Приборкання норовливих

До рук кореспондента Тижня потрапив лист, який промовисто характеризує як ниніш­­ню, так і майбутню політичну ситуацію на Львівщині. Принаймні чітко вказує на роздоріжжя, на яке виходять значущі для Львівщини особи. Доцільно подати повний текст цього листа в оригіналі й без редагування (див. внизу).

Цей лист надрукований на офіційному бланку Львівської обласної організації Партії регіонів. Крім адреси на бланку також зазначений розрахунковий рахунок та інші реквізити. Наголошую на цих формальностях тільки тому, що інших рукописних підтверджень справжності цього послання немає. Якщо, звісно, не брати до уваги написане невідомою рукою звернення після слова «Шановний»: Іване Івановичу, Миколо Миколайовичу чи Петре Петровичу.

Радянський жарт

Цей лист заслуговує на змістову експертизу. Автор звернувся по допомогу до випускника факультету журналістики 30-річної давності, який ще в радянські, брєжнєвські, часи здобував на військовій кафедрі спеціаль­ність – «офіцер спецпропаганди». Було колись таке важливе завдання у кожній дивізії радянської армії на випадок війни з натовським агресором – робота з особовим складом ворога. Спецпропагандисти були зобов’язані переконати солдатів потенційного окупанта кинути зброю і розійтися по хатах, у крайньому разі здатися в полон. А щоб їм дуже захотілося вчинити щось із цього, спецпропагандисти писали для них листівки. Так, щоб і не образити почуття ворога, і щоб достатньо налякати, і щоб змусити до правильної дії, бо інакше, пробач, Гансе чи Джоне, буде тобі гірше або й зовсім зле.

За логікою деяких впливових ідеологів Партії регіонів, галичани не українці, а крім того, ще й затяті вороги курсу нинішньої влади на повернення до радянських цінностей, тож як їх ще перевиховувати, як не через спецпропагандистські листівки?

«Насамперед адресат має знати, хто з адресантів звертається до нього, – пояснює наш спеціаліст із «совкової» пропаганди. – Найкраще, коли адресат особисто знає автора і довіряє йому або може покластися на його слово. Служили разом, або – у нашому контексті – працювали пліч-о-пліч у комсомолі чи податковій, або ця особа є дуже відомою і впливовою, або це сам командувач «ворога». Гірше, коли авторство розмите. Мовляв, і так розумієш, хто і що від тебе хоче: «Руки – догори! Зброю – чи то збрую – що там маєш – на стіл!»

У цьому листі використано останній варіант. Логіка підпису – Рада Львів­­ської обласної організації ПР – сприймається просто: інформаційно, втаємничено і без будь-якої відповідальності. Якби під цим листом поставив автограф Петро Писарчук, то одержувач не знав би, як діяти. З одного боку, Писарчук – керівник обласної парторганізації, очолював обласний виборчий штаб Януковича на президентських виборах. З іншого – президент не призначив його головою Львівської облдержадміністрації, а після приїзду на Львівщину з Києва нового губернатора Василя Горбаля поширилися чутки, що столичні регіонали з найближчого оточення Януковича хочуть переполовинити найдорожчий бізнес Писарчука – ринок «Південний». Тож на запевнення від Писарчука щодо майбутніх місцевих виборів покладатися дуже сумнівно.

Аналогічну реакцію викликав би й підпис Василя Горбаля. На відміну від інших областей на Львівщині губернатор-регіо­­нал ще не очолює обласної парт­організації та й навряд чи очолить. По-перше, крім фізичного народження у Львові й проживання тут у шкільному віці, цього палкого прихильника московського православ’я зі Львівщиною мало що духовно пов’язує. По-друге, головні матеріальні інтереси Горбаля досі в Укргазбанку. Колишній найбільший бенефіціар банку не полишає спроб зберегти вплив на фінустанову, що перебуває під контро­лем держави, а ось контрольні й правоохоронні органи стали докопуватися, з чиєї провини зазнали багатомільйонних збитків не тільки клієнти, а й міноритарні акціонери цього банку. Уже сам процес пошуку відповідей на болючі фінансові питання примушує Горбаля досі чіпко триматися за депутатський мандат у Верховній Раді. Ймовірно, що Горбаль невдовзі повернеться до Києва. 

Архітектор донецьких планів

Головним завданням Горбаля було розставити немісцеві «регіо­нальні» кадри в керівництві області. Бо ані він сам Львівщину не виправить, ані Львівщина – його. Це кадрове завдання губернатор майже виконав.

До місцевих кадрів довіри у вертикалі Януковича немає. Їм не потрібні ані підлабузники, ані зрадники. Навіть депутати облради, які піддалися на вмовляння-залякування і не да­­ли більшості в голосуванні за висловлення недовіри Горбалю через його позицію у парламенті щодо російського флоту в Криму, не розглядаються як соратники. Свої люди під Горбаля приїхали до Львова з Києва: Євген Пастух, Геннадій Дмитренко та Ліляна Гримська (остання працювала у Центральній раді Всеукраїнської профспілки працівників органів Державної податкової служби).

З-поміж заступників губернатора поки що залишилися троє місцевих. Це насамперед Мирон Янків, голова Львівської ОДА за часів есдеківського керівництва областю братами Мед­­ведчуками, а також Ярослав Панюра і Володимир Зубицький. Останній – архітектор за освітою, тож зможе грамотно читати робочі креслення спорудження нового стадіону до Євро-2012, аеропорту, міжнародного автобану Краковець – Львів та решти новобудов донецьких інвесторів на Львівщині.

Сьогодні Янків – лише формально перший заступник голови ЛОДА. Він уже не керує ані економікою, ані промполітикою, хіба що освітою та статистикою. І перетворюється на статиста при владі, незважаючи на свої дружні взаємини з Ганною Герман, заступником керівника президентської адміністрації. Тепер Львівщиною керуватиме з Києва донецька група, яка підказала Януковичу виголосити репліку про проведення в Карпатах… зимової Олімпіади.

Технологія деморалізації

Доки мудрагелі кепкують над фантастичними планами Януковича, представники донецьких бізнес-груп розпочали активну фінансову окупацію Трускавця, Моршина, Славсь­­ко­­го, Тисовця з наміром міцно оволодіти всіма курортами зонами Карпат. Ке­­ру­вати гірськими районами Львівщини призначені довірені особи, які загартувалися на «регіональних» справах у Києві. На цих територіях якщо й виникне конфлікт, то хіба що внутрішньодонецький – між ти­­ми, хто використовує в карпатській експансії власні кошти, і тими, хто зможе залучити до неї ресурси держави. Адже за кілька візитів до Львова віце-прем’єр-міністр Борис Колесніков не тільки привчив місцевих патріотів у владі спілкуватися з ним російською мовою, а й поставив майже всі об’єкти єврофутбольного призначення на посилене державне забезпечення.

Аналогічне фінансування, по­­за сумнівом, буде знайдено і для підготовки до проведення у Карпатах Олімпійських ігор якогось там далекого року. Звісно, цей рік мав би охоплювати ще час і нашого життя. І якщо обіцянки влади почнуть потроху виконуватися – стадіон, аеропорт, дороги, спортивні бази, гірські підйомники, санаторії тощо, так недалеко буде і до вияву якщо не любові галичан (це виключено), то бодай приязні до діяльності регіоналів. Чи стануть Євро-2012 та інші проекти лохотроном, сьогодні напевне не зможе сказати ніхто, і цього для Партії регіонів достатньо. Нещодавно з помпою відкрито авіарейс Львів – Донецьк, яким, звісно ж, на 99% користуватимуться пасажири з Донбасу. Бо жодному галицькому інвесторові летіти у зворотному напрямку немає сенсу. Йому, бідоласі, треба міркувати над відповіддю на лист-листівку, наведену вище, і дбати про збереження своїх позицій на батьківщині.

Автор із десяток разів набирав номер, вказаний у листівці, але слухавки ніхто не брав. «Це наївний шлях, – пояснює мені «спецпропагандист». – Листівка є лише міткою, сигналом до дій. Адресат має тепер шукати контакту з найвпливовішою людиною, правильно вирахувати її і домовитися про формат. Зрозуміло, формат цифровий – із п’ятьма нулями точно, тепер він домінує всюди. Адресат має захвилюватися від того, що такі листи розіслані сотням, а може, й тисячам претендентів на депутатські місця: до обласної ради, районних, міських, сільських. Найімовірніше, адресатів вишукували у нинішніх депутатських списках і списках впливових чиновників, підприємців, діячів культури та мистецтва. Це можуть бути тисячі й навіть десятки тисяч листів-листівок».

Шістдесят років тому енкавеесівці розкидали над лісами листівки для українських повстанців: бери листівку і приходь із нею здаватися – матимеш амністію. Але їх, енкавеесівців, як і будь-яких спецслужбістів, вчили ніколи не вірити полоненим до кінця – лише використовувати їх, коли вони вже психологічно зламані.