У цій писанині, хоча її й названо «історичною», з погляду історіографії немає нічого нового. Банальні повтори давніх офіційних російських істориків (на яких навіть не завжди є посилання) — Карамзіна, Погодіна, Іловайського, Соловйова… Це історична парадигма Російської імперії ХІХ століття. Суть її щодо українського питання така: «Жодної України не було, немає й бути не може».
У цьому сенсі текст, з яким виступив Путін, не викликає жодного інтересу. Звісно, можна звернути увагу на багато фейків, неточностей, помилок чи явної брехні, проте в даному контексті це несуттєво. Важливо інше. Що цим виступом Путін хотів сказати urbi et orbi — місту і світу? Своєю заявою, замаскованою під статтю, він повідомив, що основною метою життя, яке йому ще залишилося, є ліквідувати українську державу й українську націю з усіма їхніми атрибутами. Кремлівський чекіст показав, що він відновлює не Радянський Союз (як дехто вважає, та й Путін сам нещодавно заявив, що Середня Азія з її потужним демографічним потенціалом йому не потрібна). Він відновлює Російську імперію в її класичній формі «тюрми народів».
Читайте також: Дещо про «костюм короля»
Кому адресоване це посилання, до кого Путін звертається? Насамперед до Заходу. Колись класик російської літератури Алєксандр Пушкін написав вірш «Клеветникам России». Це було під час придушення чергового польського виступу проти російської влади. Пушкін стверджував, що всі епізоди російського поневолення Польщі — це «давний спор славян между собой». Мовляв, Захід не повинен втручатися в цю «сімейну справу». Поляки ж слов’яни, вони наші, тому, що захочемо, те з ними й зробимо. Таке, мовляв, наше «законне право». Усі малограмотні історичні екскурси Путіна (ясно, що він не сам писав цей «історичний» опус, але підписався, тобто всю відповідальність узяв на себе) мають таких самих адресатів: лідери країн Заходу мають визнати його «право» робити з Україною все, що заманеться.
Путін користується тим, що обізнаність західних керівників у питаннях історії (особливо України) дуже далека від ідеалу, тому в путінські фейки вони цілком можуть повірити, особливо якщо захочуть, якщо їм так буде зручно й вигідно.
Це також чергове звернення до російського народу, нагода зайвий раз довести йому, що нищення України — справа шляхетна й справедлива, що на боці агресорів — матінка історія. А цей народ завжди в такі випадки охоче вірив. Йому це теж зручно, а декому, хто вже скористався плодами окупації Криму й Донбасу, навіть вигідно. Це звернення й до українців, щоб залякати патріотичну частину суспільства й водночас надихнути та консолідувати всіх колаборантів і потенційних зрадників на теренах України.
Звісно, в тексті є певні мотиви радянської пропаганди в дусі «дружби народів» і особливої любові до «братів-слов’ян», але це у виконанні підполковника КҐБ звучить у стилі «соціально близьких» кримінальників: «Эй, хохол, давай дружить, а то зарежу!».
Читайте також: Зраджені зрадники
Путінський опус, попри певні претензії на науковість, демонструє принципову байдужість до наукової істини й абсолютну сваволю автора щодо фактів, які для нього нічого не варті, порівняно з політичним інтересом. Сумніви Путіна щодо української мови остаточно було розвіяно ще в 1905 році, коли російська імперська академія наук видала «Записку об отмене стеснений малорусского печатного слова». У цій брошурі імператорські академіки — Алєксєй Шахматов, Фьодор Корш, Андрєй Фамінцин, Філіп Фортунатов, Алєксандр Лаппо-Данилевский, Фьодор Ольденбург (еліта російського академічного мовознавства кінця ХІХ — початку ХХ століть) оприлюднили свій науковий вердикт: «Украинский язык — это самостоятельный славянскимй язык». Жодних тобі діалектів і говірок.
Путін ще раз підтвердив, що жоден мир з Україною йому не потрібен, а це робить дурнуватими й жалюгідними всі старання Володимира Зеленського. Московському чекісту потрібна знищена Україна. І він наполегливо йтиме до своєї мети.
———————————–
Стаття Владіміра Путіна «Про історичну єдність росіян та українців» — далеко не перша спроба Кремля експортувати свій ідеологічний наратив назовні. Нещодавно, а саме 22 червня 2021 року, у німецькому виданні Die Zeit вийшла ще одна програмова стаття президента РФ із заголовком «Бути відкритими попри минуле». Тоді Путін також закликав Захід примиритися з експансіоністськими намірами Росії, зокрема щодо України. Так само вдаючись до псевдоісторичних інсинуацій, президент РФ звинуватив «колективний Захід» у зриві російсько-європейського партнерства. Мовляв, на російську пропозицію мирного партнерства заради континентальної безпеки Захід відповів розширенням НАТО на Схід та «антиконституційним переворотом» в Україні. На Заході путінський опус сприйняли негативно. «Це схоже на радянський «мирний наступ». Але навряд чи Європа (та США) забудуть про вбивства, репресії, вторгнення й анексію», — прокоментував статтю експерт Atlantic Council Деніел Фрід.