Троє у безпеці
Усіх членів Центрвиборчкому призначає Верховна Рада терміном на сім років та на підставі подання президента, який зобов’язаний урахувати пропозиції фракцій та груп парламенту. Однак призначення не обов’язково відбуваються одночасно. Нинішня ситуація, коли склад комісії потрібно оновити тільки частково, виникла у кілька етапів.
Верховна Рада ще у 2007 році призначила 15 членів ЦВК, яку очолив Володимир Шаповал. Формування складу комісії у ЗМІ подавали як компроміс між забутими сьогодні таборами «помаранчевих» та «біло-блакитних» українських політиків. Тодішній президент Віктор Ющенко нібито отримав у свою зону впливу посаду голови ЦВК, а прем’єр-міністр Віктор Янукович – більшість складу комісії (вісім її членів).
Така ситуація тривала аж до 2010 року, коли відбулася перша зміна. У розпал виборів президента, між першим та другим турами голосування, парламент устиг замінити у ЦВК Анатолія Писаренка на керівника секретаріату фракції «Блоку Литвина» Олександра Осадчука. Сьогодні Осадчук є одним із трьох «щасливців», термін чиїх повноважень ще не сплив. За його призначення під час найгострішого протистояння за посаду голови держави синхронно проголосували представники обох протиборчих таборів.
Наступна зміна у складі Центрвиборчкому сталася у липні 2013 року. Голову комісії Володимира Шаповала Рада відправила у відставку із формулюванням про «досягнення пенсійного віку». На його місце призначили Олександра Копиленка. Пенсія Шаповала була вигідною тоді вже президенту Януковичу, який до своєї «більшості» у складі комісії додав посаду голови: ним обрали Михайла Охендовського. Останній працював у ЦВК ще з часів Сергія Ківалова та навіть запам’ятався клопотанням до Верховного суду відмовити представникам Ющенка в оскарженні постанови про обрання Януковича президентом у 2004-му. Така кар’єрна історія не завадила Охендовському досі очолювати Центрвиборчком.
Читайте також: У документах "чорної бухгалтерії" Партії регіонів є інформація про хабарі членам ЦВК
Останні зміни у чинному складі комісії відбулися 1 квітня 2014 року вже після усунення Януковича від влади. Згаданого Копиленка та ще одного члена ЦВК Юрія Донченка звільнили з посад після написання особистих заяв. На їхнє місце призначили Олега Діденка і колишню помічницю нардепа, а потім генпрокурора Олега Махніцького Катерину Березюк (за два роки, які минули, Березюк устигла вийти заміж за колишнього шефа та на сайті ЦВК тепер зазначена як Катерина Махніцька – Ред.).
Отже, Осадчук, Діденко та Махніцька працюють у ЦВК цілком законно, а решта членів уже два роки як мали піти.
Нерішучий Порошенко
Перша інформація про наміри президента внести на розгляд Ради кандидатури нових членів Центрвиборчкому з’явилася у ЗМІ ще в липні 2014 року. Однак сам Порошенко утримався від коментарів.
Єдиний крок самого голови держави відбувся у вересні того ж року, коли він офіційно вніс до Ради подання про припинення повноважень члена ЦВК Тетяни Лукаш – сестри одіозного екс-міністра юстиції часів Януковича Олени Лукаш. Замість неї президент запропонував призначити Світлану Кустову, яка представляла інтереси Порошенка у ЦВК під час виборів президента 25 травня 2014 року. Проте у листопаді, після виборів до Верховної Ради, Порошенко відкликав подання, яке депутати так і не встигли розглянути.
Від того часу інформація про нібито намір голови держави нарешті виконати вимоги законодавства і внести до Ради кандидатури періодично з’являлася у публікаціях журналістів, однак усі прогнози про швидке вирішення справи не здійснилися.
Зокрема, чергове привернення уваги до теми змін у ЦВК відбулося напередодні місцевих виборів, за рік після описаних подій. Опоненти БПП (які офіційно на той час ще були партнерами по коаліції у ВР – Ред.) підхопили тезу про незаконність ЦВК та «злочинну бездіяльність» Порошенка. Лідер «Радикальної партії» Ляшко навіть подав судовий позов до Вищого адмінсуду, який частково виграв, – суд визнав протиправною бездіяльність Порошенка, але відмовився зобов’язати його внести у Раду подання. У президентській політсилі відповідали, що чинний склад ЦВК має завершити вибори.
Після цього нарешті зробив заяву сам Порошенко. «Одразу після оголошення результатів виборів очікую від парламентських фракцій пропозиції щодо кандидатур до нового складу Центральної виборчої комісії. Це питання сьогодні на порядку денному», – заявив президент 30 жовтня 2015 року. У грудні парламентські фракції виконали своє завдання та внесли кандидатури. Однак подання Порошенка з іменами знову не з’явилося у парламенті.
Кандидати
Після чергової паузи напередодні другої річниці «незаконності» ЦВК увага до теми знову повернулася, цього разу зусиллями самих соратників президента. 16 травня щойно обраний голова фракції БПП Ігор Гринів заявив про швидке внесення президентом кандидатур у Центрвиборчком. «Президент, я думаю, внесе навіть не до кінця цього тижня, а до середини тижня, всі кандидатури», – сказав він. Таку ж інформацію озвучив і заступник Гриніва Ігор Кононенко, однак ані до середини, ані до кінця тижня, подання не надійшло.
Читайте також: скільки членів ЦВК підпадають під дію закону про люстрацію
Паралельно з заявами політиків громадянська мережа ОПОРА опублікувала аналіз запропонованих фракціями на розгляд президента кандидатур. Наразі йдеться про 25 осіб, з яких 16 подані президентською фракцією БПП. «Народний фронт» уніс три кандидатури, решта фракцій та груп – по одній.
Серед переліку запропонованих кандидатів є такі, про яких раніше вже заявляли як про можливих нових членів ЦВК. Зокрема, можна виділити вже згадану Кустову, а також начальника Управління кадрів Апарату Верховної Ради Віталія Максим’яка. Щоправда, раніше Максим’яка називали у якості претендента від БПП, а внесла його кандидатуру група «Воля народу». Серед відомих за політичною діяльністю кандидатів – нардеп від БПП та член профільного у питанні призначень до ЦВК комітету з питань правової політики та правосуддя Наталія Агафонова та міністр Кабміну уряду Арсенія Яценюка Ганна Онищенко, яку запропонував «Народний фронт».
Враховуючи хиткість позицій нинішньої коаліції під час голосувань можна очікувати, що якісь із числа невеликих фракцій отримають своїх членів у ЦВК в обмін на голоси за решту кандидатів. «Радикальна партія» запропонувала помічника Ляшка у двох скликаннях Олексія Кочарміна, «Самопоміч» – директора з розвитку в МГО «Інтерньюз-Україна» Євгена Радченка, а група «Відродження» – чинного суддю Дарницького райсуду Києва Аллу Басалаєву.
За інформацією гендиректора Комітету виборців України Олексія Кошеля, громадянські організації не залучали ані до формування пропозицій фракціями, ані на етапі розгляду цих пропозицій в Адміністрації президента. Єдиним винятком він назвав Радченка, якого рекомендували власне КВУ та «Реанімаційний пакет реформ». Він характеризував процес визначення кандидатур як «доволі хаотичний».
«Кандидатури обирали або за принципом «хтось із фракції когось згадав» або фракції пропонували фахівців, які працювали у партійній орбіті. Це помічники депутатів, співавтори якихось законопроектів тощо. На превеликий жаль, ми можемо вже зараз говорити, що отримаємо ЦВК, де більшість стане не експертною, а навколополітичною», – зазначив Кошель.
Судячи з публічних заяв, які лунають від оточення президента, причиною нової затримки з унесенням кандидатур могли стати запропоновані «Народним фронтом» Андрій Магера та «Батьківщиною» Жанна Усенко-Чорна, які працюють заступниками голови ЦВК у чинному складі. Як заявив Кононенко, фракція БПП наполягає, що старі члени Центрвиборчкому не повинні бути представлені у новому складі комісії. Окрім згаданих двох, до цієї групи також уходить Охендовський, внесений «Опозиційним блоком». Слід зазначити, що його кандидатуру «опозиціонери» запропонували наприкінці квітня, знявши з розгляду попередні шість пропозицій.
Ще один претендент – голова правління громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська – заявила, що її кандидатура внесена без погодження з нею та заперечила, що збирається до нового складу ЦВК.
На думку Айвазовської, оприлюднений перелік кандидатів відображає групи впливу, які сьогодні існують, передусім, у двох найбільших фракціях парламенту – БПП та «Народному фронті». Ці фракції не можна назвати монолітними утвореннями. Айвазовська переконана, що для оцінки незалежності та захищеності від політичного впливу нової ЦВК потрібно побачити не «розширений», а остаточний перелік кандидатів.
Гра заради гри
Перетягування канату під час призначень у ЦВК є старою традицією українських політсил, проте співрозмовники Тиждень.ua не взялися пояснити, у чому полягають прямі вигоди від перемоги у цій грі. Повний контроль над Центрвиборчкомом часів Ківалова, зрештою, не допоміг тодішній владі привести свого кандидата до перемоги навіть у 2004 році, коли можливості адміністративного впливу були непорівняні із сьогоденням. Кошель навів нещодавній приклад з виборами мера Павлограда восени. Тоді ЦВК своїм рішенням скасувала другий тур виборів у місті на користь одного з кандидатів, але скандал, який почався після цього, змусив Центрвиборчком швидко змінити своє рішення.
Читайте також: Глава ЦВК прокоментував інформацію про отримання ним хабарів від Партії регіонів
«Я думаю політики просто перебільшують значення Центральної виборчої комісії під час виборів. Головне завдання ЦВК – організовувати виборчі процеси, але багато політиків насправді мислять категоріями 2004 року, коли можна було так чи інакше мати серйозний уплив на виборчі процес», – зазначив гендиректор КВУ.
Дворічна затримка з оновленням ЦВК є також одним із епізодів, який загалом характеризує діяльність Порошенка на посаді президента. Він уже не вперше опинився у «шпагаті» між бажанням розділити відповідальність за майбутні промахи нового Центрвиборчкому з іншими політиками, але при цьому не образити нікого з власної команди, у якій існує багато різних груп упливу. Нещодавній приклад такої діяльності Порошенка – призначення нового генпрокурора. Після кількамісячної затримки та затягування з поданням кандидата Юрій Луценко зміг пройти всю необхідну процедуру лише за кілька годин. У результаті президент залишився і повністю відповідальним за майбутні дії Луценка, і взяв на себе увесь негатив, пов’язаний із затримкою.
Існуючий закон про ЦВК співрозмовники Тижня назвали доволі зваженим і збалансованим, а тому шлях до покращення якості комісії лежить в іншій площині.
«На перспективу потрібно передбачити усе ж таки принцип формування квот. Зараз закон не передбачає квотності. Він визначає, що президент робить подання за пропозиціями фракцій, але він не визначає, що президент повинен врахувати пропозиції фракцій чи квоти фракцій відповідно до їхнього розміру», – зазначила Айвазовська та додала, що найкращим виходом були б призначення за професійним, а не політичним принципом.
Такої ж думки дотримується і Кошель: «Повинен працювати механізм політичної культури і якщо ми хочемо мати якісний ЦВК, ми повинні обирати експертів, які багато років займаються питаннями і організації виборів, і створення законодавства. Якщо будуть традиції політичної культури – співпраця партій з неурядовими організаціями, експертним середовищем – тоді квоти заповнюватимуть з числа авторитетних фахівців».
Він зазначив, що ЦВК мала б працювати передусім над двома завданнями: підготовка нового виборчого законодавства та реформа самої комісії з метою розширення її функцій. За словами гендиректора КВУ, у низці країн ЦВК проводять не тільки загальнонаціональні виборчі кампанії, але займаються навіть організацією виборів директорів шкіл.
Як стало відомо Тиждень.ua напередодні виходу матеріалу, Порошенко учергове вирішив зачекати з поданням кандидатів через невизначеність з особами майбутніх керівників ЦВК. Топ-темою порядку денного парламенту стало питання судової реформи, що дало Адміністрації президента додатковий час на роздуми. Однак багаторічна епопея з оновленням комісії все ж близька до завершення. І саме президент нестиме повну відповідальність за ЦВК, яка повинна організувати у тому числі президентські вибори у 2019 році.