Може, воно й справді так, але ж з якогось дива постійно спалахують гучні скандали у ЗМІ, пов’язані саме з проявами цієї прозорості – спалахують і не мають, здається, жодного наслідку, крім випускання пари у свисток…
Торік у квітні й інтернет, і друковані мас-медіа, і навіть телебачення жваво обговорювали надвисоку вартість деяких шкільних підручників, угоди на видання яких уклало ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» при Міністерстві освіти і науки. Так, вартість одного екземпляра підручника з української мови для шкіл із навчанням польською мовою сягнула 647 гривень за екземпляр, вартість одного екземпляра підручника «Математика для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою. 1 клас» – 506 гривень, вартість екземпляра деяких інших підручників – від 140 до 216 гривень. Пікантності ситуації додало те, що серед авторів цих підручників була Олена Хорошковська, мати тодішнього першого віце-прем’єра Валерія Хорошковського. І все чесно й прозоро – будь ласка, знайомтеся з результатами тендеру на видання цих книг…
Скандал був гучний. І, можливо, деінде він би мав певні наслідки. Але тільки не в Україні. Міністерство освіти і науки негайно відповіло: ціна підручників української мови для учнів 1 класу шкіл із навчанням іншими мовами у розмірі 647 гривень за примірник є обґрунтованою. Бо ж вартість підручника включає в себе технологічний процес його виготовлення, який має низку етапів. «Він складається не тільки з витрат паперу, картону, плівки та поліграфічних витрат, а ще й з редакційних та загальновидавничих (авторські гонорари, розроблення оригінал-макетів, художні та редакційні витрати», – пояснили у МОН. А ці витрати по кожному підручнику розподіляються на загальний наклад. Тобто, що менший тираж, то більший відсоток витрат у загальній вартості підручника. «Згідно з даними, кількість майбутніх першокласників, які вивчатимуть українську мову в школах з навчанням польською мовою – 302, з навчанням молдовською мовою – 371», – пояснило відомство Дмитра Табачника. Відтак підручники з української мови для шкіл з польською мовою навчання за накладу 302 примірники коштують по 647,09 гривень, а підручники з англійської мови для першокласників накладом у 217616 примірників коштував лише 10,81 гривень екземпляр.
І все наче логічно у цій відповіді (включно з тим, що мати Хорошковського виявилася знаним педагогом й автором гарних підручників), але ж…
По-перше (ці дані наводилися у ЗМІ) якимось дивом Київський національний музей російського мистецтва у той самий час замовив видання книги «Врубель і Київ» накладом 1000 примірників з тим, що вартість одного екземпляру становила лише 150 гривень. Ця книга мала значно складнішу поліграфію, ніж будь-який підручник: 430 сторінок матового паперу, суперобкладинка, тверда обкладинка та вставки з тисненням золотом. І кожен екземпляр матиме індивідуальну вакуумну упаковку. Може, проблема в тому, що тут авторські гонорари були дещо меншими чи друкарня не належала «потрібній» людині?
По-друге, як зауважували в обговоренні на інтернет-форумах, чи не краще було би купити за ті ж гроші планшети або електронні книги – в них би помістилася вся програма с 1 по 11 класи. Й навіть з урахуванням поломок та пошкоджень це було би значно дешевше, ніж друк супередорогих книг.
По-третє, а чому тільки по 300 з невеликим гаком примірників друкувалися підручники для шкіл з польською та молдовською мовами навчання? А якщо наступного року віддати до цих шкіл своїх першокласників виявить бажання не три сотні сімей, а п’ять сотень? Що, додруковувати по двісті примірників кожного підручника? А неминучі втрати (загублені, розірвані, вкрадені – чого тільки не трапляється у нинішніх школах!), як бути з ними? Чого б не надрукувати одразу по півтисячі примірників – вартість стала б щонайменше у півтора рази меншою? Чи треба дати комусь заробити і пізніше?
Нарешті, чи етично матері першого віце-прем’єра подавати підручник на конкурс МОН, навіть якщо вона дійсно гарний фахівець?
Проте всі ці (і подібні) запитання залишилися без відповіді, а громадськість – без важелів упливу на МОН. Залишилося тішитися прозорістю…
А у липні цього року в інтернеті вибухнула інша «інформаційна бомба». Державна прикордонна служба уклала низку угод на придбання одягу та постільної білизни на суму 38,77 мільйонів гривень. І все б нічого, але серед замовленого виявилися шкарпетки ціною 259 гривень за пару… Та браві прикордонники відбили атаки мас-медіа та юзерів не згірш за освітян. Бо ж, мовляв, ідеться про унікальні шкарпетки фірми DuPont, які виготовляються з поліестрового волокна та видаляють вологу з внутрішньої поверхні тканини так, що вона залишається сухою. Призначені ці шкарпетки для мобільних прикордонних загонів, в яких є водолази, і закуповується їх тільки 10 пар.
І знов-таки виникають запитання: невже у ДПС України тільки 10 водолазів і невже для цих водолазів не передбачено запасних шкарпеток? Адже у разі, якби купувалося 50 пар, то і ціна кожної пари при оптовій закупці стала б меншою, чи не так? Чи, може, мається на увазі наступного року знову купити 10 пар – і так до нескінченності? Чи йдеться про щось інше? Загадка, одначе.
Але загадки зникають, коли починаєш детально знайомитися з усім списком. Підряди на «прості» речі отримали дві вітчизняні компанії, отже, не йдеться про щось екстраунікальне, йдеться про прості та надійні вироби. І про ціни, які повинні фігурувати при крупнооптових закупках. Та насправді ціни такі, що нікуди не лізуть навіть у форматі роздрібної торгівлі. Втім, судіть самі.
Ремінь поясний коштуватиме бюджету 259,00 гривень за штуку, тоді як у роздрібній торгівлі можна придбати приблизно такий же якісний шкіряний пасок за 120-150, максимум за 180 гривень.
Сакраментальні шкарпетки – цього разу прості літні – коштуватимуть 7,90 гривень за пару, а зимові – 10,60, тоді як у роздрібній торгівлі перші (якщо йдеться про середню якість) можна купити за 3 гривні пара чи за 5 гривень пара (це – коли добра якість). І зимові шкарпетки коштують дешевше, а в разі оптових закупок їхня ціна не повинна перевищувати 3-4 гривень за пару.
Банальне ж простирадло (очевидно, одинарне) матиме ціну 67,00 гривень, а от автор цих рядків нещодавно купив таке саме простирадло вітчизняного виробництва за 30 гривень, а подвійне – за 35; яка ж має бути їхня оптова ціна? Не більшою за 20 гривень, а то й меншою…
Але прозорість досягнута й тут – «Вісник державних закупівель» повідомив про оборудку ДПС, громадяни пообурювалися, і все залишилося як було.
Ну, а історію про закупівлю імпортної малини, черешні та полуниці за безумними цінами для їдалень на Банковій я переповідати не буду – вона набула якнайширшого розголосу. І з тим самим, себто ніяким, результатом…
Отож і виходить, що прозорість фінансових оборудок владних структур – це зовсім не показник розвою демократії, принаймні, в Україні. Це радше форма відвертого знущання з громадянського суспільства та журналістської спільноти – мовляв, викривайте, протестуйте, а нам своє робить. Пам’ятаєте, один з речників «парті влади» вжив якось формулу: ви – це ніхто і звати вас ніяк? Так от, прозорість по-українськи – це пряме втілення цієї формули. А йдеться-бо про бюджетні кошти, тобто про гроші українських громадян.
І що цікаво: навіть цілком лояльна до влади Служба безпеки України заявила, що «від 50 до 75% бюджетних асигнувань під час процедури держзакупівель освоюється з численними порушеннями. Через корупційні оборудки у сфері держзакупівель збитки становлять 10-15% (35-52,5 млрд гривень) видаткової частини держбюджету щорічно». Цифри вражають. Але ще більше вражає те, що заява СБУ не мала жодних практичних наслідків. Усе лишилося як і було.