Прибалтійський вишкіл

Весняний цикл тем у латвійських газетах вже кілька років поспіль незмінний: підпали минулорічної сухої трави та боротьба з торгівлею екзаменаційними білетами. Доходить до того, що міністр внутрішніх справ особисто закликає не купувати підробні шпаргалки, а поліція вистежує їх продавців за оголошеннями в Інтернеті. Справжні білети оберігаються, як зіниця ока, а витік інформації – завжди НС. Смішно, але така сьогодні система латвійської освіти.

 

Насправді нічого дивного у цьому немає. Конкурс атестатів на основі оцінок, отриманих під час єдиних централізованих екзаменів, – заледве не єдиний критерій потрапляння на бюджетні місця у вишах. Ціна питання може становити 5000 латів (приблизно 50 000 грн) і більше – саме стільки коштує весь курс навчання у виші для тих, хто не потрапили на бюджет.

 

Але централізоване екзаменування – це лише верхівка айсберга. Система освіти в Латвії за 17 років пережила радикальні зміни, та до цього часу не завжди працює ідеально. Основна мета реформ, які проводять ще з початку 1990-х років, – переформатувати систему освіти відповідно до економічних та політичних вимог. Перше завдання покликані вирішити нові стандарти освіти, друге – білінгвістичне викладання в школах нацменшин.

 

 

«Радянська система освіти давала енциклопедичні знання, – говорить доктор педагогічних наук, учитель і політик Валєрій Бухвалов. – Учні наших шкіл знали дуже багато, але не вміли користуватися цими знаннями в конкретних життєвих умовах». Він пригадує, що вже наприкінці 1980-х було зрозуміло: жити потрібно буде в ринкових умовах. Рішення прийняли одразу: ним стала розвиваюча освіта – система, яка вчить дитину не тільки сприймати інформацію, але й використовувати отримані знання. Її основою стали як розробки радянських педагогів, так і досвід систем освіти США, Німеччини та Великої Британії. За 10 років, з 1998-го, Міністерство освіти й науки завершило роботу над стандартами та програмами основної освіти. Зараз реформа вступає у завершальну фазу. На думку педагогів, на папері все виглядає непогано, чиновники теж задоволені. «Головне досягнення – підготовка сучасного, узгодженого з європейськими тенденціями навчального змісту», – вважає начальник бюро інформації Центру змісту освіти й екзаменації Крістіне Ілгажа.

 

Хоча насправді змінилося чимало, починаючи з 12-річного курсу навчання замість радянської 10-річки та закінчуючи системою оцінювання – тепер у Латвії 10-бальна шкала, причому оцінки як такі ставлять все рідше: у молодших класах і середній школі більш звичними зараз є «зараховано/незараховано». Окрім цього, вибудована «паралельна» приватна система освіти від дитсадочків до вишів. А також, як і в Україні, майже повністю втрачена професійна освіта – ПТУ.

 

 

В житті, однак, виникають проблеми. «Я не знаю, як моя дитина володіє предметом, – нарікає Катя, син якої, 15-річний Артьом, перейшов до 10-го класу. – Минулого року оцінки ставили тільки на контрольних і заліках у кінці семестру, а їхнє «зараховано» – це й три, й п’ять». За її словами, навіть учителям деколи важко розібратися з контролем рівня знань учня. Передбачається, що батьки повинні частіше спілкуватися з педагогами, однак не всі з них охоче йдуть на контакт.

 

Їх можна зрозуміти: професія вчитель у Латвії аж ніяк не найпрестижніша, збільшення заробітної плати вчителі добиваються тільки за допомогою масових протестів. «Ви знаєте, скільки випускників педагогічних факультетів ідуть працювати в школу? Дев’ять відсотків», – стверджує Бухвалов, прогнозуючи перспективу дефіциту вчителів уже через 5-10 років. Країна перейшла на нову перспективну систему освіти, та люди залишилися тими самими: на якісну освіту педагогічного персоналу владі постійно бракує коштів.

 

З підручниками теж не все гаразд. «Підпільно ми користуємося російськими посібниками (їх використання офіційно заборонено – авт.), латвійські дуже слабкі й невдалі, – говорить Ірина, вчитель математики однієї з приватних шкіл Риги. – В програмі зроблено спробу об’єднати кілька предметів – математику, фізику, хімію, природознавство. Ідея непогана, та, як на мене, поки що працює не надто добре». Як результат – якісні підручники частенько доводиться купувати батькам, витрачаючи щороку до 50 латів (500 грн).

 

 

Лінгвістичні особливості латвійської системи освіти стали не стільки питанням педагогічним, скільки політичним. У 2000 році реформа освіти в школах нацменшин, в основному російських, вводилася на тлі масових протестів. Тепер за законом лише 40% предметів у таких школах викладають російською мовою, решту – латиською. Де-факто в багатьох школах ведеться білінгвістичне навчання. «Мова – проблема, – говорить Ірина. – Я повинна знати її ідеально, та справа в тім, що частина термінів на латиську не перекладається. Наприклад, мимобіжні та пересічні прямі перекладаються однаково, хоча в математиці це різні поняття». В результаті отримання якісних знань залежить від можливостей учителя пояснити матеріал двічі: латиською, а потім, для тих, хто не зрозуміли, – російською мовами. З іншого боку, латиською мовою молодь володіє дуже добре.

 

Цікаво, що жодних оцінок рівня освіти до й після реформ влада не проводила. Так само, як немає достовірних даних про те, коли навчали краще: за СРСР чи в роки незалежності. Альтернативні дослідження стану освіти свідчать, що в російськомовних школах суттєво впав рівень успішності, а окремі вчителі й батьки відчувають, що навчати (вчитися) стало важче.

 

Однак з тим, що напрям реформ правильний, погоджується більшість. «Рано чи пізно ми будемо готувати дітей до того, що вимагає життя. А живемо ми в ринкових умовах, у світі, де дуже швидко змінюються декорації. Нам потрібні люди, спроможні адекватно реагувати на зміну ситуації», – говорить Бухвалов. І з ним важко не погодитися.

 

 [802]