Історія з позбавленням колишнього грузинського президента українського паспорта від самого початку видавалася провалом. Петро Порошенко два роки тому запросив Саакашвілі в Україну й своїм указом надав йому українське громадянство. Тому нинішні заяви Адміністрації президента про те, що Саакашвілі нібито подав у 2015-му некоректні документи, видаються просто безпорадними. Виходить, що саме працівники АП були не в змозі впродовж двох років належним чином перевірити та опрацювати надану Саакашвілі інформацію й тільки у 2017-му дізналися «правду». Зрозуміло, що ніхто не повірить у цю маячню.
Для самого Саакашвілі, який останнім часом тільки втрачав рейтинг, сумнівний указ Порошенка виявився чимось на зразок рятувального круга. В одну мить колишній грузинський лідер знову опинився в рідній стихії та використав ситуацію з максимальною вигодою для себе. Своє повернення до України перетворив на яскраве політичне шоу, яке практично в прямому ефірі транслювали всі українські ЗМІ.
Розрахунок Саакашвілі виявився правильним. Протягом десятиліття різна українська влада демонструвала той самий арсенал методів протидії опозиції, який за цей час майже не еволюціонував і багато разів доводив свою неефективність. Нічого нового чиновники не запропонували й цього разу. Блокування транспорту, тітушки, фейкове мінування — усе це було в новітній українській історії вже багато разів. Причому названі заходи завжди мали зворотний ефект. Намагання перешкодити опозиції зазвичай тільки збільшувало її популярність, а рейтинг влади, навпаки, падав.
Чиатйте також: Новий сезон у Раді. Наважитись на реформи
Спроби завадити поверненню Саакашвілі 10 вересня здавалися ще незграбнішими, ніж боротьба донецьких проти прихильників Євромайдану. Обтяжувало ситуацію ще й те, що події переважно відбувалися на території Польщі. І таким чином інформаційний ефект від блокування поїзда на вокзалі Перемишля та бійки на КПП «Шегині» виявився ще більш негативним, ніж міг би бути від якихось внутрішньоукраїнських подій.
Часом з’являлося відчуття, ніби все, що відбувається на українсько-польському кордоні, — це чийсь злий задум. Уся одіссея Саакашвілі ніби спеціально була влаштована так, щоб виставити владу максимально безпорадною та дурною, а грузинського президента — королем епізоду. І такі підозри небезпідставні.
Є версія, що справжній сценарист подій на кордоні сидить зовсім не на Банковій, а в Кабміні й звати його Арсен Аваков. Міністр внутрішніх справ уже давно не приховує своєї неприязні до Саакашвілі й навіть якось вступив із ним у публічний конфлікт. За словами народних депутатів, які супроводжували Саакашвілі в Польщі, історію з позбавленням громадянства проштовхував саме Аваков, який домігся від президента підписання відповідного указу й таким чином підставив Порошенка.
На користь цієї версії свідчить і те, що саме підлеглі Авакова перешкоджали в’їзду Саакашвілі до України й зробили все, щоб історія вийшла максимально скандальною. Наприклад, «Інтерсіті» в Перемишлі затримали після того, як його персоналу надійшло повідомлення від Національної поліції, що в поїзді перебуває людина, якій заборонено в’їжджати до України. Саме таке повідомлення прозвучало по гучному зв’язку, коли поїзд стояв біля перону. І хоча поліція пізніше відхрестилася від затримки «Інтерсіті», у це спростування вже ніхто не повірив. Надалі Саакашвілі протидіяла вже Держприкордонслужба. Впадає у вічі, що в обох випадках перешкоди йому чинили спеціально таким чином, щоб завдати незручностей максимальній кількості простих людей, замість того щоб затримати тільки колишнього грузинського президента.
Якщо Аваков справді робив усе для того, щоб здійняти навколо подорожі Міхо скандал, то його розрахунок виявився точним. Головним об’єктом критики в цій ситуації став саме президент Порошенко. Самого Авакова згадували набагато рідше. Найдивовижніше в цій ситуації, що небачений скандал розгорівся, по суті, навколо людини, яка не є конкурентом президентові й узагалі не може вважатися повноцінним учасником українського політичного життя. Навіть якщо уявити, що Саакашвілі не втратить паспорта й захистить своє право на громадянство в суді, стаж українського громадянина й тривалість проживання в Україні все одно не дадуть йому змоги брати участь у виборах. Це означає, що Саакашвілі на сьогодні може лише виконувати функції тарана, який прокладає дорогу для інших політиків.
Чиатйте також: Прийшов і говорю. Суть президентської промови
Коло цих політиків ми мали змогу спостерігати 10 вересня поруч з екс-президентом Грузії. Мер Львова Андрій Садовий (до речі, малопоміченим лишився той факт, що опозиційність «Самопомочі» була окреслена ще під час звернення президента до парламенту, коли в президії ВР не було заступниці голови ВР Оксани Сироїд), лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко, колишній голова СБУ Валентин Наливайченко, кілька народних депутатів, молоді політики Мустафа Найєм та Єгор Фірсов. Імовірно, саме такими є обриси майбутньої об’єднаної опозиції, яка збирається кинути виклик Порошенкові на президентських та парламентських виборах 2019 року. У ЗМІ вже поспішили порівняти Саакашвілі, Садового, Тимошенко та Наливайченка з «канівською четвіркою», яка свого часу намагалася кинути виклик Леонідові Кучмі. Жартома новий союз навіть назвали «краковецькою четвіркою». Втім, говорити про таке об’єднання ще зарано. Найімовірніше, згадані вище персони просто вирішили скористатися слушною нагодою, щоб нагадати про себе своїм виборцям.
Не варто забувати й про те, що використовувати Саакашвілі як таран, можливо, хоче не тільки опозиція, а й партнери Порошенка по коаліції в Раді Аваков і Яценюк. Не секрет, що в самій коаліції також давно точиться жорстка боротьба, учасники якої не гребують жодними методами.
Ще свіжа в пам’яті інформаційна кампанія проти Арсенія Яценюка, яку організувала Банкова, щоб збити прем’єра й поміняти його на лояльнішу до Порошенка фігуру. Схоже, тепер «фронтовики» дочекалися зручного моменту, щоб повернути Петрові Олексійовичу борг, зробити його поступливішим і змусити поділитися повноваженнями.