Чарльз Буковскі не єдиний, кому вдалося зробити з алкогольної інтоксикації класну літературу. Та йому пощастило з батьківщиною: в США, де він мешкав від дворічного віку, шанують яскравих маргіналів, а на цьому – ніде проби ставити. Розпочавши письменницьку кар’єру з навмисне кострубатої поезії та короткої прози, він пішов у запій, якому позаздрив би і Вєнєчка Єрофєєв. Багато років тинявся країною, працював прибиральником, охоронцем, експедитором, водієм, виготовляв на фабриці собачі бісквіти, забивав худобу, ремонтував колії. Зрештою на багато років осів на пошті, з реалій якої до власного 50-річчя зробив перший роман.
У «Поштамті» після значної перерви з’являється й тепер уже постійно прописується головний герой майже всіх подальших книг митця – Генрі Чінаскі. Сентиментальний бабій, нестримний на язик пияк, борець за справедливість у масштабах однієї установи – автопортрет художника як не в старості, то уже ближ че до схилу віку. Чінаскі говорить коротко, відчуває сильно і не бажає морочитися дурницями. Якби письменника цікавили виробничі й техно ло гічні про цеси, він міг склас ти стилістичну конкуренцію Артуру Хейлі. Та до процесів, технологій і виробництва йому було, як до проблеми існування життя на Марсі. Буковскі приваблювали пересічні індивіди з усіма їхніми вадами, дефектами й вивихами. Й до честі автора – він умів легко перекладати їхні дрібні біди мовою літератури, яку нащадки назвуть культовою.