Намагаюсь не давати ані в соцмережах, ані в колонках жорстких оціночних суджень, висновків чи вимог. Презентую власну думку та сподіваюсь, що для когось вона стане в пригоді, платформою, поштовхом для власних міркувань із порушеної теми. Але цього разу хочу виступити навіть не з публічним проханням, ні, з вимогою. Шановні любителі робити щось лише заради постів у соцмережах і писати щось абсолютно беззмістовне, тільки тому що це, на вашу думку, принесе більше лайків, оминайте в своїй діяльності тему Донбасу. Знаю, дуже, як нині кажуть, «хайпова» тема для вас. Але це регіон, де йде війна, що принесла величезну кількість загиблих і поранених та продовжує приносити майже щодня, де дуже багато людей були вимушені покинути свої рідні міста та їхати просто в нікуди, де узагальнення та поверхневі висновки – така ж зброя на рівні кулеметів і гранатометів. Це точно не місце для безглуздого піару ані для політиків, ані для всілякого рівня блогерів. Тож за геолокацією для позбавленого сенсу узагальнювального посту, будь ласка, куди завгодно, але тільки не сюди. Просто вся фейковість сутності такої діяльності в соцмережах з цієї тими виявляється аж занадто очевидною.
Читайте також: Чому нам не фіолетово
Що ж так обурило? Пост однієї принцеси (вона сама так себе назвала), яка приїхала в Краматорськ із столиці на три дні, за її словами, щоб надихати молодь. По поверненню особа королівської крові вирішила поділитися із фоловерами тим, що повернулась із фактичного пекла на Землі. Шукаючи тайський масаж культурна месія знайшла лише борделі, які, як пише авторка, стали буднями міста, що наповнене «військовими та бандитами у військовій формі». Далі – більше. Газон у центрі жахливий, люди постійно хочуть щось украсти, бо це в них у генах так закладено, а ще дівчина років 12, але вже вагітна – наслідок низького рівня культури серед населення та відсутності розваг для дітей. Авторка резюмує, що, окрім уживання алкоголю та випадкових статевих зв’язків, людям тут робити взагалі нічого. Тому їй шкода тих, хто «народжується і поколіннями живе в цьому пеклі, та не бачить можливостей світу» (до речі, текст російською). Ну а для більшого сентиментального ефекту була додана ще історія про дітей, що голодні просили в кафе купити їм хоча б щось поїсти та грошей на жувальну гумку. Історія, що по духу дуже нагадала розп’ятого хлопчика, хоча той за легендою все ж був у Слов’янську, а не в Краматорську.
Читайте також: Національна гра в імітацію
Наразі пост видалений, і я вважаю це невеликою перемогою. Сподіваюсь, авторка більше не буде їздити на Донбас, щоб сіяти свою культуру та писати такі пости. Хоча згідно з проектом (цікаво, а донори цього заходу згодні з таким «миротворчим» ентузіазмом виконавиці?) вона незабаром може опинитися в Сєвєродонецьку, де, думаю, знайдеться пара десятків голодних вагітних дітей із жувальними гумками. Попри описане животіння якоїсь резервації із мешканцями, що більше схожі на зомбі, які керуються інстинктами, точно знаю, що Донбас абсолютно спокійно зможе жити без подібного надихання збоку столичних королев, принцес чи як би вони себе не називали. Регіон нині в складній ситуації, правда, але навряд чи заслуговує на таке ставлення. Можливо, вже досить і грантових історій про розвиток, відновлення чи побудову якоїсь особливої культури на Донбасі. Давайте будувати українську культуру загалом, з її регіональними особливостями та внесками в загальний кошик з усіх куточків. Зібрати увагу та лайки на такому, звісно, тяжче, але я звертаюсь до людей, що зацікавлені в результаті. Для тих, хто в погоні за геолокацією, незмінно – не сприймайте як не гостинність, але не їдьте на мій рідний Донбас, прошу. До речі, багатьом політикам можна сказати майже те саме…