Станом на початок 1993 року кількість українців становила 52 млн 244 тис 100 осіб. У 2013 році – 45 млн 553 тис.
Роки | Кількість населення (станом на 1 січня) |
1991 | 51 млн 944 тис 400 |
1992 | 52 млн 56 тис 600 |
1993 | 52 млн 244 тис 100 |
1994 | 52 млн 114 тис 400 |
1995 | 51 млн 728 тис 400 |
1996 | 51 млн 297 тис 100 |
1997 | 50 млн 818 тис 400 |
1998 | 50 млн 370 тис 800 |
1999 | 49 млн 918 тис 100 |
2000 | 49 млн 429 тис 800 |
2001 | 48 млн 923 тис 200 |
2002 | 48 млн 457 тис 100 |
2003 | 48 млн 3 тис 500 |
2004 | 47 млн 622 тис 400 |
2005 | 47 млн 280 тис 800 |
2006 | 46 млн 929 тис 500 |
2007 | 46 млн 646 тис |
2008 | 46 млн 372 тис 700 |
2009 | 46 млн 143 тис 700 |
2010 | 45 млн 962 тис 900 |
2011 | 45 млн 778 тис 500 |
2012 | 45 млн 633 тис 600 |
2013 | 45 млн 553 тис |
Демографи вважають, тенденція зниження кількості населення в Україні пов’язана зі зменшенням народжуваності та зростом смертності (депопуляція) українців.
«Депопуляція на загальноукраїнському тлі триває з 1991 року. Пов’язана вона з динамікою основних демографічних процесів. Протягом тривалого часу – принаймні першого десятиліття з часів Незалежності смертність в Україні переважно зростала, а народжуваність – падала фактично до 2001 року», – заявила в коментарі Тиждень.ua завідувач відділу досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України Ірина Курило.
Водночас пік депопуляції припадав на 2001-2002 роки.
«А з 2007-2008 року смертність почала знижуватися. Але тим не менше, ця різниця настільки велика, що на сьогодні вирівнювання цих показників досі не досягнуто. Тобто певна депопуляція зберігається і ще певний час буде зберігатися хоча б і тому, що в Україні чимало людей похилого віку», – зазначає Курило.
За словами експерта, серед інших причин зменшення українців є і соціально-економічні проблеми.
«Період поліпшення соціального і економічного характеру припадав на 2000-2001 роки до 2007-2008 – до фінансово-економічної кризи. Економічні чинники звісно впливають як на стан здоров’я і смертність, так і на народжуваність», – додала вона.
З 1994 по 2004 рік, за словами експерта, з України спостерігалося від’ємне сальдо міграції – перевищення еміграції над імміграцією.
«З 2004 року спостерігалося порівняно невелике позитивне сальдо міграції. У 2006, зокрема, в Україну приїхало 14 тис осіб, 2007 – 16 тис, 2012 – 61,8 тис. Тобто показник збільшується, однак на фоні загальної чисельності у 45 млн пара десятків тисяч осіб «погоди» не робить», – зазначає Курило.
У свою чергу заступник директора Інституту соціології НАНУ, один із провідних вітчизняних суспільствознавців Євген Головаха називає кілька проблем зменшення населення.
«Серед них: відкриті кордони, занепад охорони здоров’я, погіршення умов життя, економічна криза тощо. Проблема в Україні полягає в тому, що збігаються кілька негативних обставин, які додалися до того, що Україна стала урбаністичною державою і не могла відтворювати традиційну модель репродуктивної поведінки», – вважає він і зауважує, що питання можна вирішити, змінивши державну політику.
«За рахунок політики можна уповільнити цей процес. Якщо ця політика буде ефективною, то ці зміни не будуть такими драматичними», – додав він.
Водночас, за останніми прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України, станом на 2030 рік Україну населятиме близько 43 млн 174 тис людей, 2040 – 41 млн 339 тис, 2050 – 39 млн 635 тис, 2061 – 37 млн 338 тис.