Простий рецепт подолання корупції

Як запустити незалежний правоохоронний орган?

Україна суттєво змінилася після Євромайдану, проте не позбулася ознак «захопленої держави», в якій ключові державні інституції контролює група чи кілька груп пов’язаних осіб, які отримують доступ до державних коштів та найбільших національних ресурсів.

І досі в Україні діє повний замкнений цикл великої політичної корупції, коли кілька олігархічних бізнес-еліт «інвестують» незаконно отримані активи (переважно, «чорну» готівку) у вибори всіх рівнів та політичних гравців з метою контролю за майбутніми рішеннями високопосадовців. Останні, у свою чергу, завдяки дискримінаційним та корупційним рішенням, допомагають генерувати та примножувати капітал олігарха.

Запорука процвітання великої політичної корупції – безкарність високопосадовців. Водночас, реальний ризик потрапити до в’язниці та втратити злочинно набуте майно – найдієвіша мотивація для чиновників не красти і не зловживати своїми обов’язками або зв’язками для особистого збагачення. Передумовою безкарності є колапс правоохоронної та судової систем, які десятиліттями використовувалася вищою політичною елітою для покривання корупційних злочинів, а не їх розслідування.

Вирішити завдання позбавлення волі корумпованих високопосадовців при владі та конфіскації набутих корупційним шляхом статків покликане Національне антикорупційне бюро України. Для чого створювати новий правоохоронний орган, якщо можна реформувати діючі структури? Справа в тому, що в Україні відсутні правоохоронні органи в класичному розумінні цього слова.

Неможливо реформувати те, чого немає. Є лише рештки системи, яка роками вибудовувалася як корупційний механізм та інструмент покривання грабунку державних ресурсів політичною псевдо-елітою. Правоохоронна та судова системи виштовхували з себе чесних професіоналів, які не піддавалися на правила гри, де за гроші можна відкривати чи закривати кримінальні справи.

Яскравим прикладом псевдо-інституції є прокуратура. Одна з її функцій – процесуальний нагляд за іншими правоохоронними слідчими органами – МВС, СБУ, податковою міліцією.

Колишній генпрокурор Януковича Віктор Пшонка прикривав грабунок екс-президентом та його оточенням держави на мільярди. Генпрокурор часів нового українського президента, Віталій Ярема, не довів до суду жодного кримінального провадження щодо українських екс-чиновників, внесених до санкційного списку ЄС. Більш того, до влади повернулися близькі до Януковича особи. Наприклад, Сергій Клюєв рік перебуває у санкційному списку ЄС, однак не переслідуваний прокуратурою в рідній країні. Уже в листопаді 2014 року він був переобраний в український парламент і отримав дієвий на той час в Україні інструмент захисту – депутатську недоторканність. Подібна доля могла б чекати і на Юрія  Іванющенка, одного з найближчих поплічників Януковичів, якби громадськість не здійняла галас навколо відсутності щодо цієї особи кримінальних проваджень.

Читайте також: Вільям Померанц: «Адаптація закону не обов'язково означає, що корупційні звички і дії зникнуть»

Оскільки прокуратура не спроможна довести до суду навіть очевидні економічні злочини колишніх високопосадовців, суспільство втрачає надію на те, що правоохоронні органи розслідуватимуть правопорушення посадових осіб, що належать уже до нової влади, та віру в можливість побудови більш справедливого суспільства. Розуміючи це, у січні 2015 року депутати-члени антикорупційного комітету Верховної Ради ініціювали збір підписів за висловлення недовіри Генеральному прокурору. В результаті Віталій Ярема пішов з посади. Але зміна керівника ГПУ автоматично не вмикає механізми безперебійної роботи прокуратури та реформи у всій системі правоохоронних органів.

Новою кров’ю, що запустить правильні процеси та реакції в організмі правоохоронної системи, покликане стати Національне антикорупційне бюро (НАБ), директора якого наразі обирає конкурсна комісія, яка складається з авторитетних у суспільстві людей та професіоналів. НАБ матиме повноваження розслідувати корупційні злочини високопосадовців та, як очікується, вирізнятиметься серед інших діючих правоохоронних органів високим рівнем незалежності від політичних впливів.

Як лакмусовий папірець, Бюро уже з першими розслідуванням фінансових злочинів чітко виявить, що саме не функціонує в пострадянській системі кримінальної юстиції і що потрібно змінити, аби підслідні опинилися на лаві підсудних.

Для того, щоб НАБ стало якісно новим, елітним, професійним правоохоронним органом, міжнародні донори України та експерти спільно з громадянським суспільством та медіа мають об’єднатися та домогтися максимальних гарантій незалежності Бюро та його директора ще до початку роботи органу.

Прописані в законі високі посадові оклади для працівників НАБ є серйозною гарантією незалежності слідчих та оперативних працівників нового правоохоронного органу. Прозорий конкурс на посаду Директора гарантує, що НАБ очолить незаангажований професіонал з волею запровадити нові та рівні, зрозумілі для всіх правила гри. 

З перших же днів роботи Бюро має бути максимально вбудовано в систему міжнародних правоохоронних та антикорупційних державних інституцій та організацій. Мають бути підписані угоди про співпрацю та налагоджені особисті контакти між співробітниками НАБ та колегами з країн-членів ЄС, США, Канади та інших. Очевидною є необхідність налагодити взаємодію Бюро з українсько-європейською слідчою групою, яка би мала повноваження проводити кримінальні розслідування щодо використання грошей фінансової допомоги ЄС. Ідея створення такого спільного слідчого органу була представлена Єврокомісією ще минулого року. Спільна робота НАБУ з такою групою стане додатковою гарантією  незалежності Бюро та нарощування професійної спроможності нових слідчих, прокурорів та детективів.

Перед Бюро стоїть й інше суспільно-важливе завдання – запровадити нові підходи до розслідування фінансових злочинів високопосадовців та відновити довіру людей до правоохоронної системи, повернути цінності честі та гідності серед правоохоронців.

Перші ефективні результати роботи НАБ – у вигляді ув’язнених корупціонерів-високопосадовців та конфіскованого корупційно набутого майна – стимулюватимуть стрімке очищення та реальну реформу усієї правоохоронної та судової системи в державі.

Навіщо відкривати інформацію, якою володіє держава?

Так склалося, що Україні роль правоохоронних органів у розслідуванні найбільших  корупційних схем відіграють медіа та громадські організації. Якщо громадянин стикається з проблемою корупції і розкраданням бюджету, він радше звернеться за допомогою до журналістів, яким довірятиме, аніж до прокуратури.

Добре підкріплена фактами аналітична публікація-викриття корупційної діяльності вже своєю появою у світ запускає реакцію – ризики корупції зростають в рази: контракт можуть розірвати, корупціонера при владі – звільнити, схему непрозорого розподілу природних ресурсів – ліквідувати. В той же час з прокуратурою можна домовитися про закриття провадження, або ж відіграти справу в суді чи на рівні виконання рішення суду, що може затягнутися на роки, не перешкоджаючи корупційній діяльності.

Дивіться також: Боротьба з корупцією. Захист викривачів

Ключовою передумовою якісних журналістських та громадських антикорупційних розслідувань є максимальний доступ до інформації, якою володіє держава. Саме тому триває боротьба за відкриття даних, які дозволяють збирати факти про доходи та витрати держави і чиновників. Критично важливими є дані та документи щодо державних закупівель, реєстрів юридичних осіб та їх бенефіціарних власників, власників нерухомого майна та земельних ділянок, фінансових звітів публічних акціонерних товариств, декларацій про доходи та витрати чиновників, судових рішень та матеріалів, витрат державних установ та організацій тощо.

За останній рік відбувся ряд позитивних законодавчих зрушень у цьому напрямку. Нинішнім завданням лишається їх ефективна імплементація. Відкриті дані повинні бути в зручному для аналізу та порівняння форматі, державні публічні реєстри та ресурсні портали повинні регулярно оновлюватися та містити достовірну інформацію, включно з історією змін.

Міжнародні донори можуть допомогти і владі, і громадянському суспільству з процесом розкриття інформації і роз’яснення активним громадянам, зацікавленим контролювати владу, на практичних інструментах та окремих кейсах, як відкриті дані можуть стати потужною антикорупційною зброєю.

Перелік прогресу та труднощів у процесі забезпечення розкриття інформації

Виховання антикорупційних експертів та розвиток прикладних досліджень

В Україні існує голод не тільки на ефективні антикорупційні кроки, але й на власних професіоналів, які могли б ці кроки розробити та втілити в життя. Запрошення іноземців на високі посади в Уряді та правоохоронних органах лише підтверджує потребу терміново інвестувати у виховання українських антикорупційних експертів та розвиток прикладних антикорупційнийх досліджень. Це стосується як державних службовців, так і представників інститутів громадянського суспільства. Був прийнятий комплексний пакет прогресивних антикорупційних законів, однак лише кілька українських експертів розуміють, як ці закони мають бути втілені в життя і якими мають бути їх результати.

Створюється Національне антикорупційне бюро (слідчий орган) та Національне агенство з питань запобігання корупції (превентивний орган), однак немає жодної професійної навчальної програми, яка би підготувала слідчих, аналітиків, експертів для роботи в цих структурах.

Читайте також: Чи житимемо за законом?

Важливі державні інформаційні ресурси стали публічними, але ці відкриті дані стануть потужною антикорупційною зброєю лише тоді, коли сотні й тисячі нещодавно активізованих громадян по всій країні, які готові контролювати владу, навчаться шукати, аналізувати цю інформацію та використовувати її в публічних кампаніях громадського тиску. Міжнародні донори та організації направили в Україну багато експертів та радників, які мали б задовольнити попит на антикорупційну експертизу, однак проблема в тому, що немає універсальних антикорупційних інструментів для кожної країни. В Україні проблеми корупції мають свою глибинну специфіку, зумовлену складними економічними, культурними та політичними пострадянськими процесами, особливостями правової системи.

Чимало міжнародних організацій, іноземних агенцій розвитку готові допомогти Україні в протидії корупції. Але направлення десанту з радників та експертів лікує лише тимчасові симптоми хвороби, а не її причини. В той час як треба розвивати системні інституції для формування внутрішньої антикорупційної експертизи в Україні. Наприклад, створення на базі прогресивного українського університету чи антикорупційного навчального та дослідницького центру. Центр, із залученням міжнародних фахівців та кращих українських практиків, проводитиме короткострокові та довгострокові міждисциплінарні навчальні програми, які дозволять підготувати нове покоління українських професіоналів у сфері протидії корупції. Експерти Центру проводитимуть якісні міждисциплінарні дослідження та шукатимуть рішення практичних нагальних проблем щодо ефективно державного управління та розбудови міцних державних інституцій в Україні. Створення такого Центру не потребує великих ресурсів і коштує менше, ніж десант іноземних радників та експертів, але матиме довгостроковий стійкий ефект для України.

Про автора: Дар’я Каленюк, виконавчий директор Центру протидії корупції на замовлення VoxUkraine