Технологічний розвиток завжди череватий несподіванками. Передбачити, на що з часом перетвориться той чи інший стартап, іноді буває неможливо. Наприклад, створюючи Facebook, Марк Цукерберг не уявляв, що його інноваційна ідея, яка, на його думку, повинна об’єднувати людей, стане платформою поширення фейків та маніпуляцій. Через це проблема регулювання цифрового простору стоїть більш ніж гостро. Сучасне правове поле не завжди вчасно реагує на проблеми, котрі виникають при впровадженні певних технологій. У такому випадку технологічним компаніям доводиться застосовувати тактику стримування, тобто відмовлятися від розвитку самої технології. Інший шлях — прийняття законів, які б регулювали її застосування.
З початком війни в Україні, попри блокування продуктів Meta Росією, проблема поширення дезінформації через Facebook та інші соціальні платформи стала ще більш гострою. Та й техногіганти залишились монополістами і не припинили використовувати своє становище для боротьби з конкурентами. Але на початку липня Євросоюз прийняв два дуже важливих закони, які повинні регулювати ринок цифрових послуг. Мова йде про Закон про цифрові послуги (Digital Services Act, DSA) та Закон про цифрові ринки (Digital Markets Act, DMA). Ці закони описують правила роботи технологічних компаній на ринку ЄС та регламентують надання інтернет-послуг в країнах Європейського союзу. Закон про цифрові послуги захищає права отримувачів цих послуг, тобто кінцевих користувачів. Закон про цифрові ринки намагатиметься створити чесне й прозоре конкурентне середовище в сфері технологій. По великому рахунку, ці закони вперше регламентували роботу технологічних компаній із врахуванням їх специфіки та впливів на суспільство.
Основні положення цих законів спрямовані на боротьбу з великими технологічними компаніями, які є монополістами у своїх сегментах ринків. А ще – на вирішення проблеми поширення дезінформації, пропаганди та незаконного вмісту. Глобальна мета цих двох документів – зробити інтернет більш безпечним місцем та захистити ринки від зловживань монополістів.
Основні ідеї та положення законів
Нові закони стосуються будь-яких компаній, які надають цифрові послуги на ринку ЄС – від доменних реєстраторів, хостерів та інтернет-магазинів до соціальних мереж, сервісів бронювання, відеохостингів, хмарних провайдерів, шерінгових платформ.
Автори законів вимагають, щоб послуги ІТ-компаній були зрозумілими, однаковими для всіх, вони повинні надавати прозорі звіти та співпрацювати з державними органами й оперативно реагувати на запити правоохоронців, до прикладу, повідомляти про кримінальні правопорушення.
Боротьба з монополістами
Проблема монополізму великих платформ давно турбує законотворців і у США, і у Європі. Пропозиції примусово розділити їх на окремі компанії, які лунають уже декілька років, виглядають малореальними, то ж у ЄС вирішили посилити вимоги до таких компаній – обмежити способи того, як вони можуть використовувати своє монопольне становище та заставити більш відповідально ставитися до того, що вони роблять.
Обидва закони прописують ще жорсткіші вимоги для компаній-монополістів. Чи не вперше у світовій юридичній практиці надані чіткі критерії, які компанії вважаються монополістами на цифрових ринках. До таких відносяться онлайн-платформи та пошукові системи, щомісячна аудиторія яких перевищує 45 млн користувачів. В одній з попередніх версій закону фігурували й інші критерії: капіталізація в €75 млрд та управління принаймні одним ключовим сервісом, до прикладу, браузером чи соцмережею. На думку авторів законів, ці компанії несуть найвищий ризик і для користувачів, і для конкурентного розвитку ринку в цілому. Вони отримали спеціальну назву компаній-гейткіперів і для них виписані додаткові обмеження.
Тепер користувачі отримають можливість видаляти передвстановлені програми зі своїх смартфонів чи ноутбуків без якихось санкцій з боку розробників операційних систем, які є компаніями-гейткіперами (мова йде про Apple та Google). Також гейткіпери повинні відкрити свою платформу для конкурентів та зробити її інтероперабельною — наприклад, дозволити користувачам з одного месенджеру спілкуватися з юзерами іншого без додаткової реєстрації. Правда, як це реалізувати для пошукової платформи чи браузера – уявити складно.
Ще однією вимогою є заборона оцінки власних сервісів краще, ніж сервісів-конкурентів. До прикладу, якщо користувач захоче пошукати хмарний сервіс, то пошукова система Google не повинна рекомендувати на перших місцях видачі Google Drive та розхвалювати його як найкращий. Так само незрозуміло, як цього уникнути, якщо на даний момент продукти монополістів часто є не лише практично єдиними у своїй категорії, але й одними з кращих.
Читайте також: Приховані війни за дані
Також від техногігантів вимагають дозволити користувачам використовувати сторонніх магазинів додатків. Це означає, що власники iOS-пристроїв не будуть обмежені лише App Store і зможуть завантажувати додатки з альтернативних джерел. Правда, в Apple традиційно такий крок називають небезпечним для кінцевого користувача, адже компанія дбає, щоб в App Store не проникли небезпечні застосунки. Проте, ймовірно, Apple доведеться навчитися модерувати свої додатки і в таких ускладнених умовах. Ще одна схожа вимога, за яку триває кількарічна боротьба – дозвіл на використання сторонніх платіжних систем у своїх сервісах.
В законі прописана вимога не дискримінувати користувачів, що відмовилися від стеження. Мова йде про ситуацію, коли дописи в певній соцмережі доступні лише зареєстрованим користувачам, а реєстрація й означає згоду на стеження. Тепер, ймовірно, компаніям доведеться дозволити вільний доступ до контенту для незареєстрованих користувачів. Окрім того, великі компанії мають повідомляти про всі свої угоди щодо злиття та поглинання.
Окремі вимоги стосуються реклами: Digital Services Act забороняє рекламу, яка націлена а дітей. Також заборонено використовувати в рекламному таргетингу деякі чутливі категорії: релігію, стать, расу та політичні погляди. Великим кроком є явна заборона так званих «темних паттернів» (dark pattern). Мова йде про спеціальні маніпулятивні техніки, які заставляють користувачів клікати на контенті чи обманом видурюють у них дані.
У DSA та DMA прописані дуже чіткі підходи до покарання порушників законів. За порушення Digital Services Act загрожує штраф у розмірі до 10% річного світового обороту, а за Digital Market Act – до 6%. У випадку повторних порушень штраф може бути збільшено до 20% та не виключено, що Єврокомісія може вимагати закриття компанії на території ЄС або розділення її на окремі у відповідності до основних напрямків діяльності.
Дезінформація, пропаганда і українська війна
Чи не вперше на законодавчому рівні зафіксовані обмеження щодо поширення фейків та вимоги щодо оперативної реакції на них з боку соціальних сервісів. Ці вимоги означатимуть, що компаніям доведеться вибудовувати більш жорстоку систему модерування контенту.
Положення Digital Services Act стосовно ринку реклами та рекомендацій допоможуть в боротьбі з фейками. До прикладу, обмеження таргетингу реклами за політичними вподобаннями не дозволить запускати рекламні кампанії для прихильників певної політичної партії. Так само унеможливлення націлювання реклами по расі чи статі нівелює саму можливість нацьковувння певних груп одна на одну. Право на відмову від відстеження для користувача також обмежить доступність аудиторії для рекламодаців, зацікавлених в політичній чи маніпулятивній рекламі.
Прозорість рекомендаційних алгоритмів та право на відмову від них – це ще один опосередкований крок проти маніпуляторів. Проте ще одна важлива вимога Digital Services Act до учасників ринку зобов’язуватме розкривати те, як компанії борються з пропагандою та дезінформацією та як обмежують поширення такого контенту.
Під прямим впливом війни в Україні та поширення російської пропаганди на цифрових платформах стала поява спеціальної норми, що дозволить вводити надзвичайний стан у соціальних мережах, пошукових системах та онлайн-магазинах. Цей «кризовий механізм» є безпрецедентним положенням нових «цифрових» законів. У Європі побачили, що принаймні останні дві кризи – пандемія коронавірусу та війна в Україні – супроводжувалися поширенням фейків, то ж, відповідно, такі складні періоди і вимагають нових підходів до регулювання соціальних платформ.
Читайте також: Цифровий ГУЛАГ. Як Росія будує систему тотального стеження за громадянами
Хенна Вірккунен (Henna Virkkunen), членкиня Європейського парламенту від Фінляндії, пояснила, що в нових законах зафіксовано, що «коли виникає криза, наприклад, загроза громадській безпеці чи здоров’ю, Європейська Комісія може вимагати, щоб великі соціальні платформи обмежили поширення контенту». «Будь-який національний орган влади зможе вимагати видалення незаконного контенту у соціальних платформ», – пояснює член Європарламенту Тьєррі Бретон (Thierry Breton).
Серед широкого пакету норм саме кризовий механізм викликав чи не найбільші суперечки. Його прихильників звинуватили в тому, що вони знайшли привід обмежувати інтернет-свободу. Дафна Келлер (Daphne Keller), директорка з регулювання платформ Стенфордського центру кіберполітики вважає, що «війна в Україні створила політичну можливість для прихильників жорсткіших обмежень просувати свої ідеї». Прихильники таких обмежень посилались на слова верховного представника ЄС із закордонних справ Жозепа Борреля, який називав російську дезінформацію про Україну, яка поширюється в європейському сегменті інтернету, «прямою загрозою» безпеці Європи.
Досі в Європі не було жодного закону, який би дозволяв владі втручатися в політику платформ, коли ЄС стикається з загрозами громадському здоров’ю чи безпеці. Коли законодавці ЄС хотіли заборонити російські пропагандистські ЗМІ, такі як Sputnik і RT, вони спиралися на режим санкцій і готовність платформ співпрацювати. Проте у ЄС не було законодавчого механізму зробити це. «Ми не можемо покладатися виключно на добру волю платформ, коли стикаємося з кризами, пандеміями чи війнами», — прокоментував кризовий механізм Тьєррі Бретон.
Захищене, безпечне та конкурентне середовище
В основі Digital Services Act та Digital Markets Act лежить ідея створення захищеного, безпечного та конкурентного середовища. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн впевнена, що ці два закони дозволять «оновити основні правила для всіх онлайн-сервісів у ЄС. Це гарантуватиме, що онлайн-середовище залишатиметься безпечним простором, захищаючи свободу слова та можливості для цифрового бізнесу», а самі закони вона назвала «першою у світі спробою цифрового регулювання». А виконавча віце-президентка Європейської комісії Маргрете Вестагер (Margrethe Vestager) підкреслила: «Закон про цифрові послуги гарантує, що те, що є незаконним офлайн, також розглядатиметься як незаконне в Інтернеті».
Читайте також: Чи має Росія кібернетичну суперзброю?
Важливість цих двох законів полягає не лише в спробі подолати такі давні проблеми цифрового простору, як монополізм техногігантів. Ці два документи вперше в законодавчому полі оцінили вплив соціальних сервісів та суспільство та національну безпеку та запропонували механізми протидії цьому впливу в кризових ситуаціях. Невідомо, чи стануть вони успішними чи перетворяться в напівдекларативну річ на кшалт GDPR – європейського регламенту про захист персональних даних. Проте важливість самого факту такої спроби надзвичайно висока.