Мародерство, вбивства, викрадання людей та групові зґвалтування – ось що залишила війна у спадок грузинським слідчим. На сьогодні вже порушено справи за фактами більше сотні вбивств, близько 80-ти зґвалтувань, понад 20 тис. умисних підпалів будинків, по кількасот випадків пограбувань та мародерства. І це лише крапля в морі. Не виключено, що кількість повоєнних справ зросте вдвічі після того, як поліція отримає доступ до сіл, розташованих у так званій буферній зоні й які контролюють російські військові. У більшості цих справ, на думку співрозмовника Тижня – начальника аналітичного департаменту МВС Грузії Шота Утіашвілі, підозрювані можуть так і не з’явитися. «Але справи заводити потрібно, адже люди лише за їхньої наявності можуть отримати компенсацію», – зітхає батоне Шота.
Проте в одній справі підозрюваний уже є, от тільки висунути проти нього звинувачення та кваліфікувати саму справу вкрай складно. Підозрюваний – уряд Російської Федерації, склад злочину – насильницьке присвоєння громадянства Росії громадянам інших держав.
КОЖНОМУ ПО ПАСПОРТУ
«Бог із ними – вони давали паспорти свої осетинам, але ось це переходить будь-які межі, – каже Утіашвілі, кидаючи на стіл стос із трьох десятків російських паспортів, які ще пахнуть друкарською фарбою. – Кілька сотень таких паспортів ми вилучили в полоненого офіцера російської армії. Вони везли їх із собою, коли входили на територію Грузії. І ці паспорти виписані саме на грузинів». Справді, у паспортах тільки грузинські прізвища. Датовані вони різними роками, починаючи з осені 2003 року – саме тоді президентом було обрано Міхаіла Саакашвілі.
«І все у цих паспортах справжнє – водяні знаки, печатки. Лише фото чомусь чорно-білі, хоча вже мали б бути кольорові, й підписи власників відсутні, – продовжує батоне Шота. – Росіяни привозили ці документи сюди, щоби потім сказати – тут живуть наші громадяни, й ми їх охороняємо. До того ж, може бути й так, що паспорти були б використані стосовно мертвих. Мовляв, подивіться, скільки тут померло наших громадян після Революції троянд чи під час війни. Грузинському населенню, яке живе поблизу зони конфлікту, зараз говорять, особливо в Ахалгорі: ви, хлопці, беріть російські паспорти або забирайтеся звідси. Це відбувається повсюдно в буферній зоні – це так росіяни називають окуповані ними грузинські території. А є ж іще й ті нещасні, які живуть собі десь в Ґорі чи Тбілісі й навіть не здогадуються, що вони вже громадяни іншої країни».
ОПЕРАЦІЯ «ВБИЙ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО»
Більшість поліцейських сил залишали міста, коли туди входила російська армія. Як стверджують хлопці з поліцейського управління Ґорійського району, росіяни стріляли в усіх, на кому була не така форма, як у них. Навіть після двостороннього припинення вогню. «При в’їзді в одне село перед танками поставили поліцейський кордон, мовляв, перемир’я вже підписане, й ви не маєте права заходити далі вглиб країни. На таку зустріч російський БТР відповів чергою з кулемета, після чого підім’яв під себе дві поліцейські машини», – розказує Тижню очевидець цієї сцени поліцейський Коба. Шота Утіашвілі підтверджує – поліції залишатися на окупованій росіянами території було занадто небезпечно: «Якщо десь вони бачили поліцейський пост чи кортеж – одразу бомбардували з повітря або стріляли в нас із танків. Тому, наприклад, з Ґорі ми поліцію відкликали завчасно».
Поліцейські не залишали свої робочі місця тільки в селах та містечках, розташованих ближче до Тбілісі. «Росіяни їх не встигали окуповувати, як Ґорі – вони ставили там тільки вогневі точки та блокпости. Вони так поспішали після підписання перемир’я якомога швидше й ближче підійти до Тбілісі, що їх практично не цікавило ані місцеве населення, ані представники грузинської влади на місцях, – каже Утіашвілі. – За російськими військовими навіть мародери не встигали, а коли довідувалися, що там ще залишилися поліцейські патрулі – взагалі боялися пхатися».
ЖАХ ПО ТОЙ БІК МИРОТВОРЦІВ
Однак від Цхінвалі до Ґорі та в районі Ахалґорі мародери гуляли по повній. «Російські війська вигнали місцеву поліцію і впустили туди всіляку шпану – осетинів, казаків, чеченців, які грабували все підряд, – зітхає батоне Шота. – Осетини навіть убивали на етнічному ґрунті – просто розстрілювали людей. Причому першими на розстріл вели тих осетинів, котрі проживали в селах, більшість яких становили грузини. Як зрадників, чи щось таке. Особливо багато таких випадків було в Каралеті. Вже потім вони бралися за грузинів. Дуже багато було зґвалтувань. Молодих дівчат, котрих не встигли вивезти, родичі ховали у підвалах. Але всіх сховати, на жаль, не вдалося».
Щодо казаків та чеченців, підрозділи яких ішли в складі російської армії, то вони поки що не засвітилися у вбивствах та зґвалтуваннях. «Ці переважно займалися пограбуваннями. І не стільки місцевого населення, скільки державних та комерційних установ, – стверджує Утіашвілі. – То банкомат розтрощать, то в магазині продукти вкрадуть. Може, й вони поліцейські відділки грабували, але ми поки що точно не знаємо».
Траплялися випадки й злочинних дій щодо односельців, але це, порівняно з масштабами лиха – дрібниці. «Хіба що хто автомобіль у сусіда хотів таємно вкрасти, а більше нічого серйозного», – каже батоне Шота.
БОЙОВІ ВТРАТИ
Відновити контроль на окупованих росіянами землях поліція збирається одразу ж, як їх покинуть окупанти. «Як показує досвід, Ґорі ми контролювали вже за годину після їхнього відступу». Поки що в окуповані райони поліція навідувалася лише нечисленними групками, майже як розвідники. Мета вилазок – захистити населення від мародерів та ліквідувати останніх. «В районі Ахалґорі довелося кілька разів вступити у справжній бій із мародерами, адже вони по одному не ходять. Їх цілі загони», – каже Утіашвілі.
Всього за час бойових дій поліцейські втратили близько десятка дільниць. Управління в Зуґдіді та Ґорі були пограбовані – з них повиносили навіть розетки. Більше 10-ти поліцейських машин було підірвано або підпалено. Кількість загиблих – 16. Усі загиблі служили в поліцейському спецназі, який брав участь у бойових діях нарівні з армійськими підрозділами.