Пригоди голландця в Україні

Йос Стеллінг – один із найзнаніших в Україні режисерів некомерційно­­го кіно, хоча у світі він є кінематографічним маргіналом якраз через те, що знімає виключно авторські фільми для вузького кола поціновувачів. Щоправда, його фільм «Душ­­ка» номінувався на «Оскара» від Нідерландів, але це нічого не означає: Стеллінг займається мистецтвом, і все, що з ним не пов’язане, йому байдуже. Популярність в Україні європейському режисерові принесли не так його чудові фільми «Летючий голландець» та «Стрілочник», як фанати, що мали стосунок до кінофестивалів і таким чином могли демонструвати фільми Стеллінга доволі широкій аудиторії. Він кілька разів приїздив до України, був головою журі на київському кінофестивалі «Молодість», тут не раз де­­монструвалися (повні) ретроспективи його кіно, тут він знімав свою стрічку «Душ­­ка» з Серґєєм Маковєцкім у голов­­ній ролі. Тепер він приїздить на перший Одеський кінофестиваль, журі якого очолив.

У. Т.: Ви знову приїжджаєте в Україну, цього разу в Одесу. Що вас сюди так тягне – друзі, на прохання яких ви зголосилися приїхати, чи, може, окрім Сильвії Хекс, яка вже нібито затверджена на роль у вашому новому фільмі, хочете підібрати інших, наших акторів?

– Здебільшого те, що мене запросив хороший друг. А також те, що, враховуючи кінематографічну історію Одеси, це місто – надзвичайно цікава локація для режисера. А для мене це ще й можливість трохи відпочити. Щодо підбору акторів… я ще остаточно не визначився.

У. Т.: Про акторів я запитую не випадково, адже попередній фільм «Душка» ви знімали з українськими акторами, в Україні та з українським продюсуванням. Отже, три роки минуло з часу виходу фільму в прокат. Які результати прокату стрічки? Три роки можна було прожити на потенційний прибуток із «Душки»?

– Я задоволений прокатом «Душки». На щастя, мої фільми зазвичай мають довге життя. Прибуток? Відверто кажучи, мені ніколи не подобалося говорити про гроші. Я думаю, це банальне запитання.

У. Т.: Так, запитання банальне, але все до нього повертається. Рік після виходу «Душки» багато хто з фанатів Стеллінга і Маковєцкого шукали фільм на DVD, поки його не випустили пірати. Чому «Душку» не купили українські та російські дистриб’ютори? Чи можна це розцінювати як провал з огляду на те, що майже всі ваші фільми, принаймні в Росії, видані? Росіяни не сприйняли вашого бачення «загадкової російської душі»?

– Я знаю, що «Душку» невдовзі буде випущено на DVD. Для цього знадобився час, бо були певні труднощі, які від мене не залежали. Дехто з росіян мав проблеми з моїм так званим сприйняттям пересічного росіянина. Але, на щастя, в Росії є чимало людей із нормальним почуттям гумору. А кінець фільму, з бажанням і пошуком Душки (прізвисько головного героя фільму. – Ред.), звичайно, має багато сенсу. Це спосіб демонстрації любові та прихильності.

У. Т.: Три роки ви не знімали кіно. То що ж робив Йос Стеллінг у цей час? Бавився зі своїми чотирма дітьми? Пив каву в своїй кав’ярні? Дивився кіно у своїх кінотеатрах?

– Сьогодні вранці я прочитав у газеті, що кава, хоч як це дивно, корисна для серця. Це для мене хороша новина! За винятком деяких короткометражних фільмів і моїх кінотеатрів, переважно я зайнятий своїм новим фільмом «Дівчина і смерть». Стрічку можна назвати будівництвом, і сама зйомка фактично становить лише 10% роботи.

У. Т.: Ви вже шукали для нього натуру? І, взагалі, що це буде за проект? Назва така сама, як і друга частина концерту для струнного квартету Шуберта…

– Мій новий фільм не має нічого спільного з Шубертом («Смерть і Дівчина»). Це буде віч­на драма кохання, що розвивається навколо найбільших протиріч, які я знаю: дівчини і смерті. Дія переважно відбувається наприкінці XIX століття, і Антон Чехов є одним з основних її натхненників.

У. Т.: Ви знову знімаєте про двох китів філософії Фройда – ерос і танатос… Але цікаво, які зміни за роки режисерської діяльності сталися у вашій філософії, що так збігається з фройдизмом? Чи можете додати третій компонент – світ все ж таки на трьох китах тримається?

– Це стосується не так двох складових, як магнітного поля між ними. Як, по суті, і все в житті (що також є галуззю мистецтва): величезна прірва невизначеності лежить між життям і смертю, чоловіком і жінкою, сьогоднішнім і минулим, днем і ніччю. На мій погляд, це можна назвати третьою складовою, і вона універсальна.

У. Т.: Повернімося до України – чи є з погляду голландського режисера Україна привабливою для зйомок? Останнім часом тут вирішили знімати і Жан-Клод Ван Дамм, і Каспер Ван Дін.

– Коли ми знімали в Україні, на жаль, мали фінансові проблеми, але працювали з дуже професійними і вмотивованими людьми. На мою думку, єдиною і необхідною перспективою для роботи тут є чітка й надійна угода про спільне виробництво між Україною та іншими країнами. Але зараз ми не говоритимемо про гроші.

У. Т.: Вибачте, але це наболіле питання для українського кінематографа. Ви – режисер незалежний, який знімає за маленькі бюджети. Це єдиний спосіб знімати зараз і в Україні. Як знайти ці кляті гроші, про які ніхто не хоче говорити, – пропонувати сценарій по телеканалах і телекомпаніях чи ходити по банках, як це роблять у Польщі? Що ви порадите?

– Якщо ви маєте хорошого ко-продюсера, він знайде свій шлях у власній країні. Наші контакти в Україні були здебільшого налагоджені через московську студію TVINDIE. Вона надає весь комплекс послуг. Але, можливо, варто сказати, що гроші, вкладені у фільм, не мають покидати країну – їх можна буде інвестувати у власну кіноіндустрію. Особливо у випадку спільного виробництва. З огляду на гроші й спільні виробництва протягом останніх років Україна здобула собі не такий вже й надійний імідж на Заході. І я дуже шкодую про це, бо вона багата на фантастичних людей і місця.

У. Т.: Знаю, ви збираєтеся приїха­­ти до Одеси зі своїм старшим сином. Що хочете йому показа­­ти – нашу землю чи наших жінок?

– Я намагаюся розповісти йому про багату історію кіно в Одесі, але наразі його, здається, більше цікавлять жінки. Виховувати дітей зовсім непросто![1991]