Третя сирена, як третій дзвінок, і глядачі вже на своїх місцях у залі. Тільки телефони ніхто не вимикає.
У такі ночі російських ракетних обстрілів наша країна освітлюється міріадами вогників мобільних телефонів — затамувавши подих, лаючись чи позіхаючи, у ліжку чи коридорі, загорнуті ковдрами на платформах метро, ми зібралися тут на особливе шоу: війна в прямому ефірі.
І, як у нас заведено, режисери знову припхалися з москви. Це значить, що вистава буде вульгарна й дешева, хай які зарядили в неї багатомільйонні бюджети. Сюжет усім відомий. Перший акт. Ракети заходять у повітряний простір України. Приготуйтеся: буде гучно.
Це імерсивна вистава, контактний театр, щомиті кожен може отримати роль, опинитися на головній сцені — під завалами. Вчасно подбали про свої костюми? На таку роль обирають найкращу білизну, найтеплішу піжаму, ну або хоча б труси — теж підійде. Я саме міркую, як буде вскочити в зимове взуття без шкарпеток.
Хто в потязі, хто на підлозі, хто в тривозі. У цім спектаклі вільне розсадження. Тільки ніхто не купував сюди квитків. Квиток можна купити тільки з нього. Але це не скасує показу.
Тисячі вогників у всій країні, тисячі локацій для перегляду: готелі, нори, підземелля, апартаменти зі сталевими каркасами, антикварні паркети, скандинавський мінімалізм, тепла підлога, стара долівка, студена вода з криниці. Усе, до чого ми торкаємося в такі ночі, стає прихистком. Усі, кому пишемо й хто пише нам, стають родиною.
Читайте також: Жити серед немислимого
Акт другий. Ми величезна сітка з вогників мобільних, зі сповіщень і скриків, сплетені словами любові, з остюками добірної лайки, що заплуталася між ниток.
Хто в дорозі, хто в тривозі, хто на підлозі, але в цю ніч ми все одно разом. Ми обійнялися в одному укритті, бо назавжди найкраще укриття — наші обійми.
Це мереживо нічних повідомлень, це плетиво незбагненної спільності, це відчуття, що ти не сам. Це морський бій, що триває в небі: чи влучать вони в ціль? Хто їхня ціль цієї ночі? Як врахувати тяжіння місяця вповні, що світить над цим смертельним номером? Прожектори пересувних загонів протиповітряної оборони — професійне освітлення для сцени.
І третя ніч, і третій обстріл поспіль, як третій акт. А скільки ще? Чи не затягнута ця п’єса?
Такий він — сучасний театр, згадки про ці сцени виріжуть зі світових світських оглядів: надто криваві, надто неформатні, надто незручні.
Відбій повітряної тривоги. Довгі бурхливі оплески. Забути, (не) померти, спати. Спати — на часі. Питання: «Бути чи не бути?» — не на часі. Бути — нам. Не бути — їм. Що тут не ясно?
Тисячі вогників сповіщень приходять крізь наші душі. Тисячі золотих ниток з’єднують нас разом у цьому сні, короткому й неспокійному. Після таких ночей навіть світанки сивіють, а в сонця з’являються сірі кола під очима. Небо гоїться від ракет. Земля готується до весни.