Прорвемося

 

 

На сайті Міністерства економіки можна знайти 124-сторінкову цільову програму діяльності Кабміну. Але во­на існує формально – наявність такого параграфа, як «Недопущення зниження рівня життя населення», лише підкреслює декларативність цього документа.

 

Плану подолання кризи, тобто стратегії, узгодженої лідерами держави, немає. Є ситуативні кроки, кожен із яких підкріплюється черговим антикризовим законом. Верховна Рада ухвалила вже кількадесят таких документів. Найближчим часом уряд подасть до ВР ще 169 антикризових законопроектів. Ці закони більшою мірою спрямовані на порятунок певної галузі чи підгалузі або навіть окремого підприємства. Деякі з цих законів уже діють – вони потроху вимальовують характер змін, що відбуватимуться в українській економіці у кризові часи.

 

 

Завдання №1 уряду в період кри­зи – не допустити провалу у виконанні дохідної частини держбюджету. ­Лататимуть скарбницю старим перевіреним способом – за рахунок підвищення податків. У передноворічні дні парламентарії підвищили транспортний збір, митні ставки та акцизи на низку товарів. У планах – підвищити єдиний податок для ­дрібного та середнього бізнесу. В держбюджеті на поточний рік заплановано, що 178,6 млрд грн із 238,9 млрд грн доходів становитимуть податкові надходження.

 

«Збільшувати податковий тиск в умовах падіння економіки – помилковий крок. Таким чином може взагалі припинитися бізнес-ді­­яль­ність, – зауважує виконавчий ди­рек­тор Центру соціально-еко­но­мічних досліджень CASE Україна Дмитро Боярчук. – Наступ на імпорт також невиправданий.  Ми півроку тому вступили до Світової організації торгівлі. Підвищення мита призведе до відповідних дій з боку наших торговельних партнерів. Україна відкидає їхній імпорт, вони – наш експорт». Україна наразі – єдина держава, яка зважилася на відвертий протекціонізм щодо національного виробника.

Уряди багатьох країн, навпаки, на час кризи зменшують податки, допомагаючи таким чином малому та середньому бізнесу втриматися на плаву. У Великій Британії одним із головних антикризових заходів стало тимчасове зниження ПДВ із 17,5% до 15%. Прем’єр-міністр Гордон Браун заявив, що країні доведеться брати великі позики, проте це чи не єдиний спосіб запобігти затяжній рецесії.

Знизити податки й зменшити внески до фонду державного страхування вирішила Німеччина. За підрахунками німецьких політиків, ці заходи дозволять німецьким родинам заощаджувати близько €200–500 на рік.

 

Менше податків платитимуть і американці. Зокрема, програма президента США Барака Обами передбачає звільнити середній клас від сплати мінімального альтернативного податку.

 

 

Очевидно, що одним із ключових заходів у подоланні кризи буде вливання грошей у банківський сектор. Це не наше ноу-хау, але в українських реаліях масштабне рефінансування банків може обернутися проти економіки. Директор Інституту політичних досліджень та економічних консультацій Ігор Бураковський зазначає, що наразі немає чіткого механізму надання банкам державної допомоги: «Він має бути прозорим, публічним, із відповідальністю за отримані кошти. За теперішніх умов, хоч би які гроші спрямовували в галузь, говорити про їх ефективність не випадає». Немає гарантії, що кошти, виділені державою банкам, справді колись дійдуть до реального сектору економіки – механізм, за якого можна було б контролювати цей ­процес, не відпрацьований. Схожу проблему бачимо і в Росії.

 

Кілька тижнів тому британський уряд заявив про другий етап реалізації програми зі стабілізації банківської системи. На першому на підтримку банків держава скерувала $70 млрд. Проте на початку 2009 року з’ясувалося, що фінансові вливання не дали очікуваного ефекту. Зараз у Британії гостро стоїть питання націоналізації найбільших банків. Однією з причин надкритичної ситуації в банківській си­стемі країни (чи не найгіршої у Європі), економісти називають те, що англійці свого часу не відмовилися від фунта стерлінгів. Зараз британські урядовці роздумують щодо якнайшвидшого приєднання до зони євро. Такі самі плани виношує Данія, а також збанкрутіла Ісландія.

 

Другий етап антикризової програми США (спочатку за авторством Буша, тепер – Обами) також передбачає багатомільярдні вливання в банківську систему країни. В Німеччині уряд вирішив надати банкам гарантії на суму €100 млрд, які мають бути спрямовані на видачу споживчих кредитів населенню.

 

«Фінансові системи західних країн влаштовані набагато складніше, ніж українська, – зазначає Дмитро Боярчук. – Наприклад, у нас заставою слугує якщо не нерухомість, то обов’язково щось матеріальне, а в них – цінні папери. Тому рецепти західних країн можуть бути нам цікаві, але навряд чи допоможуть».

 

 

Україна не має якихось окремих програм із розвитку інфраструктури в кризові часи. Хоча ще з часів Великої Депресії саме такі заходи використовують розвинені держави, щоб оздоровити економіку. Спрямовуючи гроші на розвиток інфраструктури, держава отримує, по-перше, необхідні об’єкти, по-друге, додаткові робочі місця, по-третє, починає оживати реальний сектор економіки.

В Україні з початку року діє закон, який мав би оздоровити будівельну галузь – шляхом добудови коштом держави готових на 70 – 80% об’єктів. Проте доки невідомо, яким буде контроль за використанням коштів і чи буде цей проект взагалі профінансований в умовах бюджетного дефіциту.

 

Тим часом, наприклад, у Німеччині з €50 млрд, виділених державою на подолання кризи, €18 млрд будуть спрямовані саме на інфраструктурні об’єкти.

 

Ще одним світовим антикризовим трендом є так зване стимулювання споживчого попиту. В США, Японії, Німеччині розглядалися чи вже втілені в життя заходи з «роздачі слонів» – людям на руки видають споживчі талони на певну суму або навіть живі гроші, які вони мають витратити в магазинах. Чому такий спосіб поновити споживчу активність неможливий в Україні, пояснює пан Боярчук: «У країнах із перехідним типом економіки будь-які заходи зі стимулювання споживчого попиту призводять до гі­перінфляції. Додаткові гроші спри­ймаються як надлишкові в еко­номіці».

 

На думку пана Бураковського, уряд, розробляючи антикризові заходи, не повинен забувати про «вагову категорію» України. «Малі відкриті економіки, до яких відносять Україну, надто залежні від зовнішньої ситуації і власними силами не можуть подолати кризу. Ми, на відміну від США, Японії чи Китаю, не можемо вплинути, переламати світові економічні тенденції, тому змушені під них пристосовуватися». До нашої «вагової категорії», на думку економіста, належать Киргизстан, Ісландія, Польща.

 

.