Прикордонне Ельдорадо

 

З угорського боку черга розтягнулася на десяток кілометрів. Водіям на перетин кордону з Угорщини в Україну доводилося чекати 12–14 годин. З-за кордону поверталися на свята українські заробітчани, везли товар фірми, контракти яких спливали до кінця року. Аналогічна ситуація – на українсько-словацькому кордоні, пункті пропуску «Ужгород – Вишнє Нємецке». Начальник міжнародного автопункту пропуску «Ужгород» Георгій Імедашвілі стверджує: від 70 до 90% громадян, які перетинають кордон, – жителі Словаччини. Для них, як і для угорців, візи непотрібні, бо Україна надала їм право безвізового режиму. В очікуванні Різдва, словаки, з огляду на значну різницю в цінах на споживчі товари, охоче приїжджають по крам у прикордонні райони України. Наприклад, у Словаччині футболки «Adidas» чи куртки «Kika» або «Spider» коштують, відповідно, 2000 та 6000, а в Україні – 550 та 2200 словацьких крон ($1 – 23 крони). У чотири рази дешевше в Україні можна придбати сигарети, удвічі дешевше – дизельне пальне чи бензин. Навіть біля гуртівень, які торгують макаронами та олією, вишикувалися автомобілі з іноземними номерами.

 

У Чопі автор цих рядків розговорився з 40-річним місцевим жителем, який постійно їздить до родини за кордон. За паспортом – Іван, хоча кличуть його на угорський манер Іштваном. Працює на залізниці. У Ніредьгазі, на угорському боці, живе його брат. Іван-Іштван хоче поїхати до нього у гості на початку лютого. Задля цього навіть оформив документи, що дають право на перетин кордону в режимі малого прикордонного руху, який не потребує шенгенської візи.

 

Угоду про малий прикордонний рух наразі Україна підписала лише з Угорщиною. Ця угода охоплює 700 000 українських закарпатців та стільки ж – з іншого боку кордону. Наразі оформити папери у консульстві можна доволі швидко – за якісь 3 дні. Вартість, порівняно з шенгенською візою, невисока – €20 на 5 років. Водночас Іштван зізнається, що за такою спрощеною процедурою не може відвідати родичів, які мешкають під австрійським кордоном, адже угода про малий прикордонний рух передбачає вільне пересування лише в 50-кілометровій зоні. Порушення встановлених меж загрожує депортацією і забороною в’їзду не тільки на територію Угорщини, а й з усього Євросоюзу.

 

20 грудня схожу угоду парафували між Україною та Словаччиною. Очікувалося, що вона стане чинною ще до Нового року, але наразі цього не сталося. Хоча, це – питання часу. Словаччина зацікавлена у співпраці із Закарпаттям. Половина з 243 спільних українсько-словацьких підприємств, зареєстрованих в Україні, функціонує саме тут.

Відносини зі словаками мають ще один цікавий аспект. Директор регіонального відділення Дослідницького центру Словацької асоціації зовнішньої політики в Пряшеві Владімір Бенч стверджує: «На одного словака, який повертається з України додому, припадає в середньому по 160 сигарет. Практично всі молоді словаки, які живуть поблизу українського кордону, мріють стати контрабандистами». Він також зазначає, що особливо це відчутно на пункті пропуску «Малі Селеменці – Великі Селеменці».

 

 

Аби втекти від ока прикордонників, контрабандисти вдаються до виточеніших витівок. Нелегальний товар прямує до Європи не тільки суходолом, але й водою і небом.

 

Наприклад, наприкінці грудня через прикордонну зі Словаччиною річку Уж – на ділянці застави «Павлове» Чопського загону – контрабандисти намагалися доправити до Словаччини 8400 пачок цигарок за допомогою такого собі міні-понтону. Короби замотали у поліетилен, підклали знизу пінопласт та скріпили конструкцію капроновою мотузкою. Словацькі прикордонники помітили на українському березі якийсь дивний предмет і сповістили про нього своїх українських колег.

 

У вересні в річці Латориця патруль застави «Соломонове» виловив 2 пластмасові діжки з 3300-ма пачками цигарок, які прямували до Словаччини. Згодом, у листопаді, наряд помітив, як до дамби через Тису під’їхав мікроавтобус «Мерседес». Четверо людей, які знаходилися в авто, одразу ж запропонували прикордонникам непогані гроші, якщо охоронці кордону зроблять вигляд, що не помітили контрабанди. Мовляв, не переймайтеся, на угорському боці про все вже домовлено. Однак увесь «екіпаж» доправили до слідчого ізолятора.

 

Закарпатські контрабандисти цигарками потроху переймають досвід своїх колумбійських «колег», які заробляють «експортом» кокаїну до США, – у них з’явилася власна авіація. Речник Мукачівського прикордонного загону майор Едуард Стеблюк розповідає, що в ніч із 12-го на 13-те червня прикордонники затримали в районі села Януш Берегівського району трьох українців, які перетнули кордон на мотодельтаплані, після чого встигли його розібрати. Крім частин літального апарату, у вантажівці та мікроавтобусі затриманих знайшли 8 ящиків сигарет. А вже через день після цього випадку на посту спостереження застави «Астей» зафіксували легкий двомісний літак біло-червоного кольору, який летів до Угорщини. Про повітряного порушника прикордонники миттєво повідомили угорських колег, ВПС та СБУ. З угорського боку надійшла інформація про те, що на території цієї країни також спостерігали схожий літальний апарат за 20 км від українського кордону. За даними контролюючих органів та підрозділів ППО, легкомоторних літаків з такими ознаками в Закарпатській області не зареєстровано. Військові та прикордонні підрозділи були приведені у повну бойову готовність. Таємничий літак, щоправда, так і не знайшли.

 

Проте увечері 9 вересня було затримано дельтаплан Ікарус-С22. Після перетину кордону наряди застав «Вилок» та «Бадалово» почали переслідування. За годину його виявили в одному із дворів села Карачин, де його вже розбирали та ховали в сараї.

 

Подейкують, що подібні випадки не поодинокі. Прикордонники жартують, що їм час запасатися власними зенітками.

 

 

На КПП штабу Чопського прикордонного загону ми зіштовхнулися з молодою вагітною грузинкою, яку прикордонники вели на консультацію у лікарню.

У пункті тимчасового тримання (ПТТ) загону постійно перебуває до 100 осіб. Переважно вихідці із Центральної та Південно-Східної Азії, проте керівництво Держприкордонслужби прогнозує, що уже найближчим часом суттєво збільшиться кількість мігрантів із країн колишнього СРСР. Згідно із законодавством, у ПТТ нелегалів можуть тримати до півроку – доки не буде встановлено особу затриманого і не узгоджено усіх формальностей для депортації. Якщо підтвердяться підозри про причетність до кримінального злочину, затриманого протягом 10 діб передадуть правоохоронцям.

 

Начальник штабу Чопського прикордонного загону підполковник Сергій Гаркуша стверджує, що нелегали потрапляють до області переважно через Ужоцький, Середньоверецький, Торунський, Яблунівський перевали. До України ж вони приходять в основному з Росії – це стосується нелегалів із Азії. Щорічне збільшення потоку мігрантів пояснюється недосконалим законодавством України. Наприклад, за переховування нелегалів взагалі не передбачено кримінальну відповідальність – лише адміністративну. Ліберальність законів дає змогу нелегалам повторювати спроби потрапити до Європи. Гаркуша розповідає, що деяких мігрантів загін затримував по 5–6 разів. Один з таких «старожилів» був у ПТТ й на момент нашого приїзду. Літнього пакистанця затримали на початку грудня, коли він намагався провести через кордон п’ятьох своїх земляків-підлітків.

Пакистанці та китайці невимушено поводилися перед нашою фотокамерою. Натомість грузини фотографувати себе заборонили. ПТТ суттєво відрізняється від міліцейського СІЗО. Завдяки підтримці різних доброчинних організацій, нелегалам тут живеться доволі комфортно. На харчування нелегала виділяється стільки ж коштів, скільки на рядового прикордонника.

 

Той, хто вважає, що достатньо прибути до кордону і легко знайти провідника «на той бік», – помиляється. Для цього необхідно вийти на ланцюжок посередників, який тягнеться ще зі східного кордону або й інших держав. Невдах, які сподіваються на щасливий випадок, замерзлих і голодних, прикордонникам часто доводилося ловити у лісах.

 

Обираючи між Угорщиною та Словаччиною, нелегали переважно прямують у словацький бік. Це пояснюється доволі лояльним законодавством цієї держави щодо отримання статусу біженця. Наразі невідомо, чи буде воно змінене, після приєднання Словаччини до ЄС. А поки що серед мешканців ПТТ багато тих, хто був затриманий по той бік кордону і переданий згодом українським прикордонникам. Згідно із законом, до цієї процедури у державах-сусідах вдаються після того, як доведено, що нелегал потрапив саме з України. Сьогодні начальник пункту капітан Богдан Чайка хапається за голову: зараз й так бракує місця, щоб розмістити усіх затриманих, а після розширення Євросоюзу й набуття чинності угоди про реадмісію з ЄС, ратифікованої Верховною Радою 15 січня, серед його «клієнтів» опиняться й ті, кого затримали, скажімо, в Італії чи Німеччині, якщо доведуть, що вони перетнули кордон поблизу Чопа.