13 січня інформагенції поширили повідомлення, яке чи то через свята, чи то через невпинну внутрішньополітичну колотнечу не викликало належної реакції ані в урядових, ані в незалежних експертних колах. А дарма, бо йдеться про подію знакову, як не крути.
Втім, на перший погляд, якась дрібничка: на Луганщині російські рибалки побилися з українськими прикордонниками. Недалеко від українського хутора Вільний кілька чоловіків незаконно перетнули кордон.
На місце події був висланий прикордонний підрозділ. За 30 метрів від лінії державного кордону на березі ріки Деркул правоохоронці помітили трьох рибалок. Ті відмовилися пред’явити документи і грубо висловилися на адресу прикордонників. Чоловікам запропонували проїхати на заставу для складання протоколу і встановлення їхніх осіб, після чого вони розпочали бійку з працівниками Держприкордонслужби. Лише коли старший підрозділу вистрілив у повітря, правопорушники заспокоїлися. Вони виявилися громадянами Росії, братами віком 23, 28 і 31 рік. За незаконний перетин кордону України і злісну непокору прикордонній варті братам присудили по три доби адміністративного арешту. От начебто і все.
Насправді ж – далеко не все. Троє російських громадян демонстративно ігнорують державний кордон України, не виконують вимог українських прикордонників та посилають їх на три відомі літери, а то й подалі. Потім зчиняють бійку, точніше, груповий напад на охоронців кордону. І лише загроза застосування зброї за безпосереднім її призначенням (вочевидь, вони цього не очікували, інакше б бійку не почали) їх угамовує.
Таким чином, наочно продемонстровано ставлення з боку пересічних російських провінціалів до Української держави, до її атрибуту, як-от державний кордон, і до охоронців цього кордону у формі та зі зброєю. А загалом – до політики адміністрації Віктора Януковича, яка й переконала цих рибалок, що все українське – то нікчемне, на нього зважати не слід.
Те, що сталося далі, мало лише посилити впевненість цих трьох братів та їхніх земляків у зроблених висновках. Порушники і нападники відбулися трьома добами арешту, тобто абсолютним мінімумом, коли чинне законодавство передбачає за порушення кордону значно серйозніше адміністративне покарання – виправні роботи терміном до місяця чи арешт до 15 діб. А кримінальна відповідальність, яка в цьому разі була цілком доречна (напад на прикордонників, бійка з ними, вчинені групою, очевидно, ще й «зігрітою» традиційним для зимової риболовлі способом) за такий злочин, передбачає можливість арешту терміном до шести місяців чи обмеження волі строком до трьох років. Але український суд – найгуманніший у світі до тих, хто намагається бити захисників державного кордону; він суворий лише до політичних опонентів, яких панічно боїться нинішня влада…
Усе, що сталося, зауважу це ще раз, – не випадковість. Адже ставлення до України та її атрибутів трьох російських братів-рибалок збігається зі ставленням до цієї країни та її атрибутів у тих, хто номінально очолює цю державу. За прикладами не треба далеко ходити: спроба каструвати державний гімн під час новорічних урочистостей на Майдані (щоби жодні «воріженьки» не образилися!), президентське привітання якомусь «народу України» (хоча присягав на вірність він при вступі на посаду, згідно із Конституцією, українському народові), зрештою, жалюгідний бюджет Збройних сил, який де-факто роззброює армію без жодного пострілу, і так далі.
Отже, можна сміливо прогнозувати: українських прикордонників і надалі намагатимуться бити всі, кому не ліньки. Африканські пірати й далі охоче братимуть у заручники українських громадян. А візи до Європи й далі можна буде одержати після низки принижень. Бо громадян держави, яку зневажає і нищить власна влада, не поважає ніхто. Хіба що можуть пожаліти і надати притулок чи підтримати якоюсь заявою…
І ніхто в цьому не винен, бо «народ, який зі свободи і безпечного життя обирає останнє, в кінцевому підсумку втрачає і перше, і друге» (Бенджамін Франклін)