Процес очищення банківської системи добігає кінця. Баласт збитків, неліквідів та кишенькових фінустанов, накопичений системою протягом багатьох років, локалізовано, зерно від полови відокремлено. Позаду пекло, попереду нові можливості для розвитку. Для простого українця виникає закономірне питання: чи є на сьогодні в країні банки, яким можна довіряти? Адже епоха високих ставок за депозитами, дуже ймовірно, скоро завершиться. І нею треба встигнути скористатися.
Аналізуючи різноманітні рейтинги банків, можна дійти кількох висновків. По-перше, часто значення окремих фінансових показників, на основі яких упорядковують кредитні корпорації, не відповідають реальному стану справ у фінустанові (приклади нижче). Для того щоб знати, що насправді відбувається в конкретному банку та як трактувати його показники, потрібно досліджувати управлінську звітність, доступу до якої в простого українця, звичайно, немає. Тому згадані рейтинги здебільшого ненадійні, бо формують заздалегідь зміщені оцінки ситуації. По-друге, в умовах економічної кризи деякі показники фінустанов можна трактувати двояко і в обох випадках позитивно, що ставить під сумнів можливість використовувати лінійний підхід у їх тлумаченні та брати їх за основу для порівняння кредитних корпорацій між собою. По-третє, як наслідок із двох попередніх, адекватно оцінити надійність фінустанови можна, лише якщо вдатися до комплексного аналізу певного діапазону показників, із якого кожен робитиме власні висновки. Саме такий підхід ми застосували.
Читайте також: Гроші, яких немає. На що вказує структура відпливу депозитів
Для аналізу було вибрано 30 найбільших банків відповідно до рейтингу НБУ (див. інфографіку). На середину 2015 року їхні активи становили 87% банківської системи України. Менші кредитні корпорації не бралися до розгляду не тому, що їм не варто довіряти (серед них є досить надійні), а тому, що вони й далі перебувають у процесі очищення, після чого на них чекатиме хвиля злиттів і поглинань, із якої невідомо якими вони вийдуть. Натомість наведені 30 фінустанов формуватимуть обличчя оновленої банківської системи України. І хоча серед них ще є деякі, які можуть збанкрутувати, але для їх переліку з лихвою вистачить пальців однієї руки.
Суть аналізу полягає в тому, щоб за допомогою фінансових показників продемонструвати, з якими втратами пройшли наведені банки жорна економічної кризи від початку минулого року до середини поточного і в якій формі вони перебувають нині. Далі наведено коментарі щодо окремих показників.
Зміна в рейтингу НБУ є дуже показовою. У верхній частині найістотніше додали російські банки, скориставшись кризою для нарощення своєї частки ринку. Поглинання Альфа-Банком Укрсоцбанку ще більше змінить їхні позиції. Питання в тому, хто дозволяє фінустановам держави-агресора проводити експансію? У нижній частині все значно динамічніше. Окремі банки піднялися на 20–40 щаблів. Приклад, гідний поваги, — Фідобанк. Ця кредитна корпорація втратила половину депозитної бази, зафіксувала мільярдний збиток, грубо кажучи, списала 11% активів, але таки вижила. Принаймні поки що. І за рахунок цього зберегла своє місце в рейтингу. Чи можна їй довіряти? Як кажуть, за одного битого двох небитих дають.
Депозити втрачали майже всі. Але при цьому деякі банки вміло скористалися ситуацією для нарощення обсягу вкладів (це відбулося переважно завдяки юридичним особам, які переходили з неплатоспроможних банків). Наприклад, Ощадбанк зіграв на тому, що вклади гарантуються державою, Сітібанк — на тому, що має потужну материнську структуру. Дрібнішим фінустановам, мабуть, за допомогою особистих гарантій їхніх власників вдалося залучити окремих VIP-клієнтів. Невеликий відсоток втрат не завжди показовий. Приміром, «Фінанси та кредит», за словами клієнтів банку, просто відмовлявся повертати вклади, тому його втрати невеликі. Про подібні випадки можна легко дізнатися на різних фінансових форумах в інтернеті.
Суми відрахувань у резерви (а з ними й прибуток) дуже різняться серед банків. Великі відрахування означають значну кількість проблемних активів (передусім кредитів, серед яких, за даними МВФ, на кінець травня в цілому по банківському секторі неякісних було 24,1%). Вони з’явилися як з об’єктивних причин (війна, руйнування, економічна криза), так і з суб’єктивних (невміле управління). Якість передумов суто з величини відрахувань визначити не можна, тому судити за ними про надійність фінустанови складно. Та й малі обсяги відрахувань — це ще не показник якісних активів. Деякі банки свідомо занижують вартість проблемних кредитів для того, щоб не робити відрахування, відтак не фіксувати збитків і не вносити додаткового капіталу. Такі кредитні корпорації можуть дихати на ладан й утримуватися на плаву лише завдяки своєму надзвичайному значенню для системи або просто тому, що до них ще руки не дійшли, бо вони дотепер були найменшим злом із усіх кандидатів на виведення з ринку.
Читайте також: Злити й поглинути
Рентабельність активів (без урахування відрахувань у резерви) показує, наскільки вдало спрацювали керівництво банку та його бізнес-модель в умовах кризи, якщо абстрагуватися від якості портфеля активів, що, вочевидь, був сформований до неї. Однак і тут є свої нюанси. Наприклад, ІНГ Банк Україна та Сітібанк використовують модель, популярну до кризи 2008–2009 років, беручи дешеве фінансування за кордоном і видаючи кредити в гривні під українські відсоткові ставки лише корпоративним клієнтам. Їхня маржа (різниця між отриманими й сплаченими відсотками) величезна, а з нею і прибутки. Тому, мабуть, за цим критерієм варто порівнювати між собою банки з подібними бізнес-моделями та структурою власності.
Ліквідність найбільших 30 банків за півтора року суттєво зросла. Це має об’єктивні пояснення: необхідність тримати готівку на випадок значного відпливу вкладів і, відверто кажучи, дефіцит можливостей для інвестування та кредитування. Тому висока ліквідність, звичайно, додає банкові стабільності, але не додає прибутку, адже дохідність найбільш ліквідних активів мінімальна.
Норматив достатності регулятивного капіталу (Н2) — це хороший показник платоспроможності банку та його перспектив залишитися на ринку. Через високі відрахування в резерви фінустанови зафіксували величезні збитки, які з’їли їхній власний капітал. Оскільки вимоги НБУ передбачають, що норматив не може бути нижчим ніж 10%, то перед власниками кредитних корпорацій постала необхідність вносити додатковий капітал, тобто платити реальні, живі гроші для того, щоб зберегти банк на плаву. З огляду на розпал кризи 2014-го й на початку цього року власники не поспішали це робити, бо часто сумнівалися, що їхні банки залишаться на ринку, тому не хотіли викидати гроші на вітер.
Але після досягнення макроекономічної стабілізації перспективи стали чіткішими, а НБУ разом із МВФ розробили план рекапіталізації, відповідно до якого норматив достатності регулятивного капіталу 10% має бути досягнутий лише до кінця 2018-го, а на поточний рік перед банками стоїть завдання вкластися в 5%. Банкіри оцінили крок регулятора назустріч і почали масово вносити капітал (передусім це стосується найбільших і великих банків, тобто перших 28). На сьогодні значення Н2 для абсолютної більшості наведених фінустанов уже перебуває в межах норми. Це свідчить про те, що власники вірять у свої кредитні корпорації та їх майбутнє. Для вкладників це, безумовно, хороший сигнал.
Читайте також: Нові податки як засіб проти рецесії
Рівень відсоткових ставок різний. Є дуже високі, є аномально низькі. Звичайно, вкладника більше приваблюють перші. Але потрібно пам’ятати, що низький відсоток платять ті фінустанови, які можуть собі це дозволити: або вони мають інші джерела фінансування, наприклад від материнських структур за кордоном, або обмежений спектр можливостей для вкладання ресурсів в економіку, або екстремально високий рівень довіри вкладників, які несуть їм гроші, попри низькі ставки, впевнені, що їхнім заощадженням нічого не загрожує. Натомість високі ставки — об’єктивна норма в нинішній економічній ситуації. Але одні банки їх платять вимушено, щоб лишитися на плаву через дефіцит фінансування, зокрема через відплив вкладів. А інші — бо знаходять залученим коштам високоприбуткове застосування. Тобто якщо великі ставки платить банк із високим рівнем рентабельності активів, то шанси на те, що він працює за схемою фінансової піраміди й незабаром лусне, мінімальні.
Отже, виходить, що, комбінуючи наведені показники, можна вибрати кілька доволі пристойних фінустанов, яким варто довірити власні заощадження. Причому значно легше вибрати їх із тих кредитних корпорацій, які пропонують низькі відсоткові ставки, але мають дуже хороше фінансове становище. А от мисливцям за надвисокими відсотками доведеться робити вибір між російськими банками, кредитними корпораціями українських олігархів та не надто відомими фінустановами третього десятка рейтингу НБУ. Усі вони мають неідеальні фінансові показники, однак якщо вірити в те, що найбільші ризики для економіки позаду (передусім у контексті війни на Донбасі), то і для них загрози не такі вже й великі.
