Прокляття чистих рук

«Та хіба я не знаю? Це ж треба змушувати людей, карати гріш­­ми, вимагати, звільняти. Попереджувати і слухати благання й сльози. Виправдовуватися перед керівництвом і нести матеріальну відповідальність. Не спати вночі через справи у відділі та слухати нарікання підлеглих. Навіщо воно мені? Ні! Я вищий за це!» Людина, яка все це казала, тільки-но відмовилася від керівної посади. Вона вважає себе щирим патріотом. Проте їй не до смаку брудна й невдячна робота керівника. А святе місце вільним не буває. Якщо щирі патріоти уникають керівництва, його опанують люди з дещо скромнішими моральними якостями. А потім всі ми дивуємося, звідкіля в нас беруться ющенки та інші дуже проффесійні керманичі?