11 грудня о першій годині ночі в історичному центрі Києва забили дзвони Михайлівського собору. Так само як у Середні віки, це був сигнал про небезпеку для міста і заклик до громадян – стати на його оборону. Колони службовців «Беркуту» рушили крутими схилами трьох вулиць до Майдану Незалежності – славнозвісного Майдану. Майдан, де вирують революційні протести протягом останніх трьох тижнів, здається переживав найкритичніший момент.
Однак народ не панікував – панувала рішучість. Молоді люди трималися за руки, дехто кричав. У забарикадованому таборі похмурі чоловіки вдягнули захисне вбрання – шоломи і куртки-дутики. Жінкам порадили залишити площу. У зимовому повітрі повіяло напруженістю.
На яскраво освітленій сцені, яку також було видно на великому екрані, лідери протестувальників закликали зберігати спокій і не здаватися, священики читали молитви, популярна українська співачка Руслана співала національний гімн: «Ще не вмерла України, ні слава, ні воля». Тисячі людей на Майдані підхопили: «Душу, тіло ми положим за нашу свободу/І покажем, що ми, браття, козацького роду!». Тимчасом поруч тріпотіли два прапори – України і Європейського Союзу.
З іншого боку Хрещатику – головної вулиці столиці – «Беркут» просувався вперед для штурму барикад. У результаті сутичок деякі люди дістали поранення. Однак протестувальники на Майдані тримали оборону, демонструючи дивовижну дисципліну і не даючи міліції приводу для застосування сили. Десь о 4 годині, коли міліціонери вже не знали, що робити далі, обстановка змінилася. Очікування невідворотної поразки змінилося передчуттям перемоги. (Як з’ясувалося пізніше, міліція не отримувала наказу розігнати натовп – лише відсунути вбік).
Стоячи на 13-градусному морозі, люди на Майдані були готові до нападу, бо відстоювали дещо набагато більше за Угоду про асоціацію з ЄС, відмова від якої була першочерговим приводом для протестів. Люди стояли проти поліційної держави, захищали фундаментальні європейські цінності і чинили опір пострадянському режимові, який нав’язує їм Росія. Попри краще обмундирування беркутівців, протестувальники мали моральну перевагу. Останні вибрали правильну сторону – вони виступили проти авторитарної влади президента Віктора Януковича.
«Це було народження нації», – каже Петро Порошенко, чий телеканал забезпечив повне висвітлення подій під час протистояння. У Києві почало розвиднюватися – і міліція відступила. Спроби «Беркуту» взяти під контроль дві муніципальні будівлі, зайняті протестувальниками, з тріском провалилися. Поки учасники нічної оборони Майдану поснули у наметах, помічники зі свіжими силами роздавали гарячий чай і бутерброди, відбудовували барикади і розчищали вулиці від снігу. Тим не менше, попри відчуття морального тріумфу, вранці важко було знайти пояснення діям пана Януковича і обраному для них моменту.
Насправді, рішення пана Януковича суперечить здоровому глузду. Всього за кілька годин до подій на Майдані на телебаченні транслювалася його зустріч з трьома колишніми президентами України, в ході якої політики намагалися знайти мирний спосіб виходу з кризи; пан Янукович також зустрічався з високим представником ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон, офіційним представником держдепартаменту США Вікторією Нуланд, мав телефонну розмову з віце-президентом США Джо Байденом. Тож, враховуючи присутність двох дипломатів у місті, штурм на Майдані видається спланованою провокацією.
Реакція не забарилася. Держсекретар США Джон Керрі висловив «обурення щодо рішення української влади застосувати спецпідрозділ міліції, бульдозери і кийки проти мирних протестувальників на Майдані». Панові Януковичу дали зрозуміти, що будуть запроваджені санкції. З іншого боку, президент Росії Владімір Путін, мабуть, тішився. Дії пана Януковича продемонстрували відданість українського лідера путінському стилю управління. Пан Янукович має всі підстави дбати про добрий гумор пана Путіна. Поставивши хрест на угоді з Європою, пан Янукович (хоч він і запевнив баронесу Ештон – можливо, з тактичних міркувань – що досі має намір підписати її) тепер залежить від російських грошей, які зможуть врятувати катастрофічну економічну ситуацію в Україні.
Пан Янукович і пан Путін мають зустрітися на наступному тижні в Москві і підписати кілька угод, серед іншого, й угоду про дешевший газ для України і, як подейкують, угоду, що відкриє сімейному бізнесу пана Януковича доступ до чергового непрозорого механізму газового імпорту. Пана Януковича лякає перспектива засмутити президента Путіна, який нібито вимагає від українського президента розчистити вулиці Києва від протестувальників в обмін на підписання газової угоди.
Недолуге придушення протестів також завдало удару легітимності пана Януковича, що і так тримається на волосинці. Його накази люди саботують. Олігархи, які контролюють більшість телеканалів країни, не слухаються президента. Враховуючи назрівання фінансової кризи в Україні, позиції пана Януковича не набагато сильніші за позиції комуністичних змовників напередодні розпаду Радянського Союзу 1991 року, що втратили легітимність і владу всього за три дні, бо нав’язували силовий сценарій, який країна не прийняла.
Пан Янукович тримається при владі лише завдяки браку лідера опозиції. Жодний із трьох основних претендентів на цю роль, зокрема і колишній чемпіон світу з боксу у важкій вазі Віталій Кличко, не можуть насправді вести переговорів від імені протестувальників. Наразі протистояння триває – і виходу з нього не видно. Пан Янукович може тягнути час і привозити до Києва армію оплачуваних прихильників. Але одне очевидно – зворотній відлік для нього вже почався.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com