З’явився просвітницький проєкт, що знайомить із жінками в каноні української літератури під різними кутами.
Досі немає жодної великої історії української літератури, написаної жінкою. Є Микола Зеров, Сергій Єфремов, Дмитро Чижевський і так далі. Цікаво, чому? Хіба бракує жінок у літературознавстві? Адже сьогодні на філології навчаються переважно дівчата, та й раніше філологинь не бракувало.
Читайте також: День народження першої української медієвістки Варвари Адріанової-Перетц
І як в такому разі жінки-авторки взагалі потрапляють у канон, хто про них пише, хто визначає їхню вартісність і за яким критерієм? За ідеологічним — щоб жінки були представлені за гендерною квотою, чи за естетичним — бо жінки-авторки дійсно написали вартісні тексти, сказали щось важливе і тому виграють у змаганні за місце в каноні?
Як це змінюється з часом, як письменниці вписані в різні канони — народницький, модерністський, соцреалістичний, антирадянський, еміграційний та незалежний?
Читайте також: Перша антологія української поезії португальською мовою
Канон не є даністю, його творять люди. Якщо міркувати, які альтернативні способи впливу на канон мали жінки, то можна виділити такі ключові ролі:
- медієвістки, що вивчали давню українську літературу — і їх виявилося направду багато;
- теоретикині, бо жінки таки займалися проблемами поетики, а не лише біографією Лесі Українки;
- високопосадовиці, хоча жінка досі не очолювала Інститут літератури, найвище в цій посадовій ієрархії піднялася заступниця академіка Білецького Ніна Крутікова;
- репресовані за професійну діяльність, від музейниці ВУАН Євгенії Рудинської до дисидентки Михайлини Коцюбинської;
- освітянки, котрі відбирали знакові тексти і упорядковували читанки та антології для дітей і дорослих;
- перекладачки-культуртрегерки, що знайомили світ з українськими класичними текстами;
- охоронительки пам’яті, члени родин класиків, які зберігали архіви та спогади й переважно лишалися в сутінках чужих біографій.
У революційні для української гуманітаристики 1990-ті увірвалися Соломія Павличко з «Дискурсом українського модернізму», Марія Зубрицька з «Антологією світової літературно-критичної думки», Тамара Гундорова з постколоніальним підходом, Віра Агеєва з гендерною оптикою. У 90-х український канон цілковито переформатовується, і голос жінок-літературознавиць на цьому етапі дуже потужний. Вони привносять нову аксіологію, нові критерії оцінки, приділяють увагу не домінантному, а тому, що досі було непочутим.
Зрештою, як пише Марта Богачевська-Хом’як, жінка колонізованої нації більш чутлива в деконструюванні імперських структур.
Розмова про жінок у творенні канону стикається з кількома виклаками. Перший — як уникнути біографізму. Задум проєкту — поглянути на канон як теоретичний конструкт, парасольковий термін, що об’єднує багато сфер, проявів та нюансів. Бо зазвичай розмова про жіночий канон зводиться до переліку жінок-письменниць. Розробницям натомість натомість хотілося порефлексувати про складність явища канону, різні фактори та інституції пам’ятання, що на нього впливають.
Читайте також: Читацькі м’язи й формування спільноти: оновлене знання про літературу від Галети й Семкова
Другий виклик — як говорити про складні матерії, коли ще досі не написана базова історія нашої гуманітарної думки. Тому подеколи доводилося виконувати просвітницьку функцію, починати з чорнової роботи, із замальовок до інтелектуальних біографій жінок, які ще мають бути написані в майбутньому. Тому проєкт створений у форматі онлайн-курсу, де після кожного з модулів читачі знайдуть рекомендовану літературу.
Його можна прочитати повністю, а можна звернути увагу тільки на окремі блоки. У першому модулі йдеться про початок творення жіночого канону в Україні — альманах «Перший вінок». Другий розкриває агентність жінок у творенні канону ХХ століття — літературознавиць, освітянок, культуртрегерок. Розробляється третій модуль, присвячений фемінізації шкільного канону української літератури з 1991 року до сьогодні. У четвертому йдеться про умовність поняття дитячого канону та про жінок, що першими почали писати дитячу літературу, однак опинилися на маргінесі канону. Завершальний модуль «Літературний канон у місті: публічні прояви» запрошує поміркувати про старих та нових героїнь у публічному просторі та про тих, хто завжди має бронзову форму.