Сьогодні відбудеться прощання з письменником, дисидентом Юрієм Вівташем. Про це сповіщає сторінка Музею шістдесятництва.
Про Юрія Вівташа немає статті у Вікіпедії. Про нього не згадують у новинах — ані некрологів, ані прижиттєвих інтерв’ю. Поодинока згадка, яку видає гугл, описує скруту дисидентів за часів незалежності: дружина Юрія Вівташа, поетка Раїса Лиша, була переслідувана радянською владою, але не ув’язнена, тому не отримувала фінансової допомоги від держави як репресована.
Юрій Вівташ і Раїса Лиша (праворуч)
Юрій Вівташ родом із села Китайгород біля річки Орелі. Навчався на факультеті журналістики, але був виключений «за антирадянські погляди». Захоплювався українською поезією та філософією, творчістю Сартра, К’єркегора, Кафки, ідеями екзистенціалізму, структуралізму, музикою Букстегуде, Еллінгтона, Армстронга.
У середині 1970-х познайомився з братами Михайлом і Богданом Горинями, Зеновієм Красівським, Опанасом Заливахою, Ярославом Лесівим, Іваном Сокульським. Не раз мав у помешканні таємні обшуки, переживав жорстокі побиття, а 1977 року до нього застосували каральну психіатрію.
Дружина Юрія Вівташа — Раїса Лиша, поетка, малярка й постійна редакторка газети «Наша віра», головним редактором якої був Євген Сверстюк. Вона померла нещодавно — у жовтні цього року.
Ось один з її віршів:
Людина ввіткнута
в роботу
наче голка
туди-сюди
туди-сюди
шиють і шиють
нею
великий мішок
для світу
Раїса Лиша згадувала: «Що нас робило щасливими, незважаючи на негаразди з побутом, з роботою, з усім, — це, мені здається, оте духовне віднайдення чогось — самого себе, своєї землі, своєї мови. А ще — розуміння, дружба, спілкування. Простір сповнився тим, що само просило твоєї уваги, означення. Забуте людьми, але живе…»
«Юрій Вівташ любив фотографувати старі будівлі, храми, та особливо — дерева: крислаті, самотні посеред неміряного степу, який був і місцем народження поета, й особливим, сакральним місцем у його серці. Оце дерево було для Юрія дуже дорогим. Я казала, що це — його автопортрет, а він радів, як лише поет може», — згадує Галина Костюк.
Обкладинка збірника «Пороги»
У 1988–1990 роках разом з групою однодумців Юрій Вівташ створив один з перших в Україні незалежних громадсько-політичних журналів «Пороги», який мав значний резонанс і в країні, і поза її межами. Збірник «Пороги» видано 2009 року у видавництві «Смолоскип». Він відображає опозиційну думку українських інтелектуалів, перехід від пізньорадянської андеграундної творчості до дискурсів часів незалежності. У його матеріалах «кризі й розладу тоталітарної свідомості протистоїть національно-демократична політологічна парадигма і перспектива», а «національні християнсько-консервативні вартості органічно знаходять нову відповідну часові форму вислову в авангардних за виразом пронизливо-ліричних поетичних експериментах й пошуках, у формах графіки, фотографії, колажів».
Ось рядки зі «Східного мотиву» Юрія Вівташа:
Котився народ кураїною,
Візьму той бурʼян та й зарию,
Піду собі далі долиною,
Колись навесні щось і вирине.
Назвуть деревце Україною.
Здається, тема шістдесятників і дисидентів доволі досліджена, видано чимало книжок, спогадів та інтерв’ю. Однак у нас ще дуже багато роботи, щоб ця епоха не зникла без сліду.