1. Існує міф про те, що молодь найінертніша в політичному плані. Яка може бути мотивація у молоді щось змінювати? Де брати джерела натхнення?
2. Чому саме ви вирішили йти в політику?
3. Які бачите перешкоди для того, щоб молодь активніше цікавилася політикою?
4. Чи залежить якість політики від наявності в ній молоді?
5. Що дає молодь політиці й що дає політика молоді?
6. Яка ваша головна мета в політиці?
7. Які ваші враження від місцевих виборів? Чи були результати очікуваними? Чи плануєте ви і надалі залишатися політично активними?
1. Основна маса молоді, на жаль, інертна. Для мене це і є основною мотивацією, адже «якщо не я, то хто?». Мене надихають наявні приклади в сусідніх громадах: Пісочин, Веденка. Їхній розвиток вражає. Також надихають приклади обласних центрів, що змінюються на очах: Івано-Франківськ, Хмельницький. Ці приклади і люди (та їхні результати) і є моєю спонукою не втрачати оптимізм.
2. Це не перша моя спроба стати депутатом. Першу я здійснив у 2016 році, коли мені було 22. Я давно хочу втілити чимало ідей, а для швидкої й ефективної їх реалізації потрібно бути у команді виконавців. Просто співпрацею з владою тих змін, яких я бажаю, не досягти, на жаль.
3. Це середовище в якому живе, спілкується, зростає кожен підліток. Якщо узагальнити — це масова зневіра і відсутність видимого результату, який міг би слугувати прикладом.
4. Я дивлюсь на це з іншого боку: максималізм і амбіції необхідні, тому й має існувати молодіжна рада. Але вона має функціонувати ефективно, наприклад, як у Хмельницькому або Франківську.
5. Молодь політиці може дати максималізм, амбіції щодо швидких реальних змін. Політика молоді — досвід реалізації ідей, перспективи особистісного та кар’єрного зростання. Політика не є чимось відокремленим, що зачіпає лише деякі сфери життя — вона усюди, тому кожен має відчувати частку власної відповідальності за своє майбутнє.
6. Реалізація своїх ідей, здобуття досвіду.
7. Звісно, результати були трохи неочікуваними. Головною моєю метою була зміна мера міста, а тільки потім мандат для себе. Звісно, я і надалі займатимусь політикою. Я хочу світлого майбутнього для себе, своїх сусідів та нащадків, щоб у них не виникало навіть бажання виїжджати в інші країни.
Читайте також: Країна виборів
Дар’я Конох, 21 рік, студентка, «Європейська солідарність»:
1. На мою думку, існують різні типи людей. Одні живуть за принципом «моя хата скраю», а інші борються за своє світле майбутнє. Звісно, з приходом у політику я потрапила в оточення сотень найбільш гідних молодих політиків, громадських діячів і волонтерів. Не так часто мені доводиться виринати з цієї зони комфорту і повертатись у буденний світ «інертної молоді». Щоб захотіти займатись політикою, молоді треба передовсім зрозуміти, що це справжній важіль змін як особисто їхнього життя, так і життя країни. І не менш важливо побачити, що в цій сфері є місце для них, «молодих і зелених». Натхнення треба черпати від своїх менторів та талановитих людей, наснажуючись їхніми успіхами і здобутками, але, звісно, і з самих себе і своїх цілей.
2. Я думаю, доволі великий відсоток людей почав активніше стежити за політичною ситуацією в країні після буремних подій Майдану, початку війни на Донбасі та розгортання євроінтеграції. Та водночас з’явилось море «диванних критиків», знавців і читачів твітера та фейсбуку. Одним із таких «диванних критиків» була я. Я завжди відчувала, що можу більше, маю сили впливати на якісь події, але механізму застосування своїх вмінь, навичок та амбіцій я не розуміла.
3. Напевно, деякі партії самі вибудовують ці перешкоди. Політики, які не перше скликання виконують обов’язки депутатів, не хочуть поступатися своїми місцями в списку молодим і недосвідченим юнакам та дівчатам.
4. Якість політики прямо залежить від наявності в ній молоді, оскільки 20-річні депутати дають шалений заряд енергії для фракцій у радах, продукують неймовірні ідеї, готові брати на себе відповідальність і працювати, не покладаючи рук. Я вважаю, що молодь повинна займатись політикою.
5. Молодь дає політиці нові ідеї, заряд енергії на подальшу роботу, свіжий і новий підхід до вирішення тих чи інших питань. Так запускаються нові проєкти, реформуються старі процеси. Я б назвала це модернізацією політичної діяльності. Ну, а політика, своєю чергою, дає молоді потужний старт для особистісного саморозвитку.
6. Змінювати країну на краще. Нехай це звучить гіперболізовано, але це так. Це складний процес змін і реформ, який складається з тисяч маленьких кроків.
7. Результати для мене були доволі неочікуваними. Це були мої перші вибори як кандидатки, і я була шокована кількістю людей, які підтримали мене, поставивши позначку навпроти мого прізвища. Незважаючи на те що я не пройшла, я сприйняла такий високий результат як знак, що я рухаюсь у правильному напрямку і люди мені довіряють. Залишаюсь активною, оскільки це перші, але не останні вибори в моєму житті.
Михайло Аксьонов, 21 рік, студент, «Демократична сокира»:
1. Молоді в політиці дійсно небагато, це факт. Але це ніяк не пов’язано з тим, що вона нібито «політично інертна». Це неправда. Згадаймо хоча б приклади революцій у новітній історії України, коли студентство було рушійною силою. Головне — знайти мотивацію. Насправді багато хто, хто тільки почав свій політичний шлях, до кінця може не розуміти своєї мотивації. Вона є, хай і десь глибоко в тобі, ти її не розумієш, але все одно підіймаєшся і намагаєшся щось змінити в цьому світі. А потім з’являється розуміння і зароджується надія на краще майбутнє. Майбутнє дуже далеко, але ти готовий йти далі й зробити будь-що для того, щоб дати бодай ще один шанс цій надії не згаснути. І вона дає тобі сили.
2. Ще коли я був маленьким, мій батько часто жартома повторював: «Виростеш і станеш президентом!». Я завжди був спраглий до знань і до невідомого. Коли вступив до партії, познайомився з людьми, котрі, хай нібито й потрошку, але визначають порядок речей у моїй країні. Я побачив можливість розширити та доповнити свою картину світу новими шматочками пазла. І батько перестав жартувати. Мій шлях до політики повен щасливих збігів і випадковостей, а певної мотивації я набув уже пізніше. Я не вірю в долю, але раптом це вона?
3. Важко відповісти на це питання, бо я не відчув жодних перешкод, щоб почати займатися політикою. Однак можу відокремити дві причини. Перша — це засилля політичних партій лідерського типу в українському політичному просторі. Лідерські партії — це завжди вертикаль, а молодь не дуже любить комусь безапеляційно підкорятись. Друга — це традиція українського партійного будівництва, а саме так звані «молодіжки». Українське партійне будівництво можна вважати логічним продовженням радянського — це є головним чинником відсутності молоді у політичному житті. Партії побудовані як КПРС, вожді стали «сучасними лідерами», а «комсомол» та «піонери» перетворені на «молодіжки».
4. Присутність молоді у політиці дуже важлива, бо демократія повинна бути репрезентативною, а отже, інтереси молоді також повинні бути представлені й захищені. Я вважаю, що якість політики залежить від якості ідей, а не від віку або кількості каденцій самих політиків.
5. Молодь є трендсетером, вона задає динаміку. Політика ж навпаки реактивна і підлаштовується під нові тренди. Молодь породжує для політики нові виклики, а політика намагається на них відповісти. Молодь тяжіє до відкритого прогресивного суспільства, натомість політика зараз цьому протистоїть, але я сподіваюсь, що у майбутньому це зміниться. Можливо, саме завдяки тому, що саме ця молодь стане частиною великої політики.
6. Я хочу, щоб ми жили у сильній країні, де гроші витрачатимуться на нормальні дороги, на чесний правочин, на посилення економічної конкурентоспроможності та безпеку державних кордонів, а не на відкати, утримання збиткових держпідприємств чи зграйки малоефективних чиновників. Я не вигадую тут велосипед, а лише хочу, щоб Україна йшла тим шляхом, яким би мала йти вже 29 років.
7. Я не розраховував на надвисокий результат насамперед через обмеженість мого та партійного ресурсу. І результат мене не демотивував: я планую далі працювати над собою, щоб на наступних виборах досягти більшого.