Примара європейського міста

ut.net.ua
1 Лютого 2008, 00:00

 

 

Поруч із Європейською площею, за адресою «Хрещатик, 5» незабаром має постати 40-поверховий готельно-офісний комплекс висотою близько 160 м. Від площі до Майдану простягнеться підземний паркінг на 2000 місць, який доповнять торговельним комплексом і невеликим театром. Поки що містобудівна рада схвалила лише передпроектні пропозиції. Але підтримка експертного органу для головного архітектора Києва, як «зелене світло» – можна рухатися далі.Костел Св. Миколая (ліворуч), сучасний псевдомодерн (праворуч)

 Саме ж середмістя за умови реалізації цієї ідеї міцно застигне на якорі. Окупований урядовцями та бізнесменами центр і без того нагадує глечик із вузеньким горлечком: одне таке рішення – і його надійно закорковано. Гадаю, гості, які навідаються до міста Кия, Щека, Хорива і сестри їхньої Либіді, будуть вражені: на головній вулиці стоїть виставка досягнень світової автоіндустрії, над історичним ансамблем нависає гігантська новобудова, колишню колиску слов’янства перетворено на архітектурний атракціон.
 
Відень чи Лас-Вегас?
 
Цей проект – поодинокий випадок, вже реалізованих аналогів якого в Києві чимало. І їхнє спільне «коріння» простягається далеко глибше, ніж підземелля, де розкошуватимуть автовласники, туристи та шанувальники Мельпомени і Талії. Сягає воно комплексу проблем, коли логіка розвитку міста не обирається принципово, а поза тим столиця росте, наче дитина, батьки якої не купують їй одяг. Дитина однаково виросте, просто ходитиме голяка.
 
Київ як історико культурна цілісність більше не існуєКиїв уже завтра не зможе відповідати типові європейської столиці, оскільки принципи забудови у нас, як у веселому Лас-Вегасі, а претензії – у площині поважного Старого Світу, в якому давно реалізується так зване зонування, яке вітчизняні чиновники вперто не бажають помічати. Для кожної території, скажімо у Вільнюсі або Мюнхені, визначено режим забудови, що обмежує корупційні можливості. Приходите ви зі своїм проектом до функціонера, який відповідає за міську архітектуру. Той бере план зонування і звіряє, чи відповідає ваш задум висотності та стилістиці ділянки. Як ні – до побачення. Тому паризький район Дефанс з його хмарочосами, діловою активністю, готелями й торговельними центрами винесено за поріг «малого міста». Тому й єдину віденську «висотку», яку хотіли спорудити в історичному центрі, в результаті відправили на околицю.
 
Україна важко позбавляється радянського спадку: ми досі не відмовилися від старого порядку затвердження об’єктів, що склався після війни в умовах необхідності швидкої відбудови зруйнованих міст. І хоча нинішні культурні, соціальні, економічні обставини докорінно інакші, але містобудівна рада все благословляє проекти. Часто – за правилом Тут височітиме 40-поверховий готельно-розважальний комплексвиключення: якщо законодавство забороняє, та дуже потрібно, виняток завжди можна обґрунтувати. Та й прийнятний лише для планової економіки з її буддійською неквапністю та державним регулюванням Генеральний план розвитку столиці досі живий. Щоправда, сьогодні він перетворюється на інструмент земельних спекуляцій: дуже зручно, коли заздалегідь відомо, що, де й коли мають побудувати. А з ідеєю інвестицій він не сумісний взагалі, бо вкладення коштів вимагає не фіксувальних, а стратегічних документів. Зокрема, інвестиційних програм на забудову окремих територій, які до реалізації пропонувало б місто.
 
Поки що маємо прямо протилежну ситуацію: інвестор шукає територію, замовляє проект й приносить його на розгляд ради. При цьому на один клаптик землі можуть претендувати діаметрально спрямовані, як за призначенням, так і за естетикою, проекти. І найменше в цьому випадку інвестора цікавить збереження «обличчя європейського міста» в усій його самобутності та неповторності.
 
Знаки історії
 
Як для людини важлива власна маєтність, так місту необхідний символічний капітал – те культурне підґрунтя, з якого воно формуватиме власний образ. А будь-яке спотворення історичної частини його просто знищує. Наприклад, уже відведено земельну ділянку для житлового будинку працівників міністерства іноземних справ – на Пейзажній алеї, на місті прадавнього княжого Дитинця. Нікому з європейських колег наших дипломатів і в страшному сні не примарилося б, що МВС Греції заходилося споруджувати собі житло на афінському Акрополі. А для Києва цей казус цілком нормальний.
 
Інша справа, якщо українська столиця свідомо відмовиться від статусу історичного й набуде сучасного, перетворившись на постмодерністське місто-колаж, мешканці якого пишаються різностильовою еклектикою й вигадливими архітектурними групами. Тим більше, що тут давно вже прижилися відповідні зразки на кшталт бутафорських Золотих воріт і ніхто не дивується спробам «відродити» Десятинну церкву, про яку взагалі мало що відомо. Тож говоритимемо про принципово інший урбаністичний тип, який вимагає іншого сприйняття новобудов. А на порядку денному найважливішим постане питання якості сучасного зодчества.
 
«Теперішні київські архітектори йдуть простим шляхом: декорування у псевдоісторичних формах. І це знецінює справжнє. Коли з будинком у стилі модерн сусідують три підробки, то оригінал стає в один ряд з імітаціями», – розповідає директор Міжнародного центру перспективних досліджень Володимир Нікітін. Союз архітекторів України багато років бореться, щоб йому було дозволено те саме, що й найвпливовішій архітектурній спілці світу – Королівському інституту архітекторів Великої Британії. Там за якість проектів відповідає не примарний «дорадчий» орган, і не головний архітектор міста (у нас – підпорядкований мерові державний службовець, який має виконувати навіть усний наказ керівництва), а самі розробники. Вони представляють проекти у фаховому середовищі, і коли якість їхньої роботи не відповідає високим стандартам, колеги можуть позбавити їх ліцензій. Такий професійний контроль завжди дієвіший, ніж державний. Проект цієї постанови подавався урядові неодноразово. Доки – даремно.