Станом на початок 1993 року кількість українців становила 52 млн 244 тис 100 осіб. У 2013 році – 45 млн 553 тис.
|
Роки |
Кількість населення (станом на 1 січня) |
|
1991 |
51 млн 944 тис 400 |
|
1992 |
52 млн 56 тис 600 |
|
1993 |
52 млн 244 тис 100 |
|
1994 |
52 млн 114 тис 400 |
|
1995 |
51 млн 728 тис 400 |
|
1996 |
51 млн 297 тис 100 |
|
1997 |
50 млн 818 тис 400 |
|
1998 |
50 млн 370 тис 800 |
|
1999 |
49 млн 918 тис 100 |
|
2000 |
49 млн 429 тис 800 |
|
2001 |
48 млн 923 тис 200 |
|
2002 |
48 млн 457 тис 100 |
|
2003 |
48 млн 3 тис 500 |
|
2004 |
47 млн 622 тис 400 |
|
2005 |
47 млн 280 тис 800 |
|
2006 |
46 млн 929 тис 500 |
|
2007 |
46 млн 646 тис |
|
2008 |
46 млн 372 тис 700 |
|
2009 |
46 млн 143 тис 700 |
|
2010 |
45 млн 962 тис 900 |
|
2011 |
45 млн 778 тис 500 |
|
2012 |
45 млн 633 тис 600 |
|
2013 |
45 млн 553 тис |
Демографи вважають, тенденція зниження кількості населення в Україні пов’язана зі зменшенням народжуваності та зростом смертності (депопуляція) українців.
«Депопуляція на загальноукраїнському тлі триває з 1991 року. Пов’язана вона з динамікою основних демографічних процесів. Протягом тривалого часу – принаймні першого десятиліття з часів Незалежності смертність в Україні переважно зростала, а народжуваність – падала фактично до 2001 року», – заявила в коментарі Тиждень.ua завідувач відділу досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України Ірина Курило.
Водночас пік депопуляції припадав на 2001-2002 роки.
«А з 2007-2008 року смертність почала знижуватися. Але тим не менше, ця різниця настільки велика, що на сьогодні вирівнювання цих показників досі не досягнуто. Тобто певна депопуляція зберігається і ще певний час буде зберігатися хоча б і тому, що в Україні чимало людей похилого віку», – зазначає Курило.
За словами експерта, серед інших причин зменшення українців є і соціально-економічні проблеми.
«Період поліпшення соціального і економічного характеру припадав на 2000-2001 роки до 2007-2008 – до фінансово-економічної кризи. Економічні чинники звісно впливають як на стан здоров’я і смертність, так і на народжуваність», – додала вона.
З 1994 по 2004 рік, за словами експерта, з України спостерігалося від’ємне сальдо міграції – перевищення еміграції над імміграцією.
«З 2004 року спостерігалося порівняно невелике позитивне сальдо міграції. У 2006, зокрема, в Україну приїхало 14 тис осіб, 2007 – 16 тис, 2012 – 61,8 тис. Тобто показник збільшується, однак на фоні загальної чисельності у 45 млн пара десятків тисяч осіб «погоди» не робить», – зазначає Курило.
У свою чергу заступник директора Інституту соціології НАНУ, один із провідних вітчизняних суспільствознавців Євген Головаха називає кілька проблем зменшення населення.
«Серед них: відкриті кордони, занепад охорони здоров’я, погіршення умов життя, економічна криза тощо. Проблема в Україні полягає в тому, що збігаються кілька негативних обставин, які додалися до того, що Україна стала урбаністичною державою і не могла відтворювати традиційну модель репродуктивної поведінки», – вважає він і зауважує, що питання можна вирішити, змінивши державну політику.
«За рахунок політики можна уповільнити цей процес. Якщо ця політика буде ефективною, то ці зміни не будуть такими драматичними», – додав він.
Водночас, за останніми прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи НАН України, станом на 2030 рік Україну населятиме близько 43 млн 174 тис людей, 2040 – 41 млн 339 тис, 2050 – 39 млн 635 тис, 2061 – 37 млн 338 тис.