Лабораторія наземних роботизованих комплексів (НРК) — це місце, де лагодять та запускають коліщатка оборони як у прямому, так і в переносному значенні. У прямому — бо жоден дрон чи НРК, що надходить до бригади, не готовий до польової роботи без попередніх доопрацювань. Не кажучи вже про те, що майже з кожної місії роботи повертаються пошкодженими та потребують ремонту. В переносному — бо саме ці технології зараз грають провідну скрипку у ході бойових дій. Вони надають підтримку піхоті, забезпечують логістику, евакуйовують поранених, працюють як камікадзе, розбираючи цілі будівлі, здійснюють розвідку і коригування тощо. Але жоден дрон і жодна НРК не працює без людини.
Тиждень побував у лабораторії НРК 14 ОМБр імені князя Романа Великого, поспілкувався з майстрами про їхній досвід та роль технологій у сучасній війні.
Перший квест на шляху до лабораторії — дістатися до неї. Обстріли Харківщини тривають без упину, і через роботу РЕБ збивається навігація.
Банка гречки як запобіжник вогню
У майстерні вирує робота: паяють, варять, збирають і розбирають деталі. Один із військових саме підсвічує собі ліхтариком, аби краще розгледіти деталі. Богдан із позивним «Самурай» пояснює свої дії:
«Банально згоріла зарядка для НРК. І, виявилось, згорів ще запобіжник. Але ці всі зарядки китайські, вони на один раз робляться. Зараз будемо щось думати, як би подати живлення через запобіжник, але не такий».
Він просить не знімкувати його: мовляв, за роки служби завдав достатньо прикрощів противнику. Хлопці телефонують побратимам, які зараз у Харкові, просять подивитися на базарі зарядки.
Лабораторія дронів розташована на віддалі від лінії бойового зіткнення. Однак усі, хто працюють тут, свого часу пройшли бої. Більшість була у піхоті, однак через поранення та стан здоров’я більше не може воювати в окопах.
Надворі стосом складені пробиті колеса від логістичного наземного дрона. Військові пояснюють: заміна необхідна після кожного виїзду, іноді ще й «запаску» додають до вантажу, аби на позиціях, куди НРК доставляє вантаж, це могли замінити.
НРК DODGER може доставляти 250, а то і 350 кг вантажу. Доправляють усе необхідне: дрони, боєкомплект, продукти, пальне, генератори… Від ваги вантажу залежить швидкість і маневровість, тож доводиться шукати баланс. Платформа обладнана камерами попереду і ззаду. Одне з доопрацювань «Доджика» — так лагідно називають комплекс — металева сітка, наварена зверху, що слугує захистом від FPV. Варив її Сергій, майстер на всі руки. Він пояснює:
«Захист весь час на FPV спрацьовує. Тобто його постійно, постійно намагаються вразити. Є такі, що й міни витримують. Їх підкидає, перевертає, але вони дальше їдуть. Колеса пробили, поміняли — і далі…»
Цей «Доджик» новий і тільки готується до роботи. Однак хлопці показують відео з роботою його «родича». На його рахунку чимало успішних місій. Під час однієї з доставок НРК пережив атаку трьох ворожих FPV. Бійці першого батальйону підняли «Мавік», який коригував платформу згори, допомагаючи їй тікати і ховатися в кущах від ворожих дронів. Один FPV трохи зачепив «Доджика», і той почав горіти. Однак перешкодою для вогню стала… банка консервованої гречки з м’ясом. Так із мінімальними втратами платформа доставила вантаж на позицію і повернулась назад.
Логістика вирішує
Сергій мобілізувався у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, але в омріяну 14 ОМБр не потрапив:
«Бо мене відправили зразу 25-го числа. Нас забрали з усіх навчальних центрів. Я був інструктором, з самих перших днів. Був скрізь на всіх позиціях по Україні. Людей перших виставляли…»
Перше своє поранення Сергій отримав під Миколаєвом, друге — в Бахмуті, внаслідок удару ракетою. Після цього був списаний, але довго всидіти вдома не зміг:
«А тепер сам знов прийшов. Бо треба працювати. Допомагати».
Сергій — технік. Скромно зізнається, що за дипломом, отриманим в технікумі ще у 1980-х, має 24 професії. Та ще й заочно закінчив сільськогосподарський інститут у Харкові. До мобілізації мав свій бізнес. Тож з усіма своїми навичками та досвідом він тут незмінний.
Його побратим із позивним «Історик» — молодший. Перш ніж прийти до війська, був студентом:
«Моя основна задача — це робота з електронікою, електрикою в НРК. Так само моделювання, наприклад, є багато компонентів, коли ми перероблюємо, потрібні ті самі корпуси, якісь тримачки, різні засоби. Я зразу можу змоделювати цю коробочку чи інший необхідний компонент і роздрукувати зразу на 3Д-принтері».
Наприклад, на НРК-камікадзе він переробляє радіокерування, яке віджило своє. «Історик» пояснює:
«Час іде, технології змінюються і то, що було актуально, напевно, до 2024-го року, зараз вже взагалі не актуально. Тобто на радіокеруванні добратися до позиції ворога просто неможливо. А це в нас старий варіант, який був закуплений ще у 2024-му».
Ще один-камікадзе RATEL-S переробили на логістичний, маленький і компактний. Він дозволяє піхоті, яка заходить на позиції, не нести вантажі на плечах, а керувати пультом, що діє на відстані до 100 метрів. Таким чином зберігається мобільність.
Хлопці діляться спостереженнями: всі НРК, що використовуються наразі у війську, — українського виробництва. Подібні комплекси виготовляють і в США, однак різниця в ціні десятикратна при абсолютно ідентичних характеристиках.
Деякі з майстрів стали майстрами вже безпосередньо в лабораторії, опанувавши мистецтво зварювання та інші лайфхаки.
Хлопці показують НРК-камікадзе. У спеціальну комірку закладається протитанкова міна. «Самурай» пояснює: такі платформи є «ювелірним» інструментом і використовуються у рідкісних випадках:
«Наприклад, середньостатистична FPV-шка може нести 2–3 кг вибухівки, “Вампір” — близько 15-ти. Цей дрон мінімум 40 кг може нести. Тобто краще працювати дронами, і тільки коли треба будівлю розкласти, щось типу того, тоді використовують це».
На його переконання, наземні дрони-камікадзе загалом мало впливають на перебіг бойових дій, натомість вирішальну роль відіграють саме логістичні платформи. Адже найбільші ризики для життя — саме пересування між позиціями через загрозу FPV:
«Якраз логістичні дрони дуже сильно змінили поле бою в плані доставки логістики без ризику для життя людей».
Гнучкість і розмаїття як суперсила
Щоб вигравати гонитву технологій, якими ведеться війна, потрібно бути на крок попереду ворога. Однак чи вдається це українським захисникам, визначити важко. Однозначною перевагою українських військових є безпосередній і оперативний контакт із виробниками.
«Є якісь поломки, проблеми — ми зразу спілкуємося, і це вирішується в наступних генераціях або, можливо, навіть у тих варіантах, що ми маємо, — говорить Богдан. — А в росіян, у них більше: поставили на конвеєр якийсь дрон, відносно простий, і вони клепають просто десятками тисяч, ми не можемо так. А в нас море різних компаній. І кожен знаходить своє. Один дрон потрапляє до одної бригади, він їй подобається, потрапляє до другої, ті кажуть: “Не подобається, воно не їде”, — і так далі. Кожен знаходить своє і з тим працює. Тому важко сказати, чи ми на крок попереду. Все-таки наша логістика на порядок краща, мені здається, саме в плані НРК, ніж російська».
Хлопці визнають: технології розвиваються шаленими темпами і міняють хід війни. Припускають — імовірно, за рік люди взагалі перестануть виходити на поле бою з укриттів. Але для того, щоб зайняти або ж утримати територію, на ній мають бути люди.
Швидкість виконання задачі тут залежить від наявності необхідних засобів. Якщо все потрібне під рукою, запит військових задовольняється в режимі «тут-і-зараз». Але часто справа впирається у брак запчастин, які доводиться закуповувати в кращому разі в Харкові, в гіршому ж — замовляти за кордоном. Часом доводиться докуповувати ще й інструмент: пилки, болгарки, електроди.
Підтримка як місія
«Цей світ змінюють мрійники», — переконані хлопці. І це справді так. У цьому просторі бачиш на власні очі, як фантастичні фільми стають реальністю.
Командир роти безпілотних наземних систем BelFut 14 ОМБр Микола також потрапив сюди, пройшовши піхоту. Він показує ще одну платформу з туреллю під кулемет «Браунінг»:
«Калібр усім відомий. Плюс у нього ящик 650 патронів, дистанційно ним можна керувати хоч з Іспанії й стріляти з боксу. Ці дрони використовуються на подавлення вогню противника. Є бригади, які вже успішно штурмують дронами. Просто залітають два таких з браунінгами дрона і розносять позиції. Ми поки вчимося. Ну, результат — це 12,7. Воно розносить все, що хочеш. Чи це буде танк їхати, чи “мотолига” — воно його рознесе. Танк просто пошкодить. “Мотолигу” розрешетить просто як друшляк. Ті самі “бехи” там чи ще щось».
Щобільше, вже існують танки і МТЛБ на радіокеруванні. Проте хлопці припускають: вони не дуже ефективні, адже є великою ціллю. На відміну від НРК із кулеметом, який можна легко сховати в «зеленці».
«По самих дронах, що ми модернізуємо в майстерні, я думаю, це дурниці, це не основне, — говорить командир. — А саме основне — це якраз співпраця, коли дрони заїжджають туди, де кілзона. По факту, оця рота, вона не потрібна як для себе. Вона потрібна для забезпечення інших підрозділів. В мене немає піхоти, яка стоїть на нулю, і мені її треба забезпечити. Але вона є в першому, в другому, в третьому підрозділі мотопіхотному. І от саме для них ми й маємо працювати. Ця рота іде як підтримка. Можливо, в подальшому ми почнемо розвивати штурмові дрони-камікадзе, тоді ми почнемо вже штурмувати. Такі плани є. Але зараз ми в основному працюємо як підтримка. Підтримка тих самих пілотів “Мавіків”, “Аутелів”, підхоти штурмових підрозділів і все подібне».
Про себе командир розповідає неохоче і з підказками побратимів. Повернувся з-за кордону, аби долучитися до війська на початку повномасштабного вторгнення. Як і решта у підрозділі, пройшов піхоту.
«По факту, ми ці всі дрони модернізуємо самі, — показує він на своє “господарство”. — Інженера, сварщики, технарі — у нас тут люди є. Це ті самі люди, які пройшли той самий бойовий шлях, як і всі. Наприклад, технар у мене зі снайперів. Сварщик побував у піхоті, один і другий. Зараз у бригаді більшість офіцерів, які пройшли так само шлях з окопів. Так само з пі*арами десь пи*дячились. По кілька місяців на позиціях сиділи. Це нормально. Дуже багато солдатів, сержантів, які за станом здоровʼя не можуть воювати. В мене, наприклад, півтори ноги, в когось ребер не хватає, в когось руки. Хлопці також хочуть воювати, й вони, в принципі, також повертаються в армію і роблять важливу роботу».
Він показує на стегно — там стоїть штифт, а вся система рухова замінена.
«Чим дальше, тим краще, — так він прогнозує розвиток галузі. — Ми так само не мали надії на дрони. Візьміть 2022–2023 рік. Піхота, штурмовики пи*дячаться. 2024 рік — з’являються дрони, війна помінялася. 2025 рік — з’являється більше дронів, війна знову помінялася. В 2026-му ми почали використовувати нормально НРК, війна знову міняється. Ми не дивимось тільки на свою бригаду. Ми також аналізуємо, як працюють інші, вчимося».
Якщо раніше росіяни мали успіх завдяки проникненню на територію малими групами, то тепер дрони унеможливлюють таке пересування. Тож у поточному році їхнє просування стало мінімальним від початку повномасштабного вторгнення. Дрони не забезпечують перемоги, однак блокують можливість подальшої експансії.
Хлопці пропонують проїхатися по каву до сусіднього села. Вантажимось у пікап і вирушаємо. Традиційні кава і перекур біля сільмагу. Відповідати на запитання про плани чи мрії після війни уникають. Для них це абстракція, адже всі вони вже мали шанс повернутися до цивільного життя, а зрештою повернулись сюди:
«ОТУ “Дубай” відкриють, то поїду туди… — сумно віджартовується Микола. — Війни з Росією закінчуються? Про що ви говорите? Ні одна не закінчилась. Війни ставляться на паузу, але не закінчуються. Так само буде з цією, поки є цей “сусід”».
І додає: «Процентів 90 що я не попаду в це цивільне життя».
