Хтось, не заглиблюючись у суть, сприймає все це як бурхливу діяльність і навіть захоплено плескає в долоньки. Когось це відверто дратує, бо не заради того його обирали. Але, врешті, бонусні хвилини на те й існують, щоб кожен, хто їх отримає, зміг ними скористатися на власний розсуд. Інша річ, що рано чи пізно вони закінчуються й тоді починається найцікавіше.
Власне, це вже вимальовується. Адже помалу стає зрозуміло, що актор не збирається зраджувати професії. Так, можливо, він справді горить бажанням прислужитися людям, хоче припинити війну й подолати корупцію, ввійти в історію як реформатор тощо. Але самого бажання зазвичай мало. Та й відходити від сценарію в його випадку небезпечно. Люди, які його пишуть, можуть, звісно, погодитися на певний експромт, тільки в усьому є межа. Наразі ще не зовсім зрозуміло, як далеко пану президенту дозволено заходити й де пролягають справжні червоні лінії.
Читайте також: Цифрові замовляння ЗеКоманди
Судячи з того, як відбувається процес утвердження ЗеКоманди у владі, працює ціла група інвесторів і сценаристів. Одразу після виборів яскраво проявився мільярдер, філантроп та, головне, зять колишнього президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук. Він ідеолог якнайшвидшого примирення з Росією й нині фактичний патрон мінської переговірної групи, на що вказує вже хоча б нещодавнє звільнення одного з її членів Романа Безсмертного, який допустився вільнодумства, поставивши під сумнів правильність дій глави держави. Є ще головний судовий реформатор іншого президента Віктора Януковича Андрій Портнов, який розгорнув активну діяльність, схоже, із розрахунку на співпрацю із ЗеКомандою. Чи він уже самостійна фігура, чи є лише посередником між своїм колишнім патроном, а тепер вигнанцем і його високими кремлівськими опікунами, не надто зрозуміло. Але на цьому вельможне товариство в оточенні пана президента не обмежується. Є ще законспіровані гравці, які також мають свої інтереси.
Власне, наївно вірити, що Володимир Зеленський у принципі може бути самостійною фігурою, навіть якби відмовився від послуг сильних світу цього, які допомогли йому видертися на вершину олімпу. Нічого поганого, зрештою, у цьому немає. Хтось же мусить шептати на вушко, що та як робити. Проблема лише в тому, що нічого путнього йому його шептуни не радять. Ідея припинити стріляти на лінії фронту, звісно, блискуча. Але вона могла спасти на думку або людині далекій від реальності, або ворогові. Телефонувати президентові країни-агресора й просити вплинути на своїх підконтрольних терористів — із тієї самої опери. Як і оголошувати чергове перемир’я, сподіваючись, що «джентльмени» дотримають обіцянок. Так, бажання припинити війну й відновити мир похвальне. Тільки перестати стріляти самому не означає, що цей жест ворог оцінить і війна закінчиться. За час останнього перемир’я на Донбасі загинуло вже восьмеро українських вояків. Який подарунок терористи та їх куратори з РФ влаштують Зеленському до Дня незалежності та його 100-денного ювілею, можна тільки припускати.
Усе це вказує на одне: запропонована Зеленським модель не працює й працювати не може. Війна триватиме доти, доки Путіну це буде вигідно й доки він не отримає те, що хоче. А бажає цар лише Україну до своїх ніг. Скалічену, розбиту й покірну. Бажано всю, і мертву. На жаль, Володимир Олександрович цього не дуже розуміє або не хоче розуміти. Тому варіантів із перемир’ями та перемовинами в нього просто немає. Нарешті, є досвід попередника, який чомусь свідомо не береться до уваги. Таких «режимів тиші», що змінюють одне одного й при Порошенкові вже було купа. «Хлібне перемир’я» переходило в «шкільне», далі «новорічне», «великоднє»…
Дивна кадрова політика — ще одна цікава грань новообраного президента. І мова навіть не про недолюстрованого ключового члена його команди та всілякі маніпуляції, до яких доводиться вдаватися, щоб, попри передвиборчі обіцянки, уникнути виконання закону. Ідеться про численні шоу, які влаштовує пан Зеленський, мандруючи країною. Поїздки регіонами й показові розгони для чиновників — це дуже весело. Але за красивою картинкою та здійнятим галасом ховається абсолютно нікчемний результат. І не тільки тому, що ці точкові розправи нікого особливо не злякають. Не тільки тому, що вся ця клоунада часто балансує на межі закону, бо є таки певна процедура звільнення, недотримання якої може бути згодом оскаржене. Є, врешті, презумпція невинуватості, слідство, суди… Але проблема навіть не в цьому. Хто зазвичай займає місце чиновника, який із переляку написав заяву?
Читайте також: "Слуга народу" під тиском власної ваги
Його заступник. Який, найімовірніше, теж у темі, бо був правою рукою того «поганого хлопця», якого хороший президент вигнав. Із приставкою «в. о.» він може сидіти там довго й нудно, бо з призначенням у ЗеКоманді не поспішають. Немає людей, довга й дивна процедура підбору кадрів тощо. Тепер питання: яка користь від влаштованого шоу «старого вигнав, нового не призначив і поїхав геть»? Звичайний піар-хід на камеру, поверхова популістська політика. Власне, більшість дій президентської команди, якщо вони не зрежисовані ляльководами й не робляться в чиїхось інтересах, спрямовані на те, щоб сподобатися. Ніхто не думає про реальні наслідки й не прогнозує масштабів шкоди. Один з останніх указів про спрощення процедури отримання українського громадянства росіянами — живий приклад. Надати громадянство тим, хто воював в українській армії, — це одне. Але навіщо широко відчиняти двері перед усією російською опозицією? Щоб через них пролізла до України всіляка наволоч включно з ватагами ФСБ і будувала тут «другую Россию»? Оригінально.
Ув’язуючись у гру, Зеленський аж ніяк не усвідомлював, що його чекає. Він і досі, здається, не до кінця розуміє всієї глибини проблеми, інакше вже втік би. Що справді треба робити з країною та як вирішувати цілком конкретні проблеми, схоже, ні він, ні його оточення реально не знають. Навіть високі патрони зі своїми різнобарвними інтересами. 100 днів пролетять як мить, але жодного ефекту від бурхливої діяльності насправді не видно. Єдине, що неможливо не помітити, — постійне шоу. Зеленський як ніхто розуміє: воно мусить тривати, адже це єдина нагода відтягнути час. І або щось таки вигадати, або хоча б глибоко зануритися в нетрі системи, щоб якнайдовше в ній протриматися. Бо що довше глядач сприймає твою гру й кривляння, що довше ти тримаєш його увагу й викликаєш своїми трюками захват у його очах, то пізніше почуєш свист у свій бік і побачиш, як летять помідори чи яйця.
