За запитом «crisis of capitalism» у пошуковій системі Google міститься понад 65 млн посилань на різні інформаційні ресурси — від потужних монографій до публіцистичних роздумів.
У рамках пояснення того, що ж таке «капіталізм», дослідницька платформа «Ресурси капіталізму» Університету Клемсона з вивчення капіталізму апелює до поняття «особистий інтерес». Стверджується, що будь-яка успішна економічна система повинна враховувати законне прагнення індивіда до сповідування особистих інтересів, які фактично визначають його мотиви та відповідні реакції. Отже, криза капіталізму — це про нездатність наявної системи задовольняти ці самі особисті інтереси, а також про гнітючий конфлікт інтересу суспільного та інтересу особистого. З одного боку, вирішення цього питання за допомогою протестних акцій (чого варті виступи «жовтих жилетів» у Франції) показує, що капіталістична система може реагувати на запити суспільства, хоча й із запізненням, а з іншого — стає очевидним те, що автоматичного забезпечення інтересів індивідуума без того, щоб відбувалися масштабні акції спротиву, системі досягти не вдається. Економічні моделі, начебто побудовані на прорахуванні дій «економічної людини», виявляються неспроможними ні передбачити кризу у відносинах капіталістична система — людина, ні прорахувати адекватні дії, щоб запобігти їй.
Розумний егоїзм
Описуючи моральні основи капіталізму, Університет Клемсона твердить: «В основі системи капіталізму лежить мораль егоїзму». Здається, це ототожнює капіталізм з дуже специфічною моральною теорією. Звичайною мовою «егоїзм» звучить принизливо й нагадує про того, хто занурений у себе. Але, як моральна теорія, егоїзм базується на тій позиції, що в кожної людини є тільки одна законна й кінцева мета — особистий інтерес.
Щоразу, коли ми наповнюємо легені повітрям, вживаємо вітаміни, читаємо книжку або вирушаємо в подорож, ми діємо в наших власних інтересах. І, як стверджував Адам Сміт, цілком природно очікувати, щоб економічна система відповідала людській природі, бо система, у якій люди діють усупереч своїм особистим інтересам, приречена на провал. Утім, якщо тільки надати «особистому інтересу» конотації «егоїзму», така струнка аргументація починає тріщати по швах під натиском опонентів. Мовляв, сповідувати власні інтереси — природно й раціонально, але чинити егоїстично — це безвідповідально.
Читайте також: Невиправданий оптимізм
У новоєвропейській суспільній думці вироблено концепцію так званого розумного егоїзму, яка поступово трансформувалася в особливу свою форму — утилітаризм. Розумний егоїзм є етичним ученням, яке передбачає, що: а) усі людські вчинки мають підставою егоїстичний мотив (бажання блага собі); б) розум виділяє із загального обсягу спонукань такі, які дозволяють правильно усвідомлюваний особистий інтерес, тобто виявляє ядро тих егоїстичних мотивацій, які відповідають розумній природі людини й суспільному характеру її життя. Результатом такого осмислення феномена егоїзму стає етико-нормативна програма, яка, зберігаючи єдину (егоїстичну) основу поведінки, передбачає етично обов’язковим не тільки враховувати інтереси інших індивідів, а й здійснювати вчинки, орієнтовані на отримання спільної користі. Водночас розумний егоїзм може обмежуватися констатацією того, що прагнення до власної користі не заперечує отримання користі іншими, і в такий спосіб санкціонувати прагматичну моральну позицію.
Теорія розумного егоїзму дістала розвиток в епоху Просвітництва — найповніше в Адама Сміта та Клода Адріана Гельвеція. Адам Сміт з’єднує в єдиній концепції людської природи уявлення про людину економічну і людину моральну. На думку Клода Адріана Гельвеція, раціональний баланс між егоїстичною пристрастю індивіда та суспільним благом не може скластися природно. Лише безпристрасний законодавець за допомогою державної влади, використовуючи винагороди й покарання, здатен забезпечити користь «якомога більшої кількості людей» і одночасно зробити основою всіх чеснот його шляхетством «вигоду окремого індивіда».
У сучасному розумінні поняття «егоїзм» найчастіше викликає негативні асоціації, пов’язані з відокремленням особи, нехтуванням думки інших, визначенні пріоритетності власних інтересів стосовно будь-яких інших. Хоча свого часу визначення егоїзму як шляхетства, чесноти й винесення цієї тези в назву книжки Айн Ренд «Доброчесність егоїзму», за висловом філософа Чандрана Кукатаса, «принесло їй популярність, але залишило осторонь від інтелектуального мейнстриму». У вступі до своєї книжки Айн Ренд визнала, що поняття «егоїзм» зазвичай не вживається для опису доброчесної поведінки, проте наполягала, що його слід розуміти як «турботу про власні інтереси». А ототожнення егоїзму і зла, на її думку, викликано лише «загальмованим розвитком моральності людства». Отже, надзвичайно популярна в другій половині ХХ століття завдяки своєму роману «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, можливо, сприймається людством однобоко, як і Адам Сміт, якщо читати лише його «Багатство народів». Без смітівської «моральної людини», описаної в «Теорії моральних почуттів», раціональна людина — це потвора, яку потрібно знищувати пролетарям під проводом комуністичних лідерів. Так і в Айн Ренд доброта є частиною доброчесності егоїзму, але в суспільстві, у якому мораль не загальмована в розвитку, існують доброта, толерантність та інші чесноти.
Проблема в тому, що практично ніхто не підтримує егоїзм як моральну теорію. Насправді егоїзм суперечить моральним традиціям та інтуїції переважної більшості американців, особливо тих, які перебувають під впливом християнської традиції. Ця традиція визнає законність «правильного особистого інтересу» — фактично «золотого правила»: стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе. Однак навіть ті, хто відкидає ідею егоїзму як ключ до пояснення системи соціально-економічних зв’язків, приймає тезу про раціональність свого вибору.
Водночас вся історія інновацій — це історія реалізованого егоїзму. Кожен великий винахідник — від Томаса Едісона до Генрі Форда, Сема Волтона та Ілона Маска — керувався тим, що найбільше відповідало його відчуттю часу й задовольняло його власні інтереси. Хоча ці люди дуже допомогли людству, забезпечивши його лампочками, дешевими автомобілями або доступними роздрібними товарами, навіть мрією про підкорення космосу, — їхнім спонукальним мотивом для досягнення цих цілей було задоволення власних потреб. Кожен з них і мільйони виробників протягом усієї історії керувалися очікуванням особистої та егоїстичної винагороди за сам процес виробництва (отримання роялті за патенти на винаходи й паушальні платежі — за копіювання й виконання музичних творів). Зверніть увагу на те, як непомітно «особистий інтерес» переходить в «егоїзм».
Егоїзм на макрорівні
Останнім часом, характеризуючи політику Дональда Трампа, а перед тим — політику виходу з ЄС Великої Британії, вдаються до терміна «економічний егоїзм» у негативній конотації. «Егоїзм» у такому разі набуває сенсу «безвідповідальність», «порятунок за будь-яку ціну», «недоброчесність», «неприпустима поведінка» тощо. Враховуючи відсутність загальноприйнятого визначення терміна «політика економічного егоїзму», а також нагальність його пояснити, щоб запобігти можливим маніпуляціям навколо нього, необхідно відрефлексувати на тему змістовних ознак такої політики, провести паралелі й навести відмінні риси з політикою «економічного націоналізму» та політикою «економічного патріотизму». А також віднайти логічні аргументи на користь того, чому кращої назви, ніж як «економічний егоїзм», політиці ліберальних країн в умовах нового витка глобалізації годі й знайти.
Читайте також: Стартер для економіки
«Егоїзм» як політика виник у формі «національного егоїзму» — саме так німецький публіцист і критик Карл Людвіґ Берне вперше вжив його 1845 року. Національний егоїзм трактувався як виправдання пріоритетного задоволення інтересів своєї нації (народу) під час ігнорування інтересів інших націй (народів). Чим же небезпечний такий різновид патріотизму? Національний егоїзм має і негативні, і позитивні наслідки. Французький енциклопедист Клод Адріан Гельвецій вказує, що егоїзм притаманний людині, є його природною властивістю і головним фактором розвитку суспільства. Але століттям раніше Блез Паскаль зазначав: «Люди ненавидять одне одного — така їхня природа. І нехай вони намагаються поставити корисливість на службу суспільному добробуту — ці спроби тільки лицемірство, імітація милосердя, бо в основі основ однаково лежить ненависть».
Історичний контекст має визначальне значення для пояснення трансформаційних змін у самій природі економічної політики та власне впливу політичного курсу на форму реалізації економічних відносин. У часи модерну (період ХІХ — першої половини ХХ століття) активно реалізовувалася політика економічного націоналізму, мета якої — створити порівняльні переваги в умовах промислової революції за допомогою використання тарифних обмежень, спрямованих на захист внутрішнього ринку й національних виробників та навіть прямої заборони імпорту. Зрештою, становлення левової частки нині провідних країн зобов’язане саме цій політиці.
У часи постмодерну (друга половина ХХ століття), коли лібералізація стала ключовою ознакою світових господарських зв’язків, поширення набула політика економічного патріотизму. Відмінною рисою останньої від політики економічного націоналізму є те, що захищали й створювали особливі умови не резидентність виробників, а місце реалізації економічної діяльності. Показовим тут є приклад Франції, що створювала особливі умови для всіх інвесторів, які, або дотримуючись умов локалізації, або реалізуючи ті чи інші ініціативи, сприяли створенню нових робочих місць і розвитку французьких індустрій чи зростанню капіталізації фондового ринку країни.
Читайте також: Ґінтаутас Дирґела: «У зустрічах керівника компанії з міністром немає нічого поганого, якщо тільки їх не намагаються приховати»
Численні макроекономічні теорії апелюють до так званого раціонального економічного агента (уявного суб’єкта ринкової економіки, який ухвалює рішення неемоційно й тільки на основі аналізу ситуації). Уявімо його потенційну реакцію на пропозицію відрізати шмат пирога, дотримуючись тієї умови, що на кожного має припадати його рівна частина. Яким у такому разі має бути його «раціональне» рішення? Забрати собі більшу частину! Але водночас якщо рішення має бути продиктоване егоїстичними міркуваннями? Усе правильно: зробити так, щоб пиріг був якомога більшим за розмірами. Чи не на це спрямована головна теза прибічників вільної торгівлі — для того щоб збільшити обсяги торгівлі власної країни, потрібно сприяти зростанню масштабів світової торгівлі? То чи можна тоді називати егоїстичною таку економічну політику, яка сприяє зростанню внутрішньої торгівлі країни через застосування протекціонізму та обмеження руху товарів, капіталу, робочої сили, технологій, інформації? Адже водночас вона збільшуватиме світову торгівлю. Однозначно ні. Господиня, яка визначає рецепт приготування тіста, що росте на дріжджах, з урахуванням смакових преференцій і збільшення списку запрошених до трапези, однозначно дасть рівні, але й більші частини пирога кожному. І саме така політика відповідає потребам епохи нового модерну.
Якщо держава хоче відповісти на запити суспільства — чи як реакція на масові протести, чи як протидія зниженню активності індивідів як наслідок зменшення їхньої вмотивованості, то вона застосовує соціально-економічне регулювання — оптимізацію відповідності результатів економічної діяльності соціальним цілям суспільства. Водночас предметом впливу державного регулювання є перерозподіл національного доходу через податки. Кошти спрямовуються в розвиток соціальної інфраструктури, на виплати соціальних трансфертів. Саме тому ініціативи політики Brexit, а також економічної політики Дональда Трампа мають ознаки соціально орієнтованої. У першому випадку це реакція на міграційну кризу в дусі гасла «Британські робочі місця — британцям». У другому — спроба протистояти щоразу вищому безробіттю за допомогою створення робочих місць, прикриваючись безпековою тематикою. Отже, в обох випадках політичні лідери апелювали до поняття «інтересу» — раціонального та водночас егоїстичного. Робоче місце, зайняте мігрантом, який годен працювати за меншу винагороду, — це раціонально, але не егоїстично: в егоїстичних інтересах громадян країни — мати високооплачувану роботу. Саме на це будуть орієнтовані тренди розвитку в усіх країнах світу, а також Центрально-Східної Європи, зокрема в Україні.