Відома українцям за пародіями Леся Подерв’янського п’єса «Гамлет» вперше в новому тисячолітті перекладена українською. Титанічний труд взяв на себе Юрій Андрухович, за ілюстративний ряд відповідав штатний геній видавництва Владислав Єрко. Але ті, хто знають першого за інтелектуальною поезією, а другого – за деталізованою графікою до дитячих видань, не впізнають обох. Андрухович актуалізував першоджерело, передусім відмовившись від класичного «прилизаного» тлумачення – коли Шекспір, як і належить маньєристові, висловлюється брутально й емоційно, автор перекладу добирає якнайточніші відповідники в рідній мові, аби зберегти й різке слівце, й характерну напругу. «Світ? Вартий свисту: вичахлий город, де приндиться лише падлюче зілля…» – так говорить Гамлет, який постає не філософом чи божевільним, а героєм, котрий знаходить сили відбиватися від зла в своєму оточенні. Найліпше це виходить вербальним способом – «курва», «придурок», «бидло», наче розпечене вугілля, сиплються з нього безугавно. Іронічній тональності книги відповідають готичні за духом малюнки художника. Тут унаочнено характерний для всієї шекспірівської творчості набір – сторінками повзають павуки й мурахи, жуки і змії, плавають, наче запозичені у Босха, чудовиська-риби. Полоній постає у вигляді шафки, де на поличках розташувалися моторошні ляльки і зворушливий ведмедик Тедді. Офелія – як елемент венеціанської маски, дівчина-річ. Гробарі подібні до полтавських дядьків, які з лопатами присіли перепочити та й розговорилися. А Гамлет схожий на сучасного студента зі скуйовдженим волоссям і розгубленим поглядом.