Берегівський район Закарпаття завжди вважали угорським. За даними всеукраїнського перепису 2001 року, частка представників цієї національності там сягала понад 70%. Це дійсно був найбільш угорський район в Україні.
Фото із сайту Datatowel.in.ua
Питання майбутнього цієї території викликало найбільший резонанс під час проєктування і затвердження нової структури районів в Україні. Розглядалося кілька варіантів. За одним із них, старий Берегівський район міг опинитися в складі укрупненого Виноградівського. Центром об’єднаної території мав стати Виноградів. До уваги брали економічні показники, які у Виноградові значно кращі, ніж у Береговому. Однак порівняння доволі умовне. На противагу Виноградову, у Береговому є Вищий навчальний заклад та медичний коледж. Крім того, Берегове ближче до кордону і розташоване на важливому логістичному шляху – це так званий п’ятий пан’європейський коридор (Київ – Львів – Ужгород – Будапешт – Марибор – Любляна – Трієст – Венеція). Свою роль могло зіграти й те, що Берегове є містом обласного значення (Виноградів цього статусу не має). Обидва райони мали свої переваги, тому іншим варіантом був саме укрупнений Берегівський район з приєднаним Виноградівським і з центром у місті Берегове.
Читайте також: Партії змінюються, кандидати – ні
Саме на такому варіанті зупинилася Верховна Рада 17 липня 2020 року, коли утворила шість нових районів Закарпаття. Виноградівці були не в захваті від рішення. Вони виступали за створення окремого Виноградівського району. В Ужгороді навіть провели мітинг під стінами обласної державної адміністрації, збирали підписи до Кабміну. Після невдалих спроб відстояти окремий Виноградівський район, вимагали, щоб після об’єднання з Берегівщиною, район все одно мав назву Виноградівський, а саме місто Виноградів стало центром.
З точки зору адміністративно-територіальної реформи районні центри більше не матимуть важливого значення. Вони стануть осередками центральної влади, а місцеве самоврядування переходить на рівень ОТГ: всі послуги мешканцям надаватимуть там, де вони проживають.
Водночас у низці ЗМІ можна бачити публікації, що утворивши Берегівський район, українська влада створила «угорський район». Це, мовляв, ніщо інше, як поступка Будапешту.
Чи угорський «угорський район»?
Після об’єднання з Виноградівським районом, де переважне населення складають українці (у переписі 2001 року там нарахували понад 71% українського населення) – Берегівський вже точно буде складно називати «угорським». Об’єднання знизить частку етнічних угорців приблизно до 40%.
Своє невдоволення цим висловила Закарпатська обласна організація КМКС Партія угорців України: «Угорська культурна асоціація Закарпаття (КМКС) підтримує створення Берегівського району. Водночас, звертаємо увагу на те, що створена районна система негативно впливає на угорців Закарпаття, оскільки їх кількість у нових районах значно зменшується. Так, наприклад, у новому Берегівському районі частка угорців зменшиться з 75% до 43%, в Ужгородському з 33% до 13%, в Мукачівському з 12% до 4%».
Повертаючись до тези, що Берегівський район – це поступка Будапешту, варто розібратися, чого б хотіла Угорщина. Ідеальний сценарій для Будапешта – це об’єднання всіх угорських сіл на Закарпатті в один район. Це села Ужгородського, Берегівського, частково Мукачіського, Виноградівського та навіть Хустського районів. Тож, якщо казати про поступки Будапешту, Україна мала б створити саме таку одиницю через об’єднання частин різних районів Закарпаття.
Тому казати, що створення нового Берегівського району є поступкою для Угорщини – немає підстав. У той же час – це найкращий сценарій, на який в реальності міг розраховувати Будапешт. З точки зору офіційної політики Будапешту щодо підтримки закордонних угорців (яка стосується не тільки України), усі інші сценарії, які розглядали, гірші для здійснення такої політики.
Читайте також: Закарпаття. Плеяда локальнх проєктів
Ризики сепаратизму
Панує думка, що через утворення нового Берегівського району на Закарпатті збільшилися ризики сепаратизму та провокацій. По-перше, провокації на ґрунті міжетнічному або міждержавних відносин тут завжди існували протягом останнього століття. І це не залежало від чисельності або меж районів. Регіон завжди був прикордонням різних країн та імперій, що й використовували сусіди у боротьбі. Особливо чітко це видно протягом останніх шести років, коли різні сили намагаються розіграти «угорську карту». У тому числі й Росія, що можна побачити хоча б з рішення суду в Кракові, який у березні 2020-го засудив трьох громадян за організацію та підпал саморобним вибуховим пристроєм офісу Закарпатського товариства угорської культури (КМКС) в лютому 2018-го. Сліди замовників цього злочину ведуть до Росії, на чому наголошували й прокурори. Є всі шанси, що цю карту будуть розігрувати й надалі.
При цьому на Закарпатті відсутні радикальні сепаратистські настрої. Будь-які відцентрові процеси пов’язані радше з соціально-економічними питаннями, з незадоволеністю людей своїм майновим станом. Ідеї відокремлення Закарпаття чи створення тут якоїсь автономії, з точки зору практичної реалізації – абсурдні, хоча б тому, що регіон, дотаційний на понад 70%. Тобто без доплат із державного бюджету область не зможе існувати.
Апокаліптичні сценарії агресії на Закарпатті з боку сусідів після створення нової адміністративної одиниці (Берегівського району) також абсурдні. Цьому є ціла низка запобіжників. Перший – це те, що Угорщина є членом ЄС та НАТО, і навряд чи нова війна в Європі входить до їхніх планів. Ще одним фактором є й те, що сама по собі Угорщина – дуже маленька країна, її мілітарні потужності надто мізерні, аби здійснити воєнне вторгнення на Закарпаття.
Та й в цілому – контекст Закарпаття – це контекст стабільності в усій центрально-східній Європі. Це питання стосується не тільки України та Угорщини. Йдеться про гарантії стабільності і в Словаччині, і в Румунії, і ще в п’яти, якщо не більше, країнах, де проживає значна угорська меншина.
У новому Берегівському районі, який стане менш угорським, а центральна влада матиме свого представника і функції контролю – ризик відцентрових процесів знизиться. Ще більше він знизиться, якщо українська держава, уряд, Верховна Рада, президент, місцеві еліти – спільно випрацюють якісну регіональну політику на Закарпатті і будуть реалізовувати її в контексті прав національних меншин, культурного та міжкультурного діалогу.
Читайте також: Берегове і Хуст. Уорське. Єврейське. Французьке
Боротьба угорських партій на Закарпатті
В регіоні функціонують дві угорські партії – «КМКС» Партія угорців України та Демократична спілка угорців України (УМДС). Стосунки між ними не є безхмарними. У 2015 році дві партії, незважаючи на постійні чвари, об’єдналися аби разом іти на місцеві вибори. Спільними зусиллями набрали 12,5% голосів. Із 64 депутатських крісел в обласній раді вони отримали вісім разом із посадою першого заступника голови обласної ради. Ним став Йожеф Борто (З 2014 року очолює Закарпатську обласну організацію «КМКС» Партія угорців України», є заступником голови Товариства угорської культури Закарпаття. У 2019 році безуспішно балотувався у Верховну Раду як самовисуванець по округу №68 – Ужгород та Ужгородський район). Представники угорських партій також зайняли посади міського голови Берегового (Золтан Бабяк), голови Берегівської районної ради (Йожеф Шін) та голови Берегівської райдержадміністрації (Іштван Петрушка).
Однак є сумніви, що на місцевих виборах 2020-го угорським партіям вдасться повторити успіх. Дві політичні сили знову домовлялися йти на прийдешні вибори разом. Однак незадовго до офіційного старту передвиборчої кампанії можна було спостерігати їх публічну перепалку у вигляді заяв та взаємних звинувачень про недотримання домовленостей. Вочевидь, політичні сили так і не змогли домовитися – обидві партії подалися на вибори окремо, а це великий ризик програти для них обох (попри дуже великі ресурси, які інвестував Будапешт і у розбудову цих партій, і в угорську громаду – це купівля частки місцевого 21-го каналу, запуск газет, сайтів, радіо, ремонти доріг, будівництво навчальних закладів тощо).
«Переговори щодо виборчої співпраці угорських політичних організацій на Закарпатті зайшли в глухий кут, оскільки представництво Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС) з самого початку відхилило пропозицію спільно висувати кандидатів на обласному, районному та мікрорегіональному рівнях», – написано на сайті УМДС, лідером якої є Ласло Зубанич. Демократична партія угорців України (УМДС) поки що не оприлюднила список кандидатів.
КМКС іде на вибори під лозунгом «Для нас головне Закарпаття». За словами лідера партії Ласла Брензовича: «В умовах нинішньої надзвичайно глибокої соціально-економічної кризи в Україні, дуже важливо мати потужне представництво угорців на Закарпатті». Про кандидатів поки що теж нічого невідомо.
Очевидно, що обидві угорські партії на виборах будуть орієнтуватися лише на ті ОТГ, де є відповідна кількість угорського населення, а також районні та обласну раду. Окрім постійних чвар, проти них на прийдешніх виборах також грає карантин та обмеження через пандемію COVID-19. 26 серпня Кабмін поки що на місяць заборонив іноземцям в’їзд в Україну. Аналогічні обмеження запроваджені в Угорщині ще 15 липня. У той же час, ні для кого не секрет, що ядро електорату угорських партій КМКС та УМДС – це угорці з подвійним паспортом. Тож існує ризик, що ці люди просто не зможуть повернутися додому для голосування.