Для будь-якого британця чи данця наявність у країні чогось на зразок BBC є безпосереднім свідченням доступу населення до повної, об’єктивної інформації, а отже, однією з ознак демократії. Для нас це, можливо, останній шанс позбутися неповоротного слухняного монстра у вигляді державного телебачення та державного радіо з кількома каналами в центрі та філіями в кожній області.
Хтось може сказати, що слухняність покійної НТКУ, зокрема УТ-1, з її жалюгідними 2–3% рейтингу мало що вирішувала в інформаційній картині країни. Я і сам так думав би, якби не спостерігав на початку 2010 року, як терміново тодішня нова влада десантувала на канал цілу команду ду‑уже відповідальних високооплачуваних телеменеджерів, щоб узяти його під контроль, як прискіпливо вони чистили сітку від сумнівних з погляду тієї ж таки влади продуктів та облич – із мовниками, якими можна знехтувати, так не поводяться.
Тепер, після ухвалення закону про суспільне мовлення, у мізках неангажованої публіки, боюся, суцільна плутанина. Отже, зараз є Суспільне мовлення (Національна суспільна телерадіокомпанія України, колишня НТКУ), окремо існують всім відоме від часів Євромайдану Громадське інтернет-телебачення й Громадське радіо, яке окрім інтернету щодня мовить по дві години на Національному радіо, а також на регіональних станціях на Сході. Усі три суб’єкти не пов’язані між собою ніяк, окрім давньої передісторії створення та деяких працівників, які брали в них участь, а синонімія зумовлена тим, що поняття перекладалося з англійської. «Public» в оригіналі може означати і «суспільний», і «національний», і «комунальний», і «загальнодоступний», і навіть «державний, офіційний». Кожен вкладає свій сенс залежно від мети та обраних зразків для наслідування.
Зараз я говорю переважно про Перший суспільний, бо на нього покладаються найбільші надії: все ж таки 97% покриття території аналоговим сигналом, гарантована присутність у цифровому мультиплексі та в усіх кабельних операторів. Водночас значна частина аудиторії, особливо у великих містах, узагалі не має вдома ані радіоприймача, ані телевізора – в разі особливої зацікавленості можна щось подивитися в мережі, якщо сервер не гальмує. Разом із перевагами неозброєним оком видно й недоліки: успадкована архаїчна інфраструктура, допотопне технічне оснащення, кадри, які пам’ятають і Кучму, і Кравчука, і «перебудову», і «застій». Я вже не кажу про недотепну будівлю штаб-квартири НТКУ, відому в народі як «олівець», лише на опалення якої може піти весь річний бюджет компанії.
Читайте також: Телеканал Ukraine Today почали транслювати в Німеччині
Зрозуміло, що рівня технічного оснащення світових монстрів, в один ряд із якими мимоволі стає Суспільне, нам не досягти ніколи. У розпорядженні японської NHK, скажімо, постійно перебуває 15 вертольотів: а раптом треба зняти якийсь черговий природний катаклізм. А в нас у київській студії успішно працюють камери Sony, якими державне УТ оснащувалося ще, здається, до Олімпіади 1980 року. Але, зрештою, не в техніці вся річ. Можна збудувати newsroom у кілька поверхів і плазмову панель на всю стіну, без журналістів, режисерів, операторів і продюсерів увесь цей клондайк – то лише купа сміття. А можна обійтися кількома камерами й пристосованим світлом – і збирати мільйони відвідувань у YouTube. Ні-ні, брак бюджетів для телебачення смерть, бідність у кадрі глядач довго не терпітиме, проте в кінцевому рахунку все залежить передусім від людей. Те, чим у першу чергу займається Суспільне, – позбувається ведучих із сумнівним шлейфом та збирає кадри, яким не знайшлося місця на процвітаючих приватних каналах. Людей, які акумулюватимуть довіру аудиторії.
А довіру має забезпечувати справжня, не показова незалежність. Її гарантії дуже хитро прописано в законі, сенс якого вичерпується формулою «дай і відійди». Так, це провокує безвідповідальність, від якої може убезпечити лише бездоганна репутація залучених фахівців. Поки що для мене показником незалежності став недавній показ сюжету в програмі Наталки Седлецької «Схеми» про, м’яко кажучи, небездоганну операцію з нерухомістю (щоправда, у далекому минулому) за участю… нинішнього президента. І що? Як жартували у схожій ситуації американські колеги, наступного ранку сонце зійшло, як зазвичай.