер-профі: вони влаштували засідку, і коли Toyota бізнесменів наблизилася, перекрили дорогу вантажівкою й відкрили шквальний вогонь з автоматів.

Угруповання Курочкіна методично винищували. Крапку поставив снайпер 27 березня 2007-го: він застрелив Максіма Курочкіна у дворі Святошинського райсуду Києва, у стінах якого росіянина судили за злочини в Україні. Варто зазначити, що до рук українського правосуддя Скажений Макс потрапив фактично добровільно: попри те що російська влада відмовлялася видати його Україні, Курочкін 20 листопада 2006-го сам прилетів до Києва, де на його зап’ястях одразу ж кляснули наручники. У суді він виглядав як людина, яка перегоріла від страху: плів нісенітниці, казав, що його все одно вб’ють. І не помилився.

Геннадій Корбан відкидав будь-яку причетність до ліквідації Курочкіна і його людей. Крім того, стверджував, що вирішив із ними всі протиріччя до їхньої трагічної загибелі.

Вранці 13 жовтня 2009 року в Дніпропетровську вбили бли­зь­­кого друга і партнера Геннадія Корбана В’ячеслава Брагінсь­ко­­го. Його підірвали радіокеро­ваним вибуховим пристроєм спрямованої дії (кілерів так і не знайшли). За попередніми вер­­сі­­ями, схожу бомбу використали під час замаху на Корбана 17 вересня 2010-го.

Тінь Скаженого Макса

Важко не звернути увагу на дивний збіг: криваві події 2006–2007 років, коли під корінь винищили бригаду Скаженого Макса, співпали в часі з другим прем’єр­ським терміном чинного президента країни Віктора Януковича. А розквіт «артелі» Курочкіна припав на перше пре­м’єрство Віктора Федоровича – початок 2000-х. Щоправда, гру­­­­­­па Курочкіна в Україні працювала не з донецькими, а з чільними представниками тодішньої партії влади – СДПУ(о). Передусім серед партнерів Максіма Курочкіна згадувався колишній голова Адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук і нинішній президент Федерації футболу України Григорій Суркіс. У ЗМІ стверджувалося, що бригада Курочкіна забезпечувала силове захоплення підприємств (передусім обленер­­го), на які претендувала група Суркіса – Медведчука. Харак­терно, що в деяких випадках її партнером виступала ФПГ «При­­ват», до якої зараховують і Геннадія Корбана.

Самого Скаженого Макса на його батьківщині пов’язували з групою «Лужнікі», що з напівбандитського угруповання до 2000-х переросла в респектабельну інтегровану у владу ФПГ. Один із лідерів «Лужніков» Алєксандр Бабаков нині очолює пропутінську партію «Справєдлівая Росія», є співвласником словацької компанії VS Energy, відомої в Україні корпоративними конфліктами, причетність до якої закидали також Григорію Суркісу і Вікторові Медведчуку. Цікава деталь: за повідомленням ЗМІ, у середині 2000-х Бабаков буцімто фінансував Соціалістичну партію України Олександра Мороза, а після зникнення останнього з великої політичної арени – Народну самооборону Юрія Луценка, який, будучи міністром внутрішніх справ, домагався арешту Курочкіна.

Виконавець замаху на Геннадія Корбана у 2006-му Арсен Джамбураєв та організатор Лом-Алі Гайтукаєв, за даними російських відкритих джерел, належать до так званого лазанського злочинного угруповання. В Росії на рахунку цього ОЗУ серія вбивств і кілька терактів, в Україні – убивства на замовлення і транзит наркотиків із Дагестану. Ця банда виникла ще в 1980-х роках. З одного боку, її пов’язують із російськими спецслужбами, з іншого – до неї входять колишні чеченські сепаратисти. Серед її членів згадувався відставний полковник спецслужб Владімір Воробйов (у 1994-му засуджений на три роки за підрив пасажирського автобуса в Москві). Але чи це той самий Воробйов, який воював із Корбаном у 2006-му, зараз сказати важко. «Лазанській» банді приписують убивство у 2006 році оглядача «Новой га­зеты» Анни Політковської, автора журналістських розслідувань корупції та злочинів проти мирного населення у Чеченській Республіці.

Лом-Алі Гайтукаєв, коли його судили у Москві за підготовку замаху на дніпропетровського бізнесмена, заявляв, що в Україні працював в інтересах Федеральної служби безпеки Росії. Цю заяву, звісно, залишили поза увагою. Але він так і не сказав, хто йому заплатив за організацію спроби вбивства Геннадія Корбана.

Хто вирішив підірвати Корбана тепер, наразі можна лише гадати. За десять років активної участі в недружніх злиттях і поглинаннях він, напевне, нажив собі чимало ворогів. Та й зараз навряд чи сидить без діла. Але замах на нього може бути тривожним дзвіночком: бандитські методи вирішення бізнес-конфліктів повертаються.[2101]