Насамперед це протиріччя між високими економічними очікуваннями населення та реальними можливостями їх задоволення. За даними дослідження, яке наприкінці 2019-го провів Фонд «Демократичні ініціативи» спільно із соціологічною службою Центру Разумкова, 40% громадян упевнені в покращенні свого добробуту в 2020 році. 38% опитаних сподіваються на поліпшення умов ведення бізнесу. Та чи є в громадян і бізнесу реальні підстави для таких високих очікувань?
Згідно з урядовим прогнозом у 2020-му економічне зростання становитиме 3,7%, «якщо події розвиватимуться за консервативним сценарієм», і 4,8%, «якщо буде реалізовано оптимістичний сценарій». Враховуючи підсумки за минулий рік (очікується збільшення реального ВВП на 4–4,3%), інерційність економічних процесів та екстраполяцію основних тенденцій 2019-го на 2020-й, «консервативний» сценарій (зростання 3,7%) закладений урядом в основу бюджету-2020 і відповідно в усі фінансові та інші плани.
Так, передбачені Кабміном приватизація 530 держпідприємств, більшість із яких була тягарем для держави, старт програми кредитування малого та мікробізнесу, подальші зміни на митниці, реалізація проектів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури, домовленість про нову програму з МВФ — усе це працюватиме на покращення поточної економічної ситуації.
Читайте також: Дмитро Сологуб: «Ми вважаємо, що можливості для подальшого пом’якшення монетарної політики очевидні»
Та ніде дітися й від інших фактів. Уже шість місяців поспіль падає промислове виробництво (в листопаді 2019-го до листопада 2018-го –7,5%); зменшується кредитування реального сектору, кредитні банківські ставки, як і раніше, високі і для бізнесу, і для громадян. Дефіцит зовнішньої торгівлі товарами зростає, за 10 місяців минулого року він становив майже $10 млрд. Через завищений курс гривні сільгоспвиробники залишили на весну — літо експортного зерна значно менше, ніж робили це раніше. Зареєстроване безробіття в листопаді збільшилося на 11% порівняно з жовтнем, підвищення зарплат загальмувалося й зросла заборгованість.
Як наслідок — уже в грудні 2019-го індекс економічної спроможності населення, який показує реальні купівельні можливості громадян та економічну стійкість домогосподарств, за даними Центру Разумкова, впав до найменшої річної величини. Треба сказати, що значне підкріплення високим очікуванням населенню та бізнесу забезпечили не тільки торішні президентські та парламентські вибори, а й сам уряд. У плані дій Кабміну на час його повноважень передбачено, що економіка за п’ять років (2020–2024) зросте на 40%. Тобто в середньому динаміка має становити 7% на рік. «Це набір пріоритетних цілей, які ставить перед собою уряд для того, щоб українці жили довше, безпечніше, заможніше та щасливіше», — йдеться у вступі до програми. І, схоже, громадяни й бізнес повірили. Та на поверхню вийшло ще одне протиріччя — між стратегічними планами уряду, його поточними планами та їх реалізацією. Не можна ж всерйоз думати, що в наступні чотири роки вдасться перекрити відставання 2020-го, бо це означає, що в 2021–2024-му, щоб досягти ключового параметра програми уряду, економіка має зростати щороку вже не на 7%, а щонайменше на 8,5%. А якщо буде не 8,5%, а, скажімо, 4%, наскільки «щасливо й заможно» житимуть українці та хто відповість за обіцянки?
Саме тому передбачене зростання економіки у 2020 році як за «консервативним», так і за «оптимістичним» сценарієм буде недостатнім і для задоволення очікувань громадян та бізнесу, і для досягнення ключових параметрів програми уряду.
Читайте також: Про український капіталізм
Нарешті, ще про один факт, який також віддзеркалює протиріччя між стратегічними завданнями уряду щодо реалізації економічної політики та його поточною діяльністю. Як відомо, суб’єктами законодавчої ініціативи в Україні є президент, уряд і народні депутати. Та з ухвалених новобраною Верховною Радою 137 законів лише 22 були ініційовані Кабміном і не завжди з найважливіших економічних питань. Уряд щомісяця аналізував, як одне з головних питань, стан розгляду в парламенті внесених ним законопроектів і розміщував на своєму сайті змістовну інформацію про це. Та із серпня 2019 року такої інформації немає, можливо, припинився й аналіз ситуації. І це не здається випадковим. Схоже, що як за кількістю, так і за змістом ініційованих урядом законопроектів мало навіть для реалізації його поточних завдань.
Вочевидь, 2020-й додасть тут небагато. Недарма ж і сам прем’єр за підсумками минулого року написав: «Ми не політики. Ми перший неполітичний уряд в історії України». Незрозуміло, щоправда, як може уряд та ще й під час війни бути «неполітичним»? Це якась гра слів чи щось інше, поки що малозрозуміле. І в цьому ще одне протиріччя-2020.