Кармапа для тибетських буддистів – фактично те саме, що Папа Римський для католиків, проте на запитання Тхайе Дордже відповідав дуже просто, з усмішкою й без традиційного для релігійних сановників пафосу. Православним святим отцям є чого повчитися в цієї людини. Так спокійно і з повагою Кармапа говорить не тільки про інші течії буддизму, але й про інші релігії.
У. Т.: Світ змінюється дуже швидко й тим самим кидає виклик релігіям, які також мають змінюватися разом зі своїми послідовниками. Чи приймає цей виклик буддизм, які зміни він наразі переживає? Яке обличчя він має в нашій країні?
– Буддизм за час свого існування переміщувався з країни в країну, й тому адаптувався до кожної нової культури, аби бути якомога кориснішим для життя суспільства. В буддизмі, зрештою, немає ніякої доктрини, це лише метод розвитку наших уроджених якостей. Буддизм дуже гнучкий, його призначення, мета – розвинути в людині все те гідне, благородне, прекрасне, що вона має.
В Україні суть вчення незмінна – співчуття й мудрість. Але потрібно вивчити кожен аспект життя суспільства, аби зрозуміти, з чим ми працюємо.
У. Т.: У світі багато войовничих релігій, які борються за вірних і проти невірних. Як ви бачите діалог між різними релігіями та конфесіями?
– Я впевнений: кожна релігія може запропонувати людям щось гарне. Як люди можуть домовитися між собою й спілкуватися відверто, так і релігії можуть розмовляти одна з одною, адже релігії були створені для людей…
З буддійської точки зору, будь-яка релігія чи філософія – лише відносний метод. З абсолютної – немає ані раю, ані пекла. Припускається, що саме наше буття, яке ми зараз маємо, – це ілюзія. Отже, головне – накопичувати мудрість і вчитися розуміти, яким усе є насправді.
Коли сам Будда досліджував різні релігії, він бачив: будь-що, створене на основі ідеї або концепції, містить певну ваду. Сьогодні на цій планеті є сім мільярдів людей із різними концепціями. Кожна релігія, якщо подивитися глибше, справді народилася з якоїсь концепції. Якщо кожна людина на планеті придумає свою релігію, між людьми будуть суцільні суперечності. Будда побачив цю ваду за роки навчання та досліджень, і зайнявся пошуками того, що є абсолютним. На це пішло багато часу, він спілкувався з багатьма вчителями, проте ніхто не міг запропонувати того, що Будда шукав.
Зрештою виявилося: якщо прибрати концепцію – залишається абсолют. Потрібно дивитися на явища без концепції. Тобто намагатися бачити, чути, відчувати явища такими, якими вони є. Будда побачив, що без концепції немає необхідності для страждання або невідання. Я вважаю цей метод абсолютним для кожного з нас. Якщо ми хочемо потрапити до якогось раю, всесвіту, то в нас є така свобода. Буддизм може запропонувати саме цю свободу.
В нас є розум – ми можемо створити чергову красиву концепцію й опинитися в ній. Якщо різні шляхи роблять людей щасливими, то нехай вони існують. Але перш за все людина має навчитися бачити реальність, і вже потім – опинитися в будь-якому раю.
У. Т.: У західному світі буддизм вважають релігією егоїстичною – через медитації та концентрацію на собі, але водночас мета буддизму – допомагати іншим?
– Буддійська філософія й методи – це дещо, повністю протилежне егоїзмові. Проте я думаю, що знаю причину такого ставлення західного світу до буддизму. Більшість релігій засновано на існуванні божественної природи поза нами. І тому розвиток власних якостей може виглядати дещо егоїстично. Буддизм, з одного боку, говорить про те, що немає ніякої божественної природи поза нами. А з іншого, – нашого власного «Я» також не існує. Отож немає втрат або знахідок, людина перебуває в стані непохитної рівноваги. Звісно, на відносному рівні різниця є. І відповідно до цього ми висловлюємо повагу, але не у формі поваги до божественної істоти. Ми висловлюємо повагу тим, хто осягнув істину, так само як ми поважаємо своїх батьків і свого вчителя.
У. Т.: До речі, у християнстві є велика проблема довіри до священиків. Як буддійським учителям вдається користуватися такою повагою своїх учнів?
– Так, буддійські вчителі насправді користуються великою довірою. В будь-якій ситуації це залежить від того, наскільки ми чесні перед собою. Тому буддизм рекомендує практикувати усвідомлення. Без нього людина збиває з пантелику себе та, зрештою, інших.
У. Т.: У світі багато людей захоплюються йогою, проте вони не є буддистами й не прагнуть ними стати. Чи можна досконало опанувати практику йоги та зрозуміти сутність вправ без релігійного підтексту?
– Якщо те, що ми робимо, засновано на концепції, то будь-який досвід буде дуже короткотерміновим. Учення Будди дозволяє нам відмовитися від свого его. Ми називаємо себе тибетцями, як у моєму випадку, або українцями, або росіянами, але це лише ярлик, який означає тимчасовий стан. Якщо ми починаємо вважати цей стан своєю справжньою сутністю, будуть проблеми. Ми можемо називати себе мусульманами, юдеями або буддистами. Але це також ярлик. Шлях буддизму – побачити, що ми не є одним зі своїх ярликів. Це допоможе людям знайти спільне. Таким чином ми зможемо досягти миру та щастя.
У. Т.: Для християн страждання є дуже важливою релігійною складовою життя. Що означає страждання з погляду буддизму – це розплата за гріхи чи корисні уроки?
– На прикладі страждання завжди можна чогось навчитися. Найкращий підхід – подивитися, чи не зробили ми свого внеску у формування цього стану. Проте з буддійського погляду – це лише відносний стан. На абсолютному рівні ніхто з нас не є причиною чогось жахливого. В межах звичаїв і концепцій – так, ми зробили чимало поганого, в тому числі на рівні націй.
У. Т.: Чи можна в такому випадку вважати колективні страждання, наприклад, народу, колективною розплатою за його гріхи в минулому? Ми живемо в країні, де страждання стало культом…
– Я сам тибетець, і ми нічим не кращі. До появи буддизму Тибет був справді варварським місцем. Але буддизм відкрив людям очі й показав їхній істинний стан. Істина – це спільна природа, спільний знаменник. Ми маємо різне походження, різне коріння. Але якщо подивися на нашу глибинну природу – ми всі хочемо одного й того ж. Кожна людина у світі уособлює цю спільну природу. Якщо запитати будь-яку людину на планеті, чого вона хоче, ми отримаємо відповідь: щастя. І з цієї відповіді зрозуміло, що ми всі однакові. Все, що нам потрібно зробити, це знайти шлях до щастя, не заподіявши комусь шкоди. Ми можемо подивитися на свою історію й зрозуміти, чого нам вдалося досягти…
У. Т.: Яка сьогодні ситуація в Тибеті, чи є репресії по відношенню до буддистів із боку китайської влади?
– Думаю, у кожного є свій погляд на ситуацію в Тибеті – залежно від бажань людини. Я бажаю, аби в Тибеті була свобода релігійної практики. Адже Дхарма Будди – єдине, що допомагало тибетській нації. Мені розповідали, що в Тибеті з’являється все більше релігійної свободи, і я цим дуже задоволений.
– Так, якби була така можливість, якби в Тибеті було достатньо свободи релігії, я би повернуся. І, думаю, мені було б там дуже добре.
У. Т.: Китайські чиновники заявили про можливість обирати Далай-ламу самостійно. Як ви вважаєте, чи зможе такий, обраний, Далай-лама стати духовним лідером Тибету?
– Наскільки я розумію, Далай-лама взяв на себе політичні функції. Як наслідок – його політичні та духовні функції виявилися змішаними. Я можу помилятись, але, здається, те, що відбувається зараз у Тибеті, є результатом саме мішанини політики з релігією. І це вчить нас того, що коли хтось іде духовним шляхом, то йому варто йти тільки цим шляхом.
У. Т.: Як на вашу думку, чи зможуть коли-небудь знайти спільну мову західна медицина таблеток та східна медицина вдосконалення розуму?
– Пошук спільної мови потроху відбувається. Світ такий маленький – це лише питання часу, аби науки познайомились одна з одною. Ми можемо розглядати своє тіло як транспортний засіб, а розум – як водія. Якщо водій не в кондиції, то завжди є небезпека, що транспорт буде пошкоджено. Можна скільки завгодно лагодити автомобіль, але якщо водій поганий, то завжди виникатимуть проблеми. І так само виникатимуть проблеми, якщо водій буде гарний, а машина – в поганому стані. Нам потрібен ідеальний стан і водія, і машини.
У. Т.: Де більше користі принесе світла, мудра людина – в монастирі чи поміж людей?
– Думаю, і там, і там. І в монастирському середовищі, й у світському завжди є люди з мотивацією. Й у кожному середовищі необхідна мудрість, якою можна ділитися.
У. Т.: Ви вважаєте пришестя Ісуса дві тисячі років тому історичним фактом?
– Для мене це історичний факт. Послідовники часто змінюють те, що отримують. Але я хочу вірити, що Ісус намагався показати такий гарний приклад, який тільки міг свого часу, й сповідував співчуття.
– Я не так багато подорожував, але бачив християн, у яких була відданість. Відданість – це відданість, незалежно від релігії. Вона надихає.
.jpg)