Новий фільм про Джеймса Бонда «007: Координати «Скайфолл» виходить на світові екрани 26 жовтня (в український прокат – 1 листопада. – Ред.) на відзначення 50-ї річниці випуску «Доктора Ноу», першої з 23 стрічок бондіани, яка принесла її авторам і продюсерам майже $5 млрд прибутків по всьому світу (а з поправкою на інфляцію – понад $12 млрд).
Бонд – це справді глобальне явище. За останні півсторіччя вигаданий британський таємний агент 007 надихав авторів незліченних інших пригодницьких та шпигунських стрічок, у яких теж були автомобільні перегони, трюки, хитромудрі пристрої і зброя, красуні, злочинці з манією величі, неймовірні змови і видовищні вибухи. Бонд став взірцем шику і бездоганного стилю: ідеальний одяг, смак до дорогих речей, витонченість і коктейлі «горілка з мартіні» («збовтати, а не перемішати»). Бонд дав поштовх кар’єрі Шона Коннері, відтоді цю роль зіграли ще п’ять інших акторів, серед яких і Деніел Крейґ – останній (а для багатьох ще й найкращий) Бонд від часів Коннері. Агент 007 зміцнив авторитет західних розвідувальних служб під час смертоносної холодної війни і суперництва з Радянським Союзом та його сателітами. По всьому світу він змінив образ пихатого, замкнутого англійця, додавши до нього шарм, стиль, клас, романтику і зухвалість у жорстокій боротьбі за інтереси та престиж Британії.
Чим пояснити таку популярність цього персонажа Яна Флемінґа, небезпечного типа, колишнього журналіста й офіцера морської розвідки, котрий живе на широку ногу? Що каже Бонд про сучасну Британію, темний світ шпигунства і ставлення пересічного глядача до шпіонажу і насильства? Чи представляє Бонд чистий ескапізм, чи він є втіленням уявлень про життя і настрої нинішніх британців, зокрема й Заходу в цілому? Якщо так, то чи слід дивуватися, що в багатьох країнах (особливо на Близькому Сході) люди вважають, що британці завжди плетуть змови і шпигують за іншими державами?
Творець Бонда Ян Флемінґ не мав жодного наміру писати щось інше, крім захопливих пригодницьких романів, які б принесли йому купу грошей. Він «зліпив» свого вигаданого героя з людей, з якими стикався, коли служив у військово-морській розвідці під час Другої світової. Флемінґ казав, що Бонд «втілив у собі всіх секретних агентів і розвідників, яких я зустрічав під час війни», зокрема його брата Пітера, який брав участь в операціях у німецькому тилу в Норвегії та Греції. Письменник хотів зробити Бонда непримітним і нецікавим «сірячком», який постійно у щось встряє. Тож він навмисно обрав для нього просте ім’я, позичене, здається, в американського орнітолога, фахівця з птахів басейну Карибського моря. Сам Флемінґ був неабияким любителем спостерігати за птахами.
Кожну з 14 його книжок було написано по одній на рік, у січні-лютому, в бунгало під назвою Goldeneye («Золоте око») на Ямайці, де Флемінґ і жив. Чимало з його персонажів мають прототипами реальних людей, з якими автор познайомився на острові. Перша книжка «Казино Рояль» написана 1953 року, а останньою стала «Восьминіжка», створена 1966-го, разом зі збіркою оповідань про Бонда. До цього часу перші кілька фільмів бондіани вже побачили мільйони глядачів, тож останні книжки Флемінґа писалися під впливом кінообразу головного героя. Після смерті Флемінґа у віці 56 років було запрошено інших авторів, щоб продовжити бондіану. Шестеро письменників спробували перо в цьому жанрі, й останнім це зробив американець Джефрі Дівер, автор детективних романів.
Дівер, який став фаном Джеймса Бонда в 11 років, зізнався, що завжди писав власні книжки під цього героя. До того як 2011-го було опубліковано останню книжку з серії «Карт-бланш», Дівер перевернув купу інформації в Лондоні та по різних країнах світу, щоб забезпечити точність деталей. Популярність бондіани забезпечують і деталі (годинники, автомобілі, страви, напої), які мають надати романам достовірності. Нині саме це мрія рекламника. Виробники шампанського, чиї вина пив Бонд, гребуть гроші лопатою щоразу, коли на екрани виходить нова стрічка про Агента 007.
Флемінґ ніколи і не намагався створити точного портрета МІ6, розвідувальної організації Британії, хоча шефа цієї спецслужби зазвичай іменують «К» («контроль»), а в романах про Бонда боса називають «М». Для початку варто зазначити, що у Британії ніколи офіційно не готували агентів із «ліцензією на вбивство». Справжній шпіонаж – це радше рутинна, важка і бюрократична робота, ніж те, що показував Флемінґ. Майже 50 років, з 1945-го, вона переважно зводилася до перешкоджання діям КГБ і шпигунству за СРСР. Та хоча першими ворогами Бонда були справжні радянські організації на кшталт «смершу» («Смерть шпигунам»), наступними його мішенями стали персонажі без яскраво виражених ідеологічних уподобань, які прагнули до влади злочинними методами або взагалі мріяли про контроль над світом. У 1950–1960-х Москва, звісна річ, була розлючена тим, що в художній літературі британці завжди перехитровували її розвідників (у реальному житті часто траплялося навпаки). Але пізніші книжки і фільми, хоча й не демонстрували відкрито в Росії, здобули цілу армію прихильників по східний бік залізної завіси, а надто коли сюжетна лінія будувалася не навколо суперництва і перемог над росіянами, а натомість фігурували боси злочинного світу з країн Карибського басейну, Далекого Сходу або й навіть західні медіамагнати з манією величі.
Усі, хто пильно стежить за пригодами Бонда, – а у світі мільйони глядачів, які знають напам’ять сюжет кожної стрічки, – можуть помітити, що характер і погляди героя дещо змінюються, особливо у ставленні до жінок. Ранній Бонд був безсоромним сексистом, залюбки грався жінками і безжально відмовлявся від тих, кого вже заманив до ліжка. До того ж він був дуже невисокої думки про жінок як розвідниць, колег або суперниць. Зараз небагато фільмів демонструють такий шовінізм. Нинішній Агент 007 серйозніший за героя Шона Коннері, не такий донжуан і ставиться з більшою пошаною до своєї шефині, ніж Бонд у Флемінґа. Ці зміни відповідають перегляду ставлення до жінок і посиленню фемінізму в Британії та на Заході загалом. І справді, міс Маніпенні, один із другорядних персонажів, яку Бонд колись немилосердно дражнив, тепер значно суворіша і не потерпить жодних сексистських реплік. З’явився навіть новий жанр під назвою «Щоденники Маніпенні», трилогія про особисту секретарку М, у якій міф про Джеймса Бонда розглядається з погляду жінки.
Бондіана також може чимало розповісти про західну споживацьку культуру. Флемінґ наділив свого героя власними вподобаннями: азартні ігри, швидкі автомобілі, тонкі вина і подорожі за кордон. Але з роками смаки Бонда стали екзотичнішими, позаяк те, що колись було розкішшю, нині доступне багатьом. Змінилася й сцена, де розгортаються пригоди Бонда. Колись Далекий Схід вважався небезпечним і загадковим місцем, де немає закону і порядку. Але тепер до Китаю і Південно-Східної Азії приїжджають мільйони туристів із Заходу, тож вони втратили ауру таємничості. Тому Бондові довелося освоювати інші, досі не знані краї, як-от Африка, або знайти інші міста (наприклад, Дубаї) замість Сінгапура як метафору для загадкового космополітичного міста.
Нині Бонд – це великий бізнес, який безжально рекламується і продається по всій земній кулі. Цим він подібний до двох інших вигаданих британських персонажів: Гаррі Поттера і Шерлока Голмса. Не випадково серіал про Гаррі Поттера – єдиний, який приніс більше грошей за бондіану. А Голмс фігурував у фільмах і на телебаченні більше за будь-якого іншого героя. Можливо, могутність та промисловість і перетікає з Британії на Далекий Схід. Але в тому, як робити гроші на уяві, стара добра Англія явно попереду всієї планети.