Генеральна прокуратура України вимагає від Офісу президента України «спростовування чи підтвердження публічних висловлювань прес-секретаря Президента України про те, що військовослужбовці Збройних Сил України допускають випадки обстрілів цивільних об’єктів на сході України». Як відомо, прес-секретар президента Юлія Мендель в ефірі телеканалу «1+1» 6-го червня 2019 р. заявила, що існують випадки, коли українські військові, відповідаючи на провокації терористичних угрупувань, здійснюють обстріли цивільних об`єктів, у результаті чого гинуть мирні мешканці.
Переповідати подальшу «дискусію» поміж ГПУ та Юлією Мендель немає сенсу: вона досить широко висвітлена у медіа-ресурсах. Але, звідки прес-секретар мала змогу отримати інформацію, на підставі якої припуститись таких публічних висловлювань?
Звичайно, на ворожих ресурсах – російських та сепаратистських, чимало інформації про те, що Збройні Сили України та добровольчі формування начебто здійснювали обстріли населених пунктів, унаслідок яких загинули мирні мешканці. Ця інформація зазвичай є неправдивою та має суто пропагандистський характер. На українських ресурсах подібної інформації немає.
Читайте також: "Брехня" та "Гра проти країни". Реакція соцмереж на заяву Мендель про обстріли ЗСУ мирних мешканців
Водночас, є надзвичайно авторитетні міжнародні організації, на сайтах яких можна знайти інформацію про можливі обстріли Збройними Силами України цивільних об`єктів та мирних мешканців. Йдеться про дослідницьку пошукову групу Bellingcat, що уславилась своїми чисельними розслідуваннями у справі збиття літака «Боїнг» МН17 у небі Донбасу 17 липня 2014 року, внаслідок якого загинуло 298 людей. Фахівці групи практично беззаперечно довели, що цей злочин – справа рук Збройних сил Російської Федерації, а також російських терористів та сепаратистів, які воювали проти України. Надзвичайно важливими стали публікації доказів масованого застосування артилерії збройних сил Російської Федерації проти українських військ у липні-серпні 2014 р. здовж державного кордону, а також – у Маріуполі у січні 2015-го.
Джерела Bellingcat цитують абсолютно всі ключові медіа-видання України, а також чимало вітчизняних політиків. Матеріали, зібрані міжнародними дослідниками, широко використовуються в тому числі Спільною слідчою групою на чолі з Нідерландами, яка займається розслідуванням справи катастрофи літака МН17. Не буде перебільшуванням стверджувати, що рівень довіри до розслідувань Bellingcat в Україні майже беззаперечний. Водночас російськими інтернет-користувачами дослідження цієї міжнародної групи традиційно трактуються, як ворожі Москві.
Однак, у розслідуваннях міжнародної групи Bellingcat є чимало згадок і про обстріли українськими військовими населених пунктів та житлових кварталів.
Наприклад, у статті «Украина взяла под контроль село под Горловкой» (дата публікації 04.06.2018), експерти роблять такий висновок: «После того, как украинские силы укрепились к северо-западу от Горловки 12 мая, между «ДНР» и украинцами начались артиллерийские дуэли. Обстрел украинских сил пришелся на жилые кварталы к югу от Чигарей, в том числе на аптеку на улице Черкасова и на жилой дом на улице Стожка».
А ось публікація від 14.11.2017: «Перемирие» по жилым кварталам: на востоке Украины жилые районы по-прежнему страдают от тяжелого оружия, запрещенного Минскими соглашениями». У публікації є посилання на повідомлення представників місії ОБСЄ: «СММ ОБСЕ сообщила о значительных повреждениях жилых районов, в том числе гостиницы, газопровода и жилых домов в неконтролируемом украинскими властями городе Докучаевск Донецкой области. По оценке СММ, повреждения были нанесены огнем 30-миллиметровой пушки боевой машины пехоты БМП-2 с западного и южного направлений». У висновку міжнародні дослідники зазначили: «За последнюю неделю сентября произошли и другие серьезные инциденты с обстрелами — сообщалось об инцидентах в Марьинке и Зайцево (сообщалось обеими сторонами, СММ ОБСЕ подтвердила ранение мирного жителя). Даже в относительно спокойное время, например во время продолжающегося «школьного перемирия», мирные жители все равно испытывают на себе последствия артиллерийских перестрелок между контролируемыми и не контролируемыми Украиной районами Донбасса».
Ще більш переконливе твердження можна зустріти в публікації Bellingcat від 31.01.2017: «Одним из основных факторов, обеспечивших успех украинских сил летом 2014 года, стало применение авиации, хотя сепаратистам удалось сбить несколько украинских самолетов и вертолетов из ПЗРК. Разрушительная сила украинских авиаударов видна по удару по городу Снежное 15 июля 2014 года, когда авиаудар попал по жилому зданию по адресу ул. Ленина, 14. В результате авиаудара погибли 11 мирных жителей. Вероятнее всего, украинский самолет попытался нанести удар по базе сепаратистов и стоянке техники, находившихся примерно в 300 метрах к северо-западу от подвергшегося авиаудару жилого здания. Вскоре после авиаудара украинские власти заявили, что его нанесла российская авиация, однако подтверждающих это сведений нет. На свежих спутниковых снимках до сих пор видны повреждения здания по адресу Ленина, 14».
Читачі самі можуть ознайомитись з іншими публікаціями міжнародної дослідницької групи, аби самостійно скласти висновок у питанні про можливість ведення вогню Збройними Силами України по цивільних об`єктах Донбасу. За будь-яких умов, Bellingcat наводить чимало фактів, на підставі яких прес-секретар президента України Юлія Мендель могла сказати те, що вона сказала.
Кримінальне провадження від 29.09.2014
У повідомленні ГПУ від 3.07.2019 про виклик Юлії Мендель в якості свідка зазначається, що «здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 29.09.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127 (катування), ч. 2 ст. 146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини), ч. 2 ст. 147 (захоплення заручників), ч. 1 ст. 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації), ч. 2 ст. 343 (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу), ч. 2 ст. 344 (втручання і діяльність посадової особи), ч. 2 ст. 372 (притягнення невинного до кримінальної відповідальності), ч. 2 ст. 375 (винесення суддями неправомірного вироку), ч. ч. 1, 2 ст. 438 (порушення законів і звичаїв війни), ч. 1 ст. 442 (геноцид) КК України».
Офіційне повідомлення Генеральної прокуратури України виглядає якось не дуже солідно: у ньому не зазначено номеру кримінального провадження. Відтак, не зрозуміло: про яке саме з багатьох кримінальних проваджень, широко анонсованих керівниками та представниками ГПУ в минулі роки, у цьому повідомленні йдеться? Про агресію Російської Федерації? Про розстріл українських військ у так званому зеленому коридорі під Іловайськом? Про насильницьке захоплення влади у Луганську та Донецьку? Про катування наших полонених та їх страту? Може, про вбивство мирних мешканців під час збройного конфлікту на території Донбасу?
Є інформація, що станом на сьогодні всі без винятку порушені у ГПУ кримінальні провадження, які стосуються збройної агресії Російської Федерації проти України та подій у Донбасі (в тому числі – Іловайськ), злиті в одне – вочевидь те саме, яке датоване 29 вересня 2014 р. Результати цього розслідування ось вже п`ятий рік, буквально затамувавши подих, чекають родини вбитих та зниклих безвісти українських військовослужбовців, мирних мешканців, учасники бойових дій, волонтери, небайдужі громадяни.
Читайте також: "Дно некомпетентності" та "Не вірю очам". Реакції соцмереж на слова Зеленського щодо відновлення контролю РФ над бойовиками
На превеликий жаль, є підстави стверджувати, що кримінальне провадження ГПУ від 29.09.2014 за своїм змістом може виявитись досить «порожнім». Не за обсягом зібраних там аркушів паперу з різною інформацією, роздрукованою, наприклад, з мережі інтернет, а за дійсно вартими увагами задукоментованими фактами.
І тому, було б добре, якби перед тим, як відправити у відставку Генерального прокурора України Юрія Луценка, а також його заступника – головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, Президент України Володимир Зеленський зажадав у них докладний звіт по кримінальному провадженню від 29.09.2014. І потому зробив його публічним: аби кожний громадянин України спробував знайти там відповідь – чому та за що загинули, втратили здоров`я та місце проживання мільйони людей?
Як ігноруються кримінальні справи про вбитих дітей Донбасу
Ще 28 березня 2018 року Президент України Петро Порошенко заявив, що «242 дитини були вбиті російськими агресорами з 2014 року». Водночас, десятьма днями раніше голова Моніториногової місії ООН з прав людини Фіона Фрейзер в інтерв`ю виданню «Дзеркало тижня» повідомила, що з початку збройного конфлікту на території Донбасу загинуло 138 дітей (91 хлопчик та 47 дівчат), і ще 80 дітей було на збитому літаку Боїнг М17. Разом – 218. Фіона Фрейзер також сказала, що 95 дітей загинули на території, яка не контролювалась українським урядом, 35 – на українській території, й у 8 випадках локацію встановити не вдалось.
Можна припустити, що Петру Порошенку дали цифру у 242 загиблі дитини або зі Служби Безпеки України, або, що більш вірогідно – з Генеральної прокуратури України. Адже саме там розслідується кримінальне провадження від 29.09.2014. І, напевно, у межах цього кримінального провадження було достовірно встановлено, що всіх дітей вбили саме «російські агресори».
На превеликий жаль, є підстави стверджувати, що ані СБУ, ані Генеральна прокуратура України не займались розслідуванням обставин вбивства дітей. А відтак, твердження Петра Порошенка може бути емоційним і навіть – достовірним. Але – не доведеним юридично. Тобто таким, яке не буде прийнято до уваги жодним судом (або трибуналом) світу. І коли до цього суду (трибуналу) дійде – а це абсолютно не виключено, Україна не зможе надати жодних вагомих доказів по справі.
В якості підтвердження такого розвитку подій можна навести одну резонансну історію загибелі мирних мешканців, яка досі для сепаратистів та російських терористів є доказом праведності їх боротьби.
Якщо набрати у google пошуковий запит «Горлівська мадонна», одразу з`являться на екрані монітору моторошні фото, зроблені київським стрімером: на зеленій траві закривавлена юна дівчина притискає немовля. Це – 23-літня мешканка Горлівки Крістіна Жук та її 10-місячна донька Кіра.
Дівчата загинули серед білого дня у міському парку м. Горлівка 27 липня 2014 року внаслідок обстрілу реактивними системами залпового вогню «Град». Всього під час цього обстрілу загинуло та померло внаслідок поранень 27 людей, у тому числі 5 дітей, інші, переважно – пенсіонери.
Моторошні фото з Горлівки були одразу вміло використані російською пропагандою, аби викликати у людей негатив та обурення і в подальшому виправдати збройну агресію проти України. Відбувся масовий наплив місцевих мешканців в якості добровольців до т.зв. «Народного ополчєнія Донбаса». Пізніше сепаратист Ігор Безлєр, який у той час контролював м. Горлівку, хизувався, що після цієї історії лише його порівняно невеличкий загін поповнився майже до 1,5 тисячі добровольців-бойовиків.
Мама Крістіни Наталія Жук виїхала на територію України (нині проживає неподалік від Києва). Вже 5 серпня 2014 року вона з`явилась на вул. Володимирську у Києві, до Служби Безпеки України, де залишила «заяву про скоєння терористичного акту».
Було порушено кримінальну справу, і в грудні 2014 року Генеральна прокуратура України запевнювала Наталію Жук, що «проводиться досудове розслідування», і воно «триває».
Минуло чотири роки, і весь цей час мамі та бабусі загиблих дівчат та її адвокатам відповідали в тому ж дусі: «проводиться», «триває».
Тим часом Наталія Жук провела власне розслідування, на підставі якого стверджує, що обстріл міг вестись з піщаного кар`єру в районі населеного пункту Миколаївка-2 на північ від Горлівки. У лютому цього року вона звернулась до слідчого по справі з проханням обслідувати місце, звідки могли вести огонь реактивні системи залпового вогню «Град», а також опитати місцевих мешканців. Але отримала від слідчого Служби Безпеки України категоричну відмову.
Історія обстрілу Горлівк 27 липня 2014 року неоднозначна. За планами Генерального штабу Збройних Сил України, це місто ніхто не мав штурмувати «в лоб». Йшлось про поступову його ізоляцію шляхом виставлення навколо блокпостів та опорних пунктів. На півночі Горлівки перебували нечисельні українські частини: 11-й та 34-й територіальні батальйоні, окремі солдати з 93-ї окремої механізованої бригади, батальйон «Миротворець», який належав до МВС України. У батальйонів взагалі не було важкого артилерійського озброєння.
Цілком закономірно, що українська сторона ще одразу після обстрілу Горлівки заявила, що не має причетності до цього злочину. Пропри те, що артилерійські снаряди летіли з території, яка формально контролювалась Збройними Силами України, фактично там міг бути хто завгодно. І, наприклад, терористи мали змогу виїхати з «Градами» в район Миколаївки-2, дати залп, і миттєво відбути звідти (і подібних прикладів є чимало).
Але, щоб довести це, потрібно провести ретельне розслідування. І початком його мала стати «заява про скоєння терористичного акту» Наталії Жук. У противному випадку звинуваченою у цьому військовому злочині залишається українська сторона (бо постраждали люди на території, неконтрольованій Україною, а снаряди прилетіли саме з умовно контрольованої нею території).
У разі, якщо Генеральна Прокуратура України та Служба Безпеки України не має жодних доказів по справі вбивства мирних мешканців Горлівки 27 липня 2014 року, це з часом може призвести до розгляду справи у Міжнародному кримінальному суді у Гаазі. І стороною, яку звинувачують, можуть бути саме представники України.
В контексті майже п`ятирічного ігнорування Генеральною прокуратурою України та Службою Безпеки України справи вбивства 23-ї Крістіни та 10-місячної Кіри, а також іще 25 дітей та пенсіонерів Горлівки, претензії до Юлії Мендель з-боку ГПУ виглядають просто несерйозно.
Напевно, було б цілком доречним, аби на вимогу ГПУ щодо спростування чи підтвердження висловлювань Юлії Мендель президент України Володимир Зеленський відповів своєю вимогою – надати ретельний звіт по справі про вбивство мирних мешканців Горлівки 27 липня 2014 року.