Проти України

Відсудження в держави пільгової пенсії Василем Грищенком триває вже чотири роки. 30-річний стаж роботи зварювальником на шкідливому виробництві не переконав Пенсійний фонд у потребі виконання фінансових зобов’язань, взятих ще за радянських часів. «Спершу мої документи прийняли, – розповідає Грищенко, – а потім стали вимагати довідки, чи повний робочий день я працював і на якому обладнанні. Я їх також надав, проте отримав відмову в нарахуванні пільгової пенсії». Після рішення суду першої інстанції на користь Грищенка Пенсійний фонд звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду, в якому справа лежить уже понад рік. «Якби судилися проти мене, мене засудили б за десять днів! А оскільки суджуся я, не вистачить і десяти років», – впевнений Грищенко. Навіть якщо йому вдасться отримати чергове рішення суду на свою користь, воно не буде гарантією того, що гроші таки заплатять.

Два роки мешканці міста Бучі Київської області очікують повернення податкового кредиту. Андрій Лемех, який повертає іпотеку, мав отримати наприкінці року 10 тис. грн переплачених податків. Не дочекавшись грошей, подав на місцеву податкову інспекцію до суду. «Я працюю в Києві, а живу в Бучі, – пояснює Андрій. – Податкова за місцем роботи нарахувала мені податковий кредит, проте Бучанська адміністрація вперлася і не хоче платити, мовляв, ви не сплачували податки у нашому місті. Суд першої інстанції не задовольнив моїх позовних вимог, тому я був змушений звернутися до апеляційного суду».

Судових позовів українців проти держави безліч – намагаються відсудити зарплати, пенсії й різноманітні компенсації. Останній наймасовіший приклад: у 2007–2008-му неправильно нараховували допомогу жінкам із догляду за дітьми до трьох років. Після прийняття відповідного рішення Конституційним Судом жінкам мали б перерахувати недоотримані ними 400–500 грн на місяць. Утім, намагання отримати ці гроші були марними, і тисячі матерів подали позови до суду. За даними Української Гельсінської спілки з прав людини, на сьогодні в українських судах понад 10 тис. таких справ. Проте, виграючи їх, позивачі все одно не можуть отримати гроші – держава відмовляється виконувати спершу власні закони, а потім і судові рішення.

Необов’язкові рішення

Апелюючи до судочинства, українці часто не усвідомлюють, що рішення національних судів проти держави і на користь громадянина Україна може просто не виконувати. За даними експертного дослідження «Український барометр-2009», держава не виконує судових рішень, винесених проти неї, в абсолютній більшості справ. Це не може не позначатися на ставленні українців до судової системи, а зрештою і до батьківщини, у якій вони почуваються безправними.

«Після 2004 року різко збільшилася кількість позовів до суду і скарг на дії органів влади, громадяни почали частіше ставати на захист своїх прав, – зазначає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворсь­­кий. – Але поступово цей процес став затихати, тому що люди стикалися з невиправданим затягуванням судових процесів і корумпованістю судів. Майже 70% рішень судів у цивільних та адміністративних справах взагалі ніколи не виконуються. Якщо ви багато років воюєте в судах, а потім рішення не виконується, суд позбавлений сенсу. В таких умовах руки опускаються у все більшої кількості людей, хоча сьогодні готових захищати свої права все одно більше, ніж перед 2004 роком».

Усі в Страсбург

Не отримавши сатисфакції в національних судах, українці масово звертаються до Європейського суду з прав людини. Основний приплив таких звернень відбувся так само за останні п’ять років, вивівши Україну на третє місце за кількістю позовів після Росії й Туреччини. За статистикою Євросуду за 2009 рік, на розгляді в ньому перебуває 10 тис. звернень від громадян України. Починаючи з 1997-го Україна програла 655 справ у Євросуді й далі програє по 120–140 справ щороку.

Адвокат Консультативного бюро з прав людини Спілки адвокатів України Світлана Торопчина безплатно вела справу мешканця Дніпропетровська, що затяглася на сім років. «Мій клієнт позивався до суду про розподіл домоволодіння, – розповідає Торопчина. – Це інвалід, прикутий до ліжка, справу вела його сестра. Але судилися вони без адвоката, тому її відкладали багато років. Я особисто була обурена поведінкою судді. Взявшись за справу, ми написали скаргу на суддю і домоглися прийняття рішення дуже швидко. Потім звернулися ще й до Євросуду. В результаті заявник отримав компенсацію у розмірі €3 тис. за порушення шостої статті Конвенції про право на судовий розгляд у розумний термін».

Позови українців до Страсбурга стосуються передусім невиконання судових рішень і надмірної тривалості судових процесів. Хоча цими порушеннями справи не обмежуються. За спостереженнями експерта Харківської правозахисної групи, адвоката Аркадія Бущенка, українці скаржаться до Страсбурга на порушення практично всіх прав, які захищає Європейська конвенція з прав людини. «Дуже багато спорів про власність. Величезна кількість скарг, уже переданих на комунікацію уряду України, стосуються дотриман­­ня принципів справедливості у кримінальному процесі. Є скар­­ги на порушення свободи слова, мирних зібрань, віросповідання, втручання у приватне життя», – зазначає адвокат.

Судяться з державою і юридичні особи. У 2007 році Євросуд виніс рішення щодо неповернення ПДВ підприємству «Інтерсплав» і постановив виплату матеріального відшкодування у розмірі €25 тис. Проте це рішення й досі не виконане. «З 2008 року виробнича діяльність на нашому підприємстві призупинена у зв’язку з неповерненням обігових коштів, – розповідає голова Профспілкового комітету СП «Інтерсплав» Сергій Пронь. – Через невиконання рішення Євросуду вже вісім місяців наші працівники не отримують заробітної плати, тому що єдине джерело погашення тримільйонної заборгованості із зарплати – це 11 млн неповерненого ПДВ».

Принцип економії

У державному бюджеті окремим рядком щороку закладається близько 7–8 млн грн на виконання рішень Євросуду. Саме цим пояснюється те, що Україна сплачує грошову компенсацію за більшістю його рішень. На їх виконання дається щонайбільше три місяці, після яких нараховується пеня. Якби такий рядок бюджету було закладено для виконання рішень національних судів, де відповідачем є держава, потреба у зверненнях до Євросуду відпала б. Проте державі це обійшлося б значно дорожче, тому вона цього не робить.

«Як на мене, це бізнес-принцип, запозичений у страхових компаній, – вважає Володимир Яворський. – Він побудований на тому, щоб максимально відсіяти кількість людей, які можуть отримати грошові компенсації. Наприклад, законом передбачено всім матерям підвищити розмір грошової допомоги. Умовно кажучи, їх 30 тис., з них до суду звернуться максимум 15 тис., а до Євросуду дійде не більше ніж п’ять. У результаті держава заплатить ушестеро менше, тобто заощадить величезні кошти». Цю закономірність помітила й адвокат Валентина Теличенко: «Часто держава задовольняє вимоги лише тих скаржників, які судяться проти неї. Такий підхід у нас, на жаль, дуже поширений. Парадокс: у бюджеті 2010 року не передбачено жодної копійки на виконання рішень національних судів, за якими боржником є держава, проте виділено 9,5 млн грн для виконання рішень національних судів на користь суддів. Тобто якщо позивач не суддя, то шансів він не має».

Проте, крім грошової компенсації, держава має ще й відновлювати порушені права людей, а з цим ситуація ще складніша. «Якщо людина засуджена за певний злочин, а Євросуд встановлює порушення її права на справедливий суд, – продовжує Яворський, – то в Україні ця справа має бути переглянута, бо людину було засуджено незаконно. Але Верховний Суд зазвичай відмовляє у перегляді таких справ. Неформально це пояснюють небажанням породити прецедент». За рішенням Євросуду в Україні було переглянуто лише одну справу «Салов проти України». Засудженого за перешкоджання здійсненню виборчого права донецького адвоката Сергія Салова, якому напередодні президентських виборів підсунули підробну газету з повідомленням про смерть Кучми, було реабілітовано. Також він отримав компенсацію моральної та матеріальної шкоди у розмірі €10 тис.

Вибіркове виконання

Ще повільніше держава здійснює заходи загального характеру, потрібні для того, щоб порушення прав людини більше не повторювалися. «Рішення Євросуду не вплинуло на якість розслідування ані в справі Гонгадзе, ні в інших справах, – вважає Валентина Теличенко, яка представляла у Страсбурзі Мирославу Гонгадзе. – Ставлення до потерпілих залишається таким самим, а результат слідства визначальною мірою залежить від політичних чинників та професійності слідчих».

У 2005 році Євросуд визнав правоту вдови журналіста у справі «Гонгадзе проти України», вказавши на те, що держава не вжила достатніх заходів для захисту життя Георгія Гонгадзе і не провела ефективного розслідування його загибелі. Окрім того, суд визнав, що ставлення слідчих органів до заявниці та її сім’ї завдало їм серйозних страждань, і постановив компенсувати вдові журналіста €100 тис. матеріальної та моральної шкоди, а також судові витрати.

Європа наглядає за виконанням рішень страсбурзького суду, проте фактично змусити країну їх виконувати вона не може. «У Комітеті міністрів Ради Європи створено спеціальний департамент нагляду за виконанням рішень Євросуду, і Україна періодично звітує перед ним, надсилає інформацію про заходи, вжиті на основі того чи іншого рішення, – розповідає Аркадій Бущенко. – Не можу сказати, що там є дуже важливі юридичні важелі впливу на кшталт штрафних санкцій, але сама по собі процедура моніторингу і потреба звітувати про виконання рішень спонукає державу до того, щоб щось у цьому плані робити».

Після набрання чинності рішення Євросуду у справі «Іванов проти України» 15 січня 2010-го Україні відведено рік для запровадження на національному рівні ефективних механізмів виконання судових рішень та виплати відшкодування у разі їх невиконання. «Причиною ухвалення такого рішення стали системні проблеми з виконанням судових рішень в Україні, – каже заступник голови правління Центру по­­літико-правових реформ Роман Куйбіда. – З 2004 року Україна програла через це близько трьохсот справ. Проблема невиконання рішень національних судів має обов’язково стати предметом судової реформи».

На думку пана Куйбіди, потрібно щороку закладати у Державному бюджеті України та місцевих бюджетах окремим рядком видатки на забезпечення виконання судових рішень, ухвалених проти держави та її інституцій. Крім того, було б дієво передбачити право особи, на користь якої ухвалено рішення, звернутися в адміністративному порядку до суду з вимогою компенсувати матеріальну і мора­­льну шкоду, завдану внаслідок затягування з виконанням судового рішення.

[1858][1859]

 Для того, щоб збільшити – натисніть на графіку.