Такі дані опитування 140 тис. жителів 144 країн, проведеного британським медичним фондом Wellcome Trust торік.
Загалом у світі 79% людей «деякою мірою» чи «повністю» згодні, що вакцинуватися безпечно й необхідно. Принципово проти 7%, решта не визначилася. Та цікаво подивитися на регіональний розподіл. Найбільше скептиків, хоч як дивно, у Франції. Це не означає, що третина французів не вакцинується. Вакцинуються, куди вони подінуться, але роблять це зі скепсисом і неохоче (хоч так!). Загалом у Західній Європі вакцинації довіряє лише 59% жителів і половина у Східній, зокрема в Україні. І це вже дається взнаки: найбільше від епідемії кору постраждали саме українці, а також румуни.
Інший полюс — Південна Азія та Східна Африка з рівнем довіри 95% і 92%. У деяких країнах майже всі опитані довіряють вакцинації. Виходить, жителі розвинених, заможних країн із високим рівнем освіти й доступом до медицини масово виказують скепсис до однієї з базових медичних процедур, відомої вже понад 100 років, тоді як мешканці найзлиденніших цілковито за? Мені це здається прикрим, але не дивним.
Смертність у Бангладеш знизилася з 20 випадків на 1000 осіб у 1960-му до 5,5 у 2017-му. Вчетверо! Падіння дитячої смертності вражає ще більше: з 224 на 1000 народжених живими в 1950-му до 26 торік. Люди там пам’ятають епідемії, пам’ятають, як кожне п’яте немовля помирало, і знають, що саме медицині включно з вакцинацією вони мають завдячувати життям.
Річ у причинно-наслідкових зв’язках. Жителі країн, у яких страшні хвороби подолали століття тому, вже забули, чим мають завдячувати своєю безпекою. Їм легше вірити фейкам, історіям про те, що щеплення спричиняє аутизм чи інші хвороби (серед країн-скептиків також Японія, де популярності набуло сумнівне дослідження про зв’язок вакцини від вірусу папіломи людини з нейродегенеративними захворюваннями). Хоча нормальні дослідження підтверджують інше. Так, цього року в Nature вийшла стаття про зниження на 33% ризику захворіти на діабет першого типу щепленим від ротавірусу.
Еволюція готувала нас до простих і надійних рішень, що підвищують ризик виживання. Радше навіть так: ті, хто не дотримувався цього, вимерли і не дали нащадків. Б’є грім? Ховайся в печеру від зливи. Сутеніє? Не виходь за коло вогнища, щоб не потрапити в пазурі хижаків. Твій родич загинув, з’ївши оті ягоди? Не треба їх їсти. Причинно-наслідкові зв’язки в цих випадках встановити дуже легко, адже за причиною одразу йде наслідок. Коли причина і наслідки розтягнуті в часі на покоління або навіть кілька місяців чи днів, зв’язок із ними розмивається.
Існує етнографічна байка про первісні племена, які не бачать зв’язку між сексом і вагітністю, адже причина і наслідок розтягнуті в часі. Ті племена, що здатні були встановити цей простий зв’язок, створили відомі нам цивілізації. Ті, що навіть на це не здатні, застрягли на рівні кам’яного віку.
Саме для встановлення неочевидних, контрінтуїтивних зв’язків й існує наука. Наші органи чуття недосконалі, але в нас є мікроскопи й телескопи, щоб зазирати в глибини мікросвіту та безодню Всесвіту. Ми бачимо в дуже вузькому діапазоні довжин хвиль, зате тепловізор дає змогу побачити інфрачервоне випромінювання, а рентгенівський телескоп — невидимі зорі. Наш мозок пручається зв’язку між щепленням і хворобами — для цього є клінічні дослідження, що проводяться на тисячах людей. Наукове мислення, встановлення складних зв’язків, експериментальна практика й жорстка система логічних тверджень — це те, що робить наше життя безпечнішим і заможнішим.
Та з побутовим мисленням, логікою «простих рішень» важко боротися. Ніхто не ходить по домівках із пропозицією почитати томик квантової фізики, зате релігійні організації, що пропонують вирішення всіх проблем через віру, процвітають. Рак — надзвичайно складна у вивченні та лікуванні хвороба, зате всілякі пройдисвіти запропонують пігулку чи нескладні вправи — і все мине. І люди підуть до них. ВІЛ «не викликає» СНІД, адже зараження на ВІЛ і розвиток СНІДу рознесені на багато років, тоді навіщо боятися того вірусу?
Те саме і в політиці. Людям важко побачити зв’язок між розбитими дорогами й обранням десятиліттями того самого «міцного господарника» мера чи мажоритарника. «Прості рішення», вплив популістичних ідей, лікування хвороб содою чи гомеопатією, страх вакцинування — взаємопов’язані речі. Боротьба з ними через якісну освіту, встановлення здорового інформаційного тла важка. Настільки, що навіть західні, розвинені країни пасують перед логікою «простих рішень». Та без цієї боротьби нас очікують «нові обличчя» старих хвороб, розвалена популізмом економіка і стагнуючий прогрес, який втратить джерело свого розвитку — науковий підхід.