Втім, незважаючи ані на освідченість, ані на титулованість, вони з гучним скандалом пилять зони впливу у Києво-Печерському заповіднику. Лавра в свою чергу з кожним роком ризикує стати дедалі меншою святинею України, та й хіба може бути інакше, якщо її справами керують дами настільки далекі від культури і релігії, що з задоволенням починають трусити брудною білизною перед камерами ЗМІ, як тільки ті з'явиляються.
З рівнем культури все зрозуміло, згадувати ж про компетентність навіть не доводиться. Лікар-кардіолог/юрист/заступник міністра культури, одним словом, спеціаліст аж надто широкого профілю Вікторія Ліснича за свою не таку вже й довгу кар'єру настільки стрімко змінювала обраний напрям діяльності, щоб навряд чи встигла набути достатніх навичок для управління цілим заповідником. Свого часу, виступаючи на церемонії нагородження лауреатів премії імені Олеся Гончара, тодішній заступник міністра культури не змогла добре підготуватися навіть до кількахвилинної промови і назвала Гончара "визначним поетом", що вже казати не про разові лажі, а постійну роботу на музейній ниві.
З іншого боку маємо Владу Прокаєву. Все-таки робота моделі накладає відбиток, відтак Владі не вдалося стати заступником генерального директора з міжнародного співробітництва, вона лише відтворила модель заступника, повністю імітуючи зовнішні керівні прояви і не заглиблюючись до глибинних рівнів знань і компетенцій.
Саме завдяки цьому ми і маємо можливість чути з вуст її колег розповіді про "перли" начальниці. Науковий співробітник заповідника Володимир Омельченко і досі здивований запитаннями, які ставить заступник генерального директора "Мені як кандидату історичних наук принаймні дивно чути, коли мені заступник генерального директора заповідника з міжнародного співробітництва (Влада Прокаєва) задає питання, чи є Візантійська імперія суб’єктом чинного міжнародного гуманітарного права, ви уявляєте рівень розвитку цієї людини".