Але, на превеликий жаль, вищі військові навчальні заклади (ВВНЗ) не є локомотивом цієї системи. Навпаки, за деякими напрямами вони «залишилися» в минулому тисячолітті. Питання ефективності знань, наукового пошуку, гендерної рівності, культурного рівня й українськості військової освіти в Україні потребують нагального розв’язання. Освітній процес у ВВНЗ часто працює не на результат, а на сам процес, а тому має низький коефіцієнт корисної дії. Також неприпустимою є підготовка військового професіонала з низькою мотивацією та відсутністю національної свідомості, адже вона послаблює стійкість військ перед інформаційними атаками противника.
Читайте також: Не в беретах річ: про мертві, живі та ненароджені традиції
Що ж заважає нормальному розвитку й переходу на стандарти НАТО? По-перше, радянська ментальність значної кількості керівного й викладацького складу ВВНЗ. Досі багато викладачів-відставників підтримують зв’язок з своїми російськими колегами і родичами, і навіть дозволяють собі візити до країни-агресора. Також вони прихильно ставляться до тез російської пропаганди, і здатні свідомо чи несвідомо бути провідниками російського імперського впливу на майбутніх українських офіцерів. Таким чином стає можливим, що носіями цієї ментальності є офіцери, які в радянській армії взагалі не служили.
По-друге, бажання запровадити щось нове, але водночас зберегти й старе. Це призводить до того, що в документах у нас запроваджено натовські стандарти, а на практиці й далі триває «совок». Найкращі практики так змінюються на етапі реалізації, що іноді дають ефект, протилежний від запланованого.
Військова освіта змінюється, як й українська держава та її Збройні Сили, — це доконаний факт. Проте поки що нові тенденції заходять у військову сферу дуже проблемно, тому військова освіта — шаблонна й позбавлена необхідної гнучкості, щоб адекватно реагувати на виклики. Знання часто застарілі, а наукові горизонти обмежені — їх потрібно розширювати, адже тільки так ми зможемо розвиватись і рухатися вперед.
Гострим є гендерне питання, адже частка жінок у ВВНЗ збільшується й серед викладацького, й серед курсантського складу. Але через слабку обізнаність військових у цій сфері часто замість рівності наявне або ігнорування проблем, або фемінізація.
Читайте також: Корпоративний стокгольмський синдром
На жаль, військовослужбовці, попри високу до них довіру як до захисників України, не асоціюються в суспільстві з високим рівнем культури. А це одна з функцій військової освіти, адже освічений і культурний офіцер має бути втіленням ідеального військовослужбовця української армії. Те саме стосується і вживання української мови військовими (стан аналогічний ситуації в суспільстві загалом). Українським військовослужбовцям висувають вимоги знати англійську на високому рівні, проте ігнорують низький рівень володіння українською та незадовільне її вживання в повсякденному житті. Це неприйнятно в умовах протидії російській збройній та інформаційній агресії проти України.
І нарешті, військовій освіті потрібно виробити стратегічне бачення й системно працювати з чіткою орієнтацією на результат, щоб у Збройних Силах України й інших силових структурах перебували освічені та мотивовані офіцери, чоловіки й жінки з високим рівнем культури та національної свідомості — справжня українська еліта.