Навіщо вигадувати інформаційні приводи, коли життя щодня саме підкидає ситуації, що тягнуть на світоглядне узагальнення? Позавчора мене зупинив патруль ДАІ. Оскільки ПДР я принципово не порушую, за кермом не вживаю, та й узагалі вже забув, коли востаннє собі дозволяв, розмова швидко перейшла на побутові теми, зокрема: «Десь я вас бачив», після чого настав момент істини. Капітан Дерев’янко, показуючи на мою Polo, вимовив: «А чому так слабо?» У тому сенсі, що людина хоч трохи відома має пересуватися виключно на Porsche Cayenne…
Можливо, я в чомусь помиляюся, драматизую ситуацію, але мені особисто здається, що уявлення капітана Дерев’янка про обов’язкові стандарти споживання, які поділяє значна частина українців, містять у собі неабияку суспільну небезпеку. Прагнення купувати більше й краще – це в принципі добре: воно стимулює розвиток ринку й зрештою розкручує економіку. Але в країні, що перебуває на четвертому місці у світі з кінця за рівнем економічного розвитку (дані Forbes), неадекватний консюмеристський запал сприяє лише зростанню диспропорцій.
Читайте також: Гламурні свинопаси
Наступного ранку мені довелося проїздити повз Верховну Раду: нагода помилуватися скромністю народних обранців і припаркуватися біля Кабміну – нагода поспівчувати злиденності держслужбовців. Ось він, на стоянці, індикатор добробуту, на який натякнули мені напередодні, помітний та зрозумілий усім і кожному ярмарок марнославства. І раптом я усвідомив, що… їм не позаздриш! Уявіть того депутата, який незабаром увіллється до спільноти, що складалася роками, адже там свої неписані правила, свої звичаї, свої уявлення про те, як саме повинні поводитися колеги. Треба мати дуже міцні нерви й тверді переконання, щоби чинити опір цій атмосфері. Але навіть якщо ти маєш непохитні принципи, час від часу доводиться вступати в стосунки, домовлятися, вести переговори – це ж політика! – й бажано це робити не з позиції слабкості. Твоя поведінка не мусить демонстративно відхилятися від загальноприйнятої, а її складові всім зрозумілі: годинник, телефон, одяг, авто, квартира чи заміський будинок, ліцей дитини, курорт, шопінг-тур за кордоном… Ну і як тут не почати брати «премії» чи відкати?
Має значення й походження. Нинішнє покоління людей, які приймають рішення, сформувалося за часів вимушеного аскетизму, особливо якщо йдеться про еліти зразка «після 2010 року». Вони походять не просто з СРСР, а з типової донбаської слобідки: жахливі бетонні бараки або приватний сектор із туалетом на вулиці, а замість ландшафту терикони та домни. Окрім постійного дефіциту найнеобхіднішого це ще й принизливий побут із цілковитою відсутністю перспектив кардинально його змінити. Коротше, дерев’яні іграшки – таких психотравм позбуваються протягом усього подальшого життя.
Читайте також: Україною керують за правилами «зони»
Але важливішим, повторюю, є своєрідний терор оточення. Якщо ти не такий, як інші, отже, є лузером. Колись терор середовища був інакшим із точністю до навпаки. Тоді на кожному кроці громадянинові доводилося брати так звану виробничу характеристику, яку підписували керівники адміністрації, місцевого осередку КПРС та профспілок, і там серед обов’язкових ритуальних формул неодмінно була така: «У побуті скромний». Тепер це в минулому, і тільки з інтернету можна спостерігати за поведінкою закордонних політиків та бізнесменів. Один мер світової столиці дістається робочого місця метрополітеном, інший – велосипедом. Президент великої держави носить дешевенький годинник Swatch – і нічого, корона не падає. Найуспішніший у світі інвестиційний банкір сидить у маленькому кабінеті зі старим кінескопним телевізором, що не заважає йому керувати фінансовою імперією потужністю $200 млрд.
Водночас не слід захоплюватися: марнославство не в Україні народилося. Ринок розкошів теж не тут склався. Ще Україна не має монополії на тупих снобів, а слово «нувориш» іноземного походження. Люди грішні за своєю природою й мають на це право. Йдеться лише про те, щоб недосконалість людської натури не перетворювалася на соціальну проблему.
Для того щоби мер, прокурор, суддя, міністр, щойно обійнявши свої посади, не почали тягнутися до моделі споживання «зразка капітана Дерев’янка», як я її для себе охрестив, а отже, негайно вбудовуватися в корупційні схеми, суспільство має поставити чіткі неформальні обмеження, принаймні перед держслужбовцями: бути нуворишем неприпустимо й непристойно. Звісно, для цього як мінімум треба дочекатися, доки піде під три чорти головний взірець для наслідування з його золотим унітазом і кришталевим дебаркадером.
Читайте також: Антикорупційні закони не прожили і року