На Одещині, як свого часу й на Донбасі, культивується думка про особливість і велику відмінність регіону від решти України. Якщо відкинути проросійські настрої, лишається хіба що багатонаціональність населення, що на практиці породжує певні нюанси місцевої політики. У Бессарабії живуть українці й молдавани, болгари й гагаузи, румуни й росіяни. І, здається, у процесах децентралізації цей чинник відіграє хоча й не визначну, але доволі важливу роль.
Об’єднавчі труднощі
Процес об’єднання громад на Одещині намагалися запустити чи не з моменту ухвалення відповідного закону. У регіоні проводили круглі столи й семінари на тему децентралізації, щоб з’ясувати ставлення місцевих чиновників до таких ініціатив. У результаті виявилося, що голови міст та селищ не палають бажанням підтримувати реформи й радше воліють лишити все так, як є, ніж вдаватися до змін із туманними для себе перспективами. Оскільки вони не мають жодних гарантій потрапити до нових керівних органів. Натомість серед місцевого населення поширювалася думка, що суть децентралізації полягає у «знищенні села». Однак вагомих аргументів на підтримку такої тези не наводили.
«У 2015-му ми починали з круглого столу на тему міжнаціональних конфліктів. Зібралися Ізмаїльський та Ренійський райони. Мова була про те, що проблеми міжетнічних конфліктів немає, але є проблема децентралізації. Оскільки нібито в селах «втратять роботу, села будуть знищувати». Оскільки в нас у регіоні багато різних народів, як приклад «убивства» наводили те, що буцімто болгари й молдавани не ділитимуть між собою районний бюджет. Але це доволі примітивний аргумент, адже в районних радах досі уживаються і перші, і другі. І проблем із розподілом коштів не виникає», — розповіла Тижню експерт із децентралізації Світлана Гудь.
Читайте також: Марганець. Незмарнований шанс
Вона додає, що національне питання виринає і через три роки. Наприклад, представники молдавської громади скаржаться, що румуни мають більше преференцій. Або ж лунають закиди, що навчання у школах не відбувається мовою нацменшин. «Такі претензії зазвичай висувають представники нацменшин з Одеси, а не із сіл. Здається, вони не враховують того факту, що дитина далі вступатиме до університету, а там предмети викладатимуть державною мовою», — додає експерт.
До національного питання, агітуючи проти територіальної реформи, апелюють і деякі політики. Вони переконують, що через поліетнічність Бессарабії реформа забуксує. Оскільки болгарські села не можна об’єднувати з румунськими, а ті, своєю чергою, із молдавськими або ж гагаузькими.
«Побутує така думка: якщо об’єднуватимуть, наприклад, болгарське і молдавське села й лідером громади стане болгарин, то він не відстоюватиме інтересів молдаван. І навпаки. На жаль, у Ренійському та Болградському районах цим питанням часто маніпулюють. Така проблема є також в Ізмаїльському районі, але вона трохи менш виражена», — додає Гудь.
Місцеві чиновники не під запис вказують на Антона Кіссе, члена депутатської групи «Партія «Відродження». Директор Одеського Центру розвитку місцевого самоврядування Юлія Молодожен додає: Кіссе прямо не виступає проти децентралізації, але в 142-му окрузі, за яким він обирався до парламенту, активність громад у питаннях об’єднання відсутня.
«Свого часу в Києві Кіссе влаштував цілу нараду з приводу того, що децентралізація нібито не враховує інтересів болгар. Та й узагалі є низка ЗМІ, які регулярно публікують позицію цього депутата з приводу реформи. Його округ — це райони Болграда й Арциза. І там активного об’єднання громад нині чомусь не помітно», — зауважує Молодожен.
Але не національним питанням єдиним. Проблем із об’єднанням громад додають фінанси й платоспроможність населення. Як переконують місцеві чиновники, північ Одещини бідніша за південь, як наслідок — більше об’єднань громад виникло саме там. В Центрі розвитку місцевого самоврядування зауважують, що варто враховувати специфіку поселень регіону. Оскільки на півночі більше невеличких хуторів на кількасот людей, то й особливо вибирати місцевим не випадає. Тоді як на півдні області села можуть налічувати по 2–3 тис. осіб і особливого бажання об’єднуватися не мають. У результаті нині на півночі регіону налічується дев’ять об’єднань громад, на півдні — дві.
«На півночі області хуторська система розселення. На відміну від півдня там багато сіл, але з малою кількістю людей. Тож люди готові об’єднуватися, і відповідні процеси тривають. Але є нюанс: щоб створити спроможну громаду, треба об’єднати значну кількість поселень. Зважаючи на те що вони розкидані на великій території, керувати таким об’єднанням складно. Тому нині розглядаються різні варіанти», — пояснює Молодожен.
Крім того, експерти зауважують, що нині селища та міста області, попри пробуксовування реформи, отримують додаткове фінансування від держави. Внаслідок цього бюджети перевиконуються, а місцева влада подеколи не може освоїти додаткові фінанси. Таким чином ситуація з реформою консервується: попри відсутність нових робочих місць та інвестицій, бюджети розростаються, що дає змогу чиновникам рапортувати про «вдалу» роботу на широкий загал, нівелюючи плюси реформи.
«Багато селищних рад перевиконує бюджети. Вони не знають, куди витрачати гроші. Схожа історія і з міськими радами. Чиновники рапортують про збільшення бюджетів. Але на практиці це звичайні дотації, оскільки ані нових робочих місць, ані інвестицій немає. Таким чином людей обманюють, коли починають розповідати про перевиконання планів», — пояснює Гудь.
Читайте також: Самоврядування біля лінії фронту
Але чи не найбільшою проблемою на шляху реформи лишається велика політика. А якщо точніше, мажоритарна система, яка дає змогу народним депутатам раз у раз обиратися до Верховної Ради в тих чи інших регіонах. Мова про «добрі справи», які останніми роками доволі успішно практикує більшість мажоритарників. Така ситуація спричинена розподілом бюджетних коштів з обласного центру. Як наслідок — селищні голови в разі виникнення нагальних проблем мають іти на поклон або до обласних чиновників, або ж до нардепів. Ситуація може бути й інакшою: до селищного голови з’являються представники кандидата в депутати й обіцяють йому, припустімо, заміну всіх вікон у місцевій школі (не завжди власним коштом. — Ред.). А він, своєю чергою, зобов’язується дати «правильні» голоси. І тут навіть не обов’язково вдаватися до фальсифікацій. Варто лишень пояснити, кому місцеві жителі зобов’язані ремонтом навчального закладу, новою дорогою, дитячими майданчиками тощо. За розумного підходу до об’єднання в теорії громада здобуває фінансову незалежність. Як результат — засівати округи гречкою стає складніше. До того ж є великі шанси, що Центрвиборчком інакше наріже виборчі округи, а це додасть зайвого клопоту перед черговими виборами. Саме на втручання політиків скаржилися Тижню представники місцевої влади в різних населених пунктах області.
«Неможливо сказати, які інтереси обстоюють депутати, коли явно чи ні виступають проти децентралізації. Але найбільше це нагадує боротьбу за електорат. Адже коли фінансовий ресурс іде з області на місця і громади можуть самотужки розпоряджатися фінансами, не звертаючись до народних депутатів, то що їм лишається? Швидше за все, тут відбувається боротьба за електорат і сфери впливу», — пояснює Молодожен.
Наступна велика проблема випливає з попередньої: в Україні склалася ситуація, коли деякі голови селищних рад перебувають на своїх посадах десятиліттями й давно перетворилися на сучасний аналог удільних князів, які мають владу та повноваження. А за умови співпраці з мажоритарниками вони ледь не перетворюються на «других після Бога» у своєму районі. Очікувано, що законсервована ситуація, зокрема й на Одещині, їх цілком влаштовує, а про реформування не може бути й мови.
Повільне реформування
Ренійський район є чи не найменшим в області й налічує близько 40 тис. жителів, половина з яких мешкає в Рені, інша частина — у семи селищах навколо. За об’єднання громад місцева влада взялася 2015-го, до місцевих виборів. Відповідно до рекомендацій в області розробили проект розподілу району на дві громади: одна мала об’єднувати села Долинське та Лиманське з містом Рені, друга — села Новосельське, Орлівка, Котловина, Плавні та Нагірне. Місто спробувало створити громаду, проте порушило процедуру. Як наслідок — процес зупинився. Вже після місцевих виборів за децентралізацію взялася оновлена влада, однак на шляху виникли проблеми, починаючи від небажання селищних голів іти на зустріч і закінчуючи пасивністю районної ради та адміністрації.
«Їздити селами й роз’яснювати суть і вигоди децентралізації повинен голова районної адміністрації. В ідеалі, звісно, з ним мали б бути ще голова районної ради та мер. На практиці ж ми намагалися запустити процес, але і райрада, і райадміністрація відійшли від справ. Ми їздили селами, пояснювали суть процесів. Але потім втрутився голова Ренійської адміністрації і непублічно сказав, мовляв, «не треба цих об’єднань». І в селах сказали: «Нічого нам не треба, ми й так непогано живемо», — скаржиться Тижню мер Рені Ігор Плехов.
Читайте також: Децентралізація на Донбасі: як об'єднуються громади
Світлана Гудь підтверджує: внесок районної ради в процес децентралізації в Рені мінімальний. «Не було навіть моніторингу, що саме для децентралізації робила Ренійська райрада. Якщо зважити на ситуацію, то ані пояснень, ані заходів щодо цього питання не було. Навіть документи не готували», — зазначає експерт.
Таку пасивність пояснити доволі просто: відповідно до планів районні ради та адміністрації мали б скоротити. Як наслідок — десяткам маленьких чиновників довелося б вийти на ринок праці в пошуках роботи. Адже законодавчо їхня подальша доля ніяк не прописана. Тож, маючи доволі сумнівне постреформене майбутнє, районні посадовці не поспішають. Це, своєю чергою, лишає невирішеною проблему тривладдя. Тобто наявність у місті або селі фактично трьох керівників: місцевої ради, районної ради та районної адміністрації. І кожен має свої амбіції, які не завжди йдуть на користь місцевим громадам. Децентралізація могла б змінити ситуацію і створити врешті один центр (а не три) прийняття рішень.
«Мені було б цікаво відійти від тривладдя. Адже нині, наприклад, у нашому місті є і міський голова, і очільник райради, і керівник адміністрації. І кожен має свої політичні амбіції. Нічого хорошого з цього не виходить. Наприклад, у нашому місті будують поліклініку, там задіяні обласні кошти. Але попутно в цей проект час від часу включається Ренійська районна рада. Як наслідок — у нашому місті стоїть довгобуд, у який вгрохали багато коштів, а результату немає», — пояснює Плехов.
Місцеві мешканці, з якими вдалося поспілкуватися, на реформаторські ініціативи реагують зі стриманим оптимізмом. Не в останню чергу через сподівання на те, що бюджет міста та прилеглих сіл зросте і це дасть змогу витратити більше грошей на найнеобхідніше: ремонт доріг, освітлення вулиць, проведення газу й водопроводу. Проте точної дати створення громади місцева влада назвати не може, зважаючи на попередній негативний досвід.
«Напевно, люди думають, що коли вони далеко від Києва, то реформи до них не дійдуть. І коли ми говорили із сільськими головами на тему об’єднання громад, то чули приблизно таке: «Це об’єднання нічого не дасть! А в майбутньому будуть вибори, політичний устрій країни зміниться і реформа забудеться». У вересні минулого року з ініціативи депутатів і міського голови ми намагалися запустити процес створення громади. Відбулися громадські обговорення, потім ми надіслали селищним головам свої пропозиції щодо об’єднання і просили покликати нас на обговорення. У результаті запрошень так і не дочекалися», — розповів міський депутат Олександр Баланєл.
«Натомість у селах поширилися побоювання, що прийде мер Рені, відбере в них землі, школи й дитсадки. І взагалі замість розвитку він займатиметься обкраданням», — скаржиться депутат.
Окрім того, як переконують чиновники, страху перед децентралізацією селищним головам може додавати той факт, що в області доведеться виводити землю з тіні. За їхніми словами, нині більшість фермерських господарств регіону працюють без сплати податків. Водночас після об’єднання громади мають відбутися земельна інвентаризація, виведення грошей з тіні до бюджетів громад, що, своєю чергою, може бути невигідно звиклим до «чорних» прибутків чиновникам.
Якщо децентралізацію в Рені бодай намагалися запустити, то що відбувається з об’єднанням другої громади, до якої мають увійти п’ять селищ, сказати важко. Нині хіба що можна констатувати боротьбу за статус центру громади між селами Орлівка та Новосельське. За планом, розробленим в області, саме останнє претендує на таке звання, проте їхні сусіди з цим не погоджуються. І можна припустити, що й тут не обійшлося без бізнесових інтересів окремих політиків.
«Близько року тому до мене звертався голова Новосельського, яке згідно з планом має стати центром громади. І скаржився, що село Орлівка тягне ковдру на себе. Причина була в тому, що в згаданому селищі існують плани на побудову поромної переправи до Румунії. А це створення інфраструктури, інвестиції, бізнес. На підтримку зміни статусу Орлівки виступав і депутат Кіссе. Коли ж селищному голові Новосельського запропонували подати приклад і почати об’єднання, він відповів: «А якщо мене громада не обере на виборах? У чому тоді сенс?» Виходить, навіть тут у дію вступили шкурні інтереси», — зауважує Гудь.
Такі пропозиції від Кіссе не є чимось надзвичайним, оскільки саме він виступав координатором будівельного проекту поромної переправи в Орлівці. Але якщо пошукати трохи більше, то стає ще цікавіше. Свого часу генеральним директором ТОВ «Поромний комплекс Орлівка» був Юрій Димчогло, нині заступник голови Одеської облради. На публіці зазвичай з’являється в компанії згаданого вище нардепа Кіссе. Тож у майбутньому боротьба за статус центру громади з п’яти селищ лише набиратиме обертів.
Водночас серед чиновників популярною стає пропозиція зберегти район у такому стані, як є, за принципом «один район — одна громада». Попри те що відстань від Рені до крайнього села — близько 60 км, хоч у рекомендаціях прописано 35 км. І той самий мер міста висловлює сумніви, що зможе забезпечити всім необхідним селище, яке розташоване аж так далеко від центру. Втім, із такими пропозиціями виступають і більші, сусідні райони, як-от Болградський чи Ізмаїльський, хоча в них налічується понад 20 сіл.
А загалом можна стверджувати, що на руку всім противникам процесу децентралізації в Одеській області зіграв законодавець, не визначивши чітких строків і рамок. І якщо менш заможні селища не мають вибору й змушені об’єднуватися в силу обставин, то багатші й більші з об’єднанням не поспішають, переконуючи, що зможуть прогодувати себе самотужки. Вони навіть виступають з ініціативами під назвою «Одне село — одна громада». Щоправда, життєздатність таких «об’єднань» лишається сумнівною з фінансових причин. Але, навіть незважаючи на таке пробуксовування, процес децентралізації повільно, але просувається. У тому ж таки Рені місцеві депутати намагаються будувати плани на перспективу розвитку ще не створеної громади за рахунок залучення фінансів від альтернативної енергетики, туризму тощо. Водночас у самій області, як кажуть експерти, попри все, найближчим часом можна очікувати появи ще кількох громад.