Представники влади та проросійських сил останнім часом активно пов’язують гальмування економічного зростання й дедалі глибший промисловий спад у країні від початку 2017 року з наслідками блокади та розриву виробничих ланцюжків із підприємствами на окупованій території. Суспільству накидають думку про неможливість успішного розвитку країни без ОРДіЛО.
Одначе, як свідчить проведений нами аналіз, версія про те, що розрив із підконтрольними ворогу територіями призвів до спаду, є лише інформаційною маніпуляцією. Цей розрив не лише не є підставою зменшення обсягів промислового виробництва у більшості частин країни, а й у низці випадків справив швидше позитивні, аніж негативні наслідки для близьких до ОРДіЛО регіонів.
ФАКТИ—РІЧ УПЕРТА
Спаду промислового виробництва немає навіть у всіх тих чотирьох південно-східних областях (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Запорізька), ключові галузі яких (гірничо-металургійний комплекс і теплова енергетика) були тісно пов’язані виробничими ланцюжками з окупованими територіями.
Скажімо, на Запоріжжі навесні 2017-го не тільки не сталося спаду в промисловості, а навпаки, спостерігалося різке піднесення по висхідній (0,4% до відповідного місяця 2016 року в лютому, 7,2%—у березні та 10%—у квітні). За оперативною інформацією Запоріжсталі, виробництво чавуну в березні 2017-го відносно того самого місяця 2016-го зросло на 6,7%, у квітні—на 4%, сталі—відповідно на 9,2% та 5,4%. Це при тому, що в січні (до блокади ОРДіЛО) обсяги продукції на підприємстві, навпаки, значно скорочувалися: чавуну—на 16,8%, сталі—на 7,8%, прокату—на 10,4%.
У Донецькій та Луганській областях уявний спад викликаний безпідставним включенням торік даних щодо частини підприємств з окупованих територій до промислового виробництва України. Так, у Донецькій області на підприємствах, що діяли під окупацією, в І кварталі 2016 року було вироблено 22,5% промислової продукції, а в Луганській 2016 року—майже 56%.
Читайте також: Економічна незалежність від РФ: не зупинятися на півшляху
Формулювання «без частини зони АТО», яке з’явилося в офіційній статистиці, є відверто маніпулятивним і спотворює дані про динаміку розвитку економіки, промисловості чи експорту України у 2014–2017 роках, штучно й безпідставно погіршуючи показники, які були за цей час зафіксовані на реально підконтрольній Києву території. Так можна включати до складу промислового виробництва України й продукцію підприємств Криму та Севастополя. Значна частина активів там теж досі належить чи тривалий час формально належала українським компаніям навіть після анексії і з цього погляду цілком може бути віднесена до нашої економіки.
Вочевидь, Держстату варто було б перерахувати дані щодо промислового виробництва, експорту й ВВП України за останні роки, виключивши з бази порівняння показники, забезпечені підприємствами з ОРДіЛО, так само як він зробив це у випадку з Кримом. Взяти за базу порівняння 
показники 2013 року з тих територій, що нині підконтрольні Києву, а відтак розрахунки розвитку в 2014–2017 роках і пізніше проводити відносно них. Оцінку економічної ситуації та динаміки основних соціально-економічних показників на захоплених ворогом територіях робити можна, але окремо від основної частини країни, щоб не спотворювати уявлення про реальний стан і тенденції розвитку.
Це даватиме змогу порівнювати становище на вільній та окупованій території, не погіршуючи даними з тих районів, де Україна не має жодної влади та впливу на ситуацію, загальні показники держави. Бо нинішній підхід призводить до абсурду: насправді корисні для України в умовах війни економічні проблеми чи спад виробництва на підконтрольних ворогу територіях, який має продемонструвати усім хибність і шкідливість їх окупації ворогом, виявляється проблемою для України, а щоб поліпшити оцінку ситуації в країні загалом, потрібно робити максимум, аби на окупованій ворогом території усе було як найкраще.
Якщо ж порівнювати промислове виробництво на вільних теренах Донецької та Луганської областей, то воно, навпаки, лише зросло (про це нижче). Показники промисловості там тягнуло вниз хіба що переведення на мінімальну потужність, а потім і зупинка місцевих теплових електростанцій, які працюють на антрацитовому вугіллі. Наприклад, на Донеччині зниження показника в категорії «постачання електроенергії, газу та пари» в березні 2017 року було майже потрійним—до 35,6% обсягу березня 2016-го. У березні-квітні фактично не працювала антрацитова Слов’янська ТЕС та різко зменшили генерацію Вуглегірська й Миронівська – усі три на підконтрольній території.
Однак це не можна вважати спадом, адже в енергетиці країни їх, як показував Тиждень, успішно компенсували інші види генерації (див. «Життя без антрациту», № 19/2017). За такою логікою можливий додатковий фіктивний «спад» в енергетиці, а отже, й у промисловому виробництві також Луганської області, адже тамтешня ТЕС у Щасті від 25 квітня припинила подавати на окуповану територію струм, за який давно ніхто не платив і фінансувати який доводилось іншим українських споживачам. Але парадоксальним чином такі виробництво й постачання створювали статистичну величину випуску промислової продукції в області, до якої належить і електроенергія. Тепер цього немає, і це добре. Але внаслідок хибної бази порівняння статистично виходитиме, що відбулося масштабне просідання промислового виробництва та економіки у відповідних регіонах загалом.
Читайте також: Чи є життя без антрациту
Понад те, саме в чотирьох найбільш пов’язаних із ОРДіЛО регіонах ситуація найшвидше поліпшується. На Луганщині «спад» до відповідного місяця минулого року скоротився від 49% у березні до 46% за результатами квітня. Оскільки торік на окуповані терени припадало майже 56% промвиробництва області, виходить, що насправді відбулося суттєве зростання в підконтрольних Україні районах. От лише окрема статистика щодо них наразі недоступна.
Аналогічною є ситуація на Донеччині, де офіційно спад у березні—квітні становив 22–23,5%. Однак до блокади, як уже було зазначено, 22,5% промислової продукції, котру місцевий відділ статистики включав у обласні показники, фактично виробляли на захоплених ворогом землях. Коли врахувати згадану зупинку ТЕС на неокупованій території, так само виходить, що насправді й на підконтрольних теренах Донеччини в березні — квітні спостерігався чималий приріст у промисловості.
Гальмує спад і на Дніпропетровщині (від 6,3% у березні до 5,6%). При цьому, наприклад, продукування коксу, яке мало б найбільше постраждати від розриву з ОРДіЛО, де видобували вугілля для його виробництва, у березні (0,36 млн т) значно зросло порівняно не лише із проблемним лютим (0,3 млн т), а й із доблокадним січнем (0,33 млн т).
Натомість скорочення промислового виробництва у березні—квітні охопило абсолютну більшість областей України. Причому їх перелік постійно довшає. У лютому поза межами чотирьох згаданих південно-східних регіонів спад спостерігався найбільше в таких віддалених від ОРДіЛО областях, як Закарпатська (-10,2%), Львівська (-5,3%), Рівненська (-5,1%), Сумська (-5%), а також у Києві (-6,9%), і був значно менший на ближчих до окупованих територіях Харківщині (-1,6%) чи Кіровоградщині (-2,4%).
Загалом у лютому пішли в мінус промислові сектори всіх регіонів України, за винятком восьми (причому серед них тісно пов’язана із ОРДіЛО Запорізька область). А найдинамічніше зростали (на 10–20%) Вінницька й Житомирська, які вже принаймні десятиліття належать до лідерів довгострокового тренду формування нового поясу зростання в Україні (див. «Нова економічна мапа», № 22/2016).
У березні географія промислового спаду за межами Південного Сходу змінилась. У деяких регіонах, промисловість котрих падала в лютому (як-от на Львівщині, Одещині, Харківщині, Закарпатті, Миколаївщині), було зафіксовано зростання, однак у деяких спад не лише тривав, а й суттєво поглибився. Наприклад, у Рівненській (-7,8%), Чернігівській (-8,2%), Черкаській (-11%), Чернівецькій (-2,2%). Продовжилося падіння і в Сумській, Івано-Франківській, Хмельницькій областях та Києві. Ідеться про регіони, промисловість яких не вирізняється тісними економічними зв’язками з ОРДіЛО.
Читайте також: Природний відбір. Як змінився український експорт
Тож навряд чи спад у них можна прив’язувати до блокади, як це останнім часом роблять деякі проросійські експерти, заявляючи про економічні проблеми України як наслідки ефекту доміно від розриву з окупованими землями, а відтак і необхідність поновлення торгівлі з ними.
І нарешті, у квітні географія промислового спаду в країні зазнала чергових змін: він повернувсь у низку регіонів, що відновили зростання в березні, й навіть охопив частину тих, які були на підйомі від початку року. В плюс вийшли тільки шість областей, розкиданих по всій державі: Вінницька та Житомирська (як зазвичай), донедавна кризова Рівненська, націлена на гірничо-металургійний комплекс Запорізька, а також Одеська й Харківська, теж традиційно економічно тісніше пов’язані з Донбасом, ніж більшість частин країни. Натомість решта пішла в мінус, незалежно від географічного положення, структури економіки й орієнтації торговельних потоків.
Якби спад і в них був викликаний блокадою, то мусив би датися взнаки вже в березні. Дуже значне скорочення виробництва у квітні порівняно з тим самим місяцем попереднього року спостерігалось у промисловості Закарпаття (-16,6%), Тернопільщини (-9,9%), Кіровоградщини (-9,2%), Києва (-8,9%) та Львівщини (-7,3%).
Усе це засвідчує, що промисловий спад, який справді є і навіть поглиблюється щомісяця (проти аналогічного періоду 2016-го по країні загалом він становив -4,6% у лютому, -2,7% у березні та -6,1% у квітні) має своїми причинами не наслідки блокади, а щось зовсім інше. Більш довгострокова з них—продовження тривалого тренду на деіндустріалізацію країни через природне відмирання старих неконкурентних виробництв (наприклад, хімпрому в Центрі та на Заході). Є і ситуативні: при уважнішому аналізі помітною стає очевидна корекція виробництва у різних регіонах залежно від вищої чи нижчої бази порівняння в попередньому році, а також сезонності окремих виробництв харчопрому.
БЛОКАДА ЯК СТИМУЛ
Ще до початку, а також у розпал блокади ОРДіЛО Тиждень обґрунтував, що, попри всі спроби залякування з боку урядовців та олігархів, які мали активи на окупованій території, відмова від економічних зв’язків із цими районами не лише не призведе до катастрофи в українській економіці, а й може простимулювати економічне зростання на підконтрольних Україні теренах (див. «На боці ворога», №49/2016, «Привид металургійного колапсу», №12/2017, «Енергетична незалежністьvsМонополія Ахметова», №10/2017). По-перше, внаслідок проведення масштабної реконструкції наявних ТЕС, яка не лише змінить споживання вугілля, а й підвищить загальну ефективність їхньої роботи. По-друге, тому що створить значний додатковий попит на вугілля газової групи, якого вдосталь на вільній території і обсяги видобутку якого можуть бути значно збільшені.
Реалії останніх місяців підтвердили ці прогнози. Наприклад, видобуток енергетичного вугілля на шахтах підконтрольної території в березні 2017 року зріс до 2314 тис. т проти 2174 тис. т у лютому й 2171 тис. т у січні. Особливо швидко нарощувала його ДТЕК, яка відтак збільшувала й свою частку: 1985 тис. т (85,8%) проти 1822 тис. т у лютому (83,8%) й 1804,6 тис. т у січні (83,1%). Натомість загальну картину погіршували державні шахти, де тривав спад (у січні—365,9 тис. т, у лютому — 352,5 тис. т, у березні—328,8 тис. т), хоча він не мав жодного стосунку до блокади. В іншому разі зростання видобутку енергетичного вугілля на вільній території після припинення постачання антрациту з ОРДіЛО було б значно вищим.
Читайте також: Привид металургійного колапсу
Аналогічним чином зростав і видобуток коксівного вугілля на підконтрольній території. Зокрема, в березні його обсяг зріс до 642,5 тис. т проти 565,9 тис. т у лютому й 575,7 тис. т у січні. В т.ч. на шахтах ДТЕК – 95,9 тис т проти 76,5 тис т у лютому та 84,1 тис т у січні, ПАТ «Шахтоуправління Покровське» – до 341,5 тис т проти 255,9 тис т у лютому та 264,9 тис т у січні. Основний спад і тут відбувся за рахунок державних шахт, які видобули у березні лише 82,5 тис т коксівного вугілля проти 100,2 тис т у лютому та 100,7 тис т у січні.
Обвал у базовій продукції гірничо-металургійного комплексу відбувся в лютому, коли основні металургійні виробники намагалися шантажувати Україну скороченням випуску і ще не встигли переналаштувати свої ланцюжки. Але потім виробники стали адаптовуватись, і вже в березні 2017 року випуск продукції почав зростати.
Наприклад, із 1 млн т коксу в доблокадному січні 2017 року 27,7% було виготовлено на коксохімічних підприємствах ОРДіЛО (Алчевському, Єнакіївському, Макіївському та Ясинівському КХЗ). Натомість усі коксохіми підконтрольної Україні території до початку блокади в січні виготовили 0,73 млн т коксу, в лютому—0,65 млн т, в березні—0,77 млн т, у квітні—понад 0,74 млн т. Із 1,89 млн т виробленого в січні чавуну лише 1,57 млн т припадало на підприємства підконтрольної території. У лютому на них воно скоротилося до 1,41 млн т, але в березні знову перевищило 1,57 млн т.
Таким чином, якщо включати в базу порівняння підприємства на території, захопленій ворогом, маємо глибокий спад, який фіксує Держстат, однак при порівнянні результатів підприємств підконтрольної території про нього не йдеться. Виробництво, навпаки, зростає.
Особливо помітним є ефект від припинення торгівлі з ОРДіЛО в розрізі окремих регіонів та їх підконтрольних Україні частин (як-от Донеччини), де виробництво конкурентної продукції після блокади зросло. Хоча ще торік перевагу, зокрема в межах таких компаній, як Метінвест чи ДТЕК, навпаки, надавали підприємствам на захопленій ворогом території.
Вище ми уже згадували про значне зростання виробництва на Запоріжжі. Воно відбувалося після спаду, який там спостерігався до початку блокади. На Запоріжсталі його офіційно пояснювали зупинкою на екологічну реконструкцію з листопада 2016-го року доменної печі №3. Однак вона не відновила роботу і в березні-квітні, а припинення виробництва в ОРДіЛО стимулювало збільшення виробництва на підприємстві за рахунок більш результативної роботи працюючих печей. До зупинки підприємств Метінвесту на окупованій території про це не йшлося.
На Донеччині Метінвест збільшив у І кварталі 2017 року виробництво сталі (до 2,07 млн т) як порівняно з відповідним кварталом 2016-го (2 млн т), так і порівняно з IV кварталом того самого року (2,06 млн т). Однак для України важливо, що цей результат був досягнутий завдяки різкому збільшенню виробництва металопродукції на підконтрольній Києву території за одночасного майже двократного зменшення, а від середини лютого й припинення виробництва на підприємствах на окупованих теренах.
Так, виробництво сталі на маріупольських комбінатах Метінвесту у І кварталі 2017-го зросло до 1801 тис. т від 1497 тис. т у той самий період роком раніше і 1566 тис. т у IV кварталі 2016-го. Натомість виробництво на окупованому ЄМЗ скоротилося до 269 тис. т проти 501 тис. т у IV кварталі 2016-го та 501 тис. т у І кварталі 2016-го. У результаті збільшення виробництва сталі на маріупольських комбінатах повністю компенсувало скорочення на ЄМЗ.
Читайте також: Енергетична незалежність vs монополія Ахметова
Після усвідомлення незворотності розриву економічних контактів з ОРДіЛО та відповідного переналаштування виробничих ланцюжків Метінвесту відновився й випуск коксу на підконтрольній Україні території Донеччини. У березні він значно зріс (до 0,32 млн т порівняно з 0,18 млн т) у лютому, вийшовши на рівень доблокадного січня.
Усі розмови під час блокади про відсутність альтернативи ОРДіЛО в коксохімії, як і доводив Тиждень (див. «Привид металургійного колапсу», № 12/2017), виявилися лише спекулятивним нагнітанням, а штучний спад виробництва у лютому — проявом шантажу держави й суспільства менеджментом Метінвесту.
Завдяки втраті активів у ОРДіЛО в Метінвесті взяли курс на різке нарощення виробництва на маріупольських меткомбінатах, яке тепер стримує лише необхідність реконструкції залізничного сполучення для постачання сировини. Так, міський голова Маріуполя Вадим Бойченко наприкінці березня цього року висловив стурбованість низькою пропускною здатністю залізничної гілки Комиш-Зоря—Волноваха, якої ледь вистачає для виконання поточної зменшеної виробничої програми меткомбінатів Маріуполя (близько 0,55 млн т сталі за місяць). Водночас, за його словами, підприємства уже реалізують програму поступового нарощення виплавки сталі до рівня близько 0,9 млн т за місяць від 2019-го.
Аналогічна ситуація й у вуглевидобутку на вільних територіях. Офіційна інформація про глибокий спад є переважно наслідком некоректної бази порівняння, коли за минулий рік враховують видобуток на захопленій ворогом території. Наприклад, у І кварталі 2016 року в Донецькій області із 4,09 млн т видобутого вугілля 1,14 млн т, або 28%, припало на захоплені окупантами землі.
На неокупованих теренах Донеччини спад видобутку вугілля триває лише на державних шахтах та в шахтоуправлінні «Покровське», яке контролює скандальний українофоб Віктор Нусенкіс. Воно зменшило видобуток дефіцитного в країні коксівного вугілля за І квартал майже на третину, відколи не може постачати його на свої коксохімічні заводи в ОРДіЛО. Натомість ДТЕК завдяки блокаді нарощує видобуток вугілля на своїх шахтах на підконтрольній території, хоча торік віддавала перевагу тим, що на зайнятій ворогом (див. Тиждень, «На боці ворога», № 49/2016, «Підгодовуючи ворога», № 6/2017).
«Ми зараз розбудовуємо всю ідеологію бізнесу на збільшення видобутку марки «Г» (газове. — Авт.), щоб замінити антрацит, втрачений на Донбасі. Нам вигідніше перейти на марку «Г», інвестувати в наш вугільний бізнес (у збільшення видобутку Добропіллявугіллям та Павлоградвугіллям), ніж нескінченно імпортувати (антрацитове. — Авт.) вугілля», — заявив гендиректор ДТЕК Максим Тімченко у квітневому інтерв’ю «Економічній правді».
Читайте також: Підгодовуючи ворога
За новою програмою розвитку до кінця року на шахтах ДТЕК «Добропіллявугілля» планують видобути на 700 тис. т вугілля більше, ніж у 2016-му (сумарно 3,5 млн т). Уже цьогоріч інвестиції в підприємства компанії становитимуть понад 1 млрд грн, що більш ніж удвічі перевищуватиме показник 2016-го. Понад 4 млрд грн туди буде направлено до 2020-го, і це дасть змогу наростити щорічний обсяг видобутку до 5 млн т. У цьому році ДТЕК інвестує також 3,3 млрд грн (на 28% більше), аніж у 2016 році і в шахти «Павлоградвугілля», що на Дніпропетровщині. Такі інвестиції стимулюють не тільки вугільну галузь, а й виробників у інших секторах української економіки: У найближчі дні тут почне роботу сучасний промисловий комбайн CLS450, який виготовлений на харківському заводі «Корум – Світло Шахтаря».
А якби не припинення торгівлі з ОРДіЛО, то відповідні інвестиції та нарощування видобутку припадали б на шахти ДТЕК у підконтрольних ворогові районах (Свердловськантрацит, Ровенькиантрацит, «Комсомолець Донбасу»), як це було раніше.
ПРОБЛЕМИ ЗІ ЗБУТОМ
Водночас дані Держстату не перестають фіксувати значне скорочення виробництва металопродукції не лише порівняно з аналогічним періодом минулого року, що зумовлено включенням у минулорічні обсяги виробництва підприємств із ОРДіЛО. Спад фіксується й на тлі попереднього місяця. Однак при уважнішому аналізі можна виявити, що він не має нічого спільного з розривом з окупованими територіями.
Як свідчать оперативні дані Укрметалургпрому, падіння середньодобового виробництва чавуну (-3%) в квітні порівняно з березнем було майже вдвічі меншим, ніж виплавки сталі (6%) та втричі — ніж прокату з неї (10%). Це означає, що значне зменшення виплавки сталі й прокату порівняно з березневими показниками не пов’язане з наслідками розриву з ОРДіЛО. Адже він мав би позначитися передусім на обсягах виробництва чавуну, для рентабельності та обсягів продукування якого важливими є стабільність постачання й вартість коксу, а також вугілля для його виготовлення.
Натомість сталь, а потім і прокат із неї виробляють уже з чавуну або брухту. Точні дані щодо виплавки сталі з брухту в квітні поки що відсутні, однак, за інформацією Укрметалургпрому, в квітні його постачання на меткомбінати зросло майже на 10% порівняно з березнем, що дає підстави припускати більше чи менше зростання й виробництва.
А отже, те, що спад за сталлю й прокатом був удвічі-втричі більшим, аніж за чавуном, може свідчити про одне: справжніми причинами зменшення їх виробництва, принаймні у квітні — травні, був аж ніяк не викликаний розривом з ОРДіЛО дефіцит коксу, а виключно проблеми зі збутом готової продукції.
Думку, що скорочення виробництва у ГМК спричинене насамперед проблемами зі збутом, підтверджує і скорочення, за даними Укрметалургпрому, експорту залізнорудної сировини з України від 4,03 млн т у березні до 3,7 млн т у квітні на тлі падіння її ж таки споживання й українськими підприємствами від 1,89 млн т до 1,8 млн т.
Читайте також: Олігархи на боці ворога
Зменшення виробництва через проблеми з реалізацією призвело й до падіння у квітні—травні потреби в коксі, та аж ніяк не навпаки. Адже за даними галузевого об’єднання, у квітні його випущено 744 тис. т, тоді як у березні було 773 тис. т. Але при цьому його постачання з українських підприємств на метзаводи у квітні порівняно з березнем скоротилося лише на 5,3%, тоді як імпортної продукції туди стало надходити менше на 17,7%.
Тож про дефіцит коксу на ринку точно не йдеться, навпаки, триває випереджальне витіснення зовнішніх постачальників. Причому все це відбувається ще й на тлі зменшення імпорту вугілля для його виробництва на вітчизняних коксохімах (від 870 тис. т у березні до 780 тис. т у квітні).
А від травня почалося значне зростання виробництва коксу: наростив випуск продукції Авдіївський коксохім, де запустили сьому й дев’яту батареї, та «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тож у травні—червні можна очікувати значного зростання обсягів його внутрішнього виробництва і в разі збереження на нинішньому рівні виробництва металопродукції—дальшого скорочення імпорту.
Про те, що причина скорочення виробництва металопродукції зазвичай не має жодного відношення до блокади свідчить і звіт Дніпровського метзаводу російської компанії «Євраз». Останній був цілком незалежний від поставок із ОРДіЛО, однак так само різко зменшив виробництво продукції уже в першому кварталі 2017 року. У прес-релізі підприємства про результати роботи у першому кварталі 2017 року наголошується, що виплавка чавуну скоротилася через тимчасові перебої з поставками коксівного вугілля з Росії, а виробничі показники відображають ситуацію на ринку, в першу чергу, зниження попиту на будівельний прокат. У другому кварталі, як очікується, виплавка чавуну зросте, проте знизиться виробництво сталі і прокату внаслідок ремонтів обладнання.
Дніпровський меткомбінат (ДМК) Індустріального союзу Донбасу (ІСД) в Кам’янці на Дніпропетровщині — це єдине підприємство металургійного комплексу на підконтрольній території, яке в результаті розриву з ОРДіЛО не просто різко обмежило виробництво, а й повністю зупинилося від квітня. Проте в названому випадку йдеться про приклад того, як вдалося перевести стрілки із задавнених проблем комбінату і його компанії-власника на блокаду ОРДіЛО.
Адже ситуація на ДМК наближалася до катастрофічної вже тривалий час. У 2016 році, коли на блокаду не було й натяку підприємство скоротило випуск прокату проти 2015-го на 16%, сталі—на 15,4%, чавуну—на 13,8%, збільшивши збитки в 1,96 раза — до 2,72 млрд грн (однак збитковим воно було й попереднього року). Причому це відбулося на тлі загального зростання української металургії та поліпшення фінансових показників більшості компаній.
Читайте також: Економічний контрудар. Хто лобіює співпрацю з Росією
У листопаді 2016-го Метінвест Ахметова заявив про перемогу в суді над ІСД, про судові стягнення з підприємств заборгованості та штрафних санкцій на загальну суму понад 9,7 млрд грн, а за офіційною звітністю ДМК сума його зобов’язань перед банками та іншими кредиторами на кінець 2016 року перевищила 25 млрд грн.
Тож зупинка цього комбінату і його ймовірний перехід під принаймні неформальне управління Метінвесту (що активно обговорюють останнім часом) стали тільки логічним підсумком кризи, яка давно наростала й мала мінімальний стосунок до цьогорічної блокади ОРДіЛО. Однак тепер у комбінату може початися нове життя з різким зростанням обсягів виробництва, що має позитивно відобразитись і на підйомі української металургії та промисловості загалом.
Інша річ, що одним із побічних наслідків розриву економічних контактів із ОРДіЛО стало зміцнення монопольних позицій групи компаній СКМ Ріната Ахметова в гірничо-металургійному комплексі (Метінвест) і тепловій енергетиці (ДТЕК) України. Фактично єдиним сильним його конкурентом у металургії залишатиметься «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Уже в березні частка Метінвесту перевищила 52% усього виробництва коксу на підконтрольній Україні території, у «АрселорМіттал» було майже 27%, іще майже 20% — у «Євразу» (0,15 млн т). Для порівняння: у січні частка Метінвесту у виробництві коксу становила 42,3%, «АрселорМіттал»—17,4%, Донецьксталі Віктора Нусенкіса — 14,7%, «Євразу» — 15,4%, ІСД—9,3%.
В українському виробництві чавуну Метінвест в березні мав понад 58%. Решта залишається в руках «АрселорМіттал» (33% в березні 2017 року) та «Євразу» (4,9% у березні). ІСД, який іще 2013 року контролював до 20% вітчизняного виробництва металургійної продукції, в березні 2017-го скоротив свою частку до менш ніж 4% української виплавки чавуну, а від квітня, як було зазначено, взагалі зупинив виробництво.
У продукуванні сталі в березні 2017-го частка Метінвесту перевищила 54%, а уже у квітні наблизилася до 58%. І має шанси продовжити зростання, особливо якщо компанія встановить фактичний контроль над активами ІСД, як це припускають галузеві оглядачі. Фактично до двох третин українського виробництва металу опиниться в руках Ахметова.