От питаннячко: все це робиться свідомо чи несвідомо? Швидше за все, підсвідомо. Так павук тче своє павутиння не за розробленим заздалегідь планом, а тому що інакше не вміє, бо це закладено в його спадкову програму. Наші «реформатори» так само тиснуть на дрібний бізнес не через розуміння економічних механізмів чи вказівки МВФ, а тому, що це відповідає їхній генетиці. Але, на Бога, чому?!! Відповідь проста: бо інакше не вміють.
Список тортур, яких зазнають не самі лише «спрощенці», а й геть усі бізнесмени, хто не має надійного даху, не вичерпується новаціями нового Податкового кодексу. Хоча влада пропонує зовні звабливі схеми реєстрації для юросіб, реальна повсякденна практика фіскальних та правоохоронних органів – перевірки, штрафи, кримінальні справи – невпинно вичавлює підприємця в тінь (а де тінь, там уже зовсім інші стосунки й інша форма звітності перед «братками») або змушує його шукати кращої долі за кордоном – можливу еміграцію зараз обмірковують багато моїх знайомих.
Не бачать, не розуміють. Президент щойно заявив, що має намір збільшувати валовий внутрішній продукт країни щороку на 10% – це, бачте, темпи якогось «азійського тигра», не менше. Звідки таке диво може взятися? Тільки із «проффесорської» голови. У розвинених країнах на малий і середній бізнес припадає від 50 (Велика Британія) до 80 (США) відсотків ВВП. У нас – максимум 12%, точніше ніхто не скаже, й частка його стрімко падає. Подивіться, наскільки побільшало в колонці оголошень будь-якої газети ось таких повідомлень: «Юридичні послуги. Ліквідація підприємств за один день». Бо є декларації, є буква закону, а є його ДУХ! Відчуваєте, як пахне?
Вони, звісно, дивуватимуться, посилюватимуть репресії, посилатимуться на саботаж, забувши золоте правило: коли з усіх інструментів є тільки молоток, усі проблеми бачаться цвяхами. Ніхто не сперечається, серед «малих» і «середніх» бізнесменів чимало, так би мовити, оптимізаторів чи мінімізаторів, які торгують меблями по 200 тис., а платять податків на 200 грн. Але абсолютна більшість – це ті, кого держава кинула напризволяще на світанку свого існування. Вони, можливо, досі сиділи б у своїх КБ й креслили ракети «земля-земля» з боєголовками індивідуального наведення, але країні стільки зброї виявилося ні до чого. До них усім було байдуже. Ну так, вони пішли на базар, а не в бюро працевлаштування, де їм усе одно не допомогли б. Вони вижили, хоча їх навчали не цього. І нині вони (а не Марксові пролетарі) – найбільші потенційні опоненти влади на її нинішній стадії розвитку. Хоч це влада розуміє?
Я дивився CV наших посадовців. Усі вони мають вищу освіту. Дехто другу вищу. З економіки. Якби не знати, скільки коштує один залік у наших економічних вишах (без сорому, готівкою – а що, доцент теж хоче відколупнути шматочок пирога). Якби не це, може, вони вивчали б сучасні течії економічної науки. Зокрема, нових інституціоналістів – Вільямса, Коулза, Норта. Останній нагадав, що «інститути мають значення». Інститути – себто набори правил, писаних чи неписаних (здебільшого таки останніх), алгоритми дій, кодекси поведінки. Інститути нав’язують економіці так звані транзакційні видатки – це та сила тертя, яка гальмує ринкові взаємодії й урешті здатна зупинити економіку.
Ідеологи та практики з Партії регіонів старанно мавпують чи то стару радянську, чи то новітню російську модель керування державою, бо ця модель їм подобається, бо це єдина система, в яку вони вірять. А потім, як у старому анекдоті, дивуються, чому з цих деталей знову й знову виходить кулемет. Даґлес Норт отримав свою Нобелівську премію за те, що нагадав: історія, традиція, культурні стереотипи – так само реальні економічні чинники, як і виробничі потужності, технології, ресурсна база. «Реальний соціалізм» в СРСР був соціалізмом із російським обличчям, бо всмоктав у себе віковічні звичаї домінування держави, всевладдя царя, марнотратства магнатів, крадійкуватості чиновників, покори плебсу. Ця схема безумовно може демонструвати ефективність (якщо не зважати на витратні матеріали у вигляді власного народу), та лише за наявності двох речей: природних багатств і репресивного апарату. Умовно кажучи, «російська» модель економіки здатна націлити ракету на Америку й навіть послати людину в космос (і водночас категорично не здатна забезпечити всім підданим дах над головою й гречку в магазині), тільки якщо має нафту або інший експортний ресурс, а також ГУЛАГ.
Без цього ностальгувати за «спільним культурним простором», по-перше, марно, по-друге, небезпечно.