На територію Києво-Печерської лаври можливо потрапити двома шляхами. Через браму заповідника у Верхній лаврі, або через монастирські ворота у Нижній. Це може зробити кожен охочий, проблем немає. Є ще кілька малознаних хвірток, але то для своїх. На воротях монастиря, щоправда, віднедавна стоїть поліцейський патруль, проте виключно для підтримання громадського порядку. Він з’явився тут після того, як держава розірвала договір оренди з монастирем й на цьому місці, між прихильниками та противниками такого рішення, часто виникали занадто гарячі дискусії.
Що сталося у березні і хто займає Лавру зараз
Підставою для розірвання договору формально стали численні порушення орендарями його умов. Лавра найстаріший та найбільший монастир України, який є у власності української держави, тому ще наприкінці 2022 року, після численних скандалів пов’язаних із лаврською публікою, уряд створив міжвідомчу робочу групу, яка мала перевірити умови дотримання згаданого договору оренди. Висновки комісії невтішні. За час перебування в Лаврі, мешканці монастиря завдали серйозної шкоди історичній пам’ятці. Три десятки років церковники поводилися з державним майном ніби зі своїм власним. Незаконної перебудови, чи реконструкції зазнали практично усі будівлі на території монастиря, з’явилися цілком нові об’єкти, а деякі просто були зруйновані. Це взагалі неприпустимо, адже лаврський комплекс внесений до Світової спадщини ЮНЕСКО.
Один із нових настінних розписів у Лаврі з героєм, зовні дуже схожим на настоятеля монастиря МП Павла Лебідя
Старе фото з Лаври 2012 року, з якого можна уявити масштаб новобудов у монастирі
З 2023 року, держава, в особі Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» вирішила не продовжувати договір оренди з Українською православною церквою Московського патріархату (УПЦ МП), або, як тепер її часто іменують Російською православною церквою в Україні (РПЦвУ) на користування двома храмами у Верхній лаврі — Успенським собором та Трапезною церквою. Натомість дозволила використовувати один з них для служб вірних Православної Церкви України (ПЦУ), яка перебуває під юрисдикцією Вселенського патріарха. Такий поворот викликав шалене обурення серед представників проросійської УПЦ МП, на голови чиновників та вірних ПЦУ посипались всеможливі погрози й прокльони.
Ну а вже 10 березня 2023 року заповідник повідомив представників РПЦвУ про розірвання договору про оренду Нижньої лаври та попросив їх до кінця місяця покинути територію. Звісно, церковники не збиралися нічого виконувати та влаштували справжній цирк із недопуском в заповідник комісії для інвентаризації майна та обстеження стану об’єктів. Цирк продовжувався не один день. Щоразу, як тільки комісія намагалась пройти до монастиря, люди, одягнені як монахи, влаштовували провокації, шарпанину і навіть бійки. Врешті у справу змушені були втрутитись правоохоронці, пішли позови до судів, але питання із виселенням досі не вирішене. Держава не хоче вдаватися до насильства, тому монахи все ще перебувають на території Лаври, хоч і формально незаконно.
Щоправда, їхній настоятель, скандальний митрополит Павло Лебідь таки змушений був покинути стіни обителі й оселитися у своєму коштовному маєтку за межами столиці. Українські правоохоронці підозрюють його у виправдовуванні збройної агресії РФ проти України та приниженні громадян через релігійні переконання. Поки йде слідство, суд відправив митрополита під домашній арешт, щоб він не міг впливати на свідків.
Митрополит не один, до кого в українських правоохоронців з’явились питання з приводу пособництва ворогу. З початку великої війни низка ієрархів та священників УПЦ МП проявились як відверті колаборанти. Проти багатьох чільних діячів УПЦ МП було запроваджено санкції РНБО, деяких агентів російського ФСБ заарештовано, а декого навіть уже встигли обміняти на українських солдатів, що потрапили до російського полону.
Лавра тепер
У Нижній лаврі, там де монастир, я не був років десять. У Верхній, де заповідник і музеї бував часто. А от у «царство» митрополита Павла, заходити не хотілося. Там завжди занадто сильно тхнуло «русскім міром», а від минулої благодаті старовинного українського монастиря, майже нічого не залишилось. Хіба мощі в печерах. Проте до них ще треба було потрапити. Вірніше пробратися крізь псевдорелігійний морок тамтешньої публіки, яка моментально вираховувала чужих і, в кращому випадку, просто намагалась затюкати. Не так хрестишся, не так б’єш поклони, не так тримаєш свічку, неправильно цілуєш іконку. Могли поцікавитись, якої ти віри, й коли чули, що не православний — католик, греко-католик або, що найгірше, православний з конкуруючої церкви, то могли й вигнати. При цьому невтомно хрестячи, або повторюючи якісь заклинання. Видовище не для людей зі слабкими нервами.
Востаннє, коли я молився в старовинній підземній церкві на Дальніх печерах, якийсь монах причепився за мій не надто православний зовнішній вигляд — не таку зачіску (козацький чуб) і сережку в вусі. Мені було байдуже, що він думає з цього приводу, проте, приємного від такого спілкування, погодьтеся, мало. Тому я вирішив більше туди не ходити.
Але віднедавна, чимало змінилося. Лавра також потрапила в хвилю великих перемін, спровокованих жорстокою війною, й стало цікаво подивитися, як там все виглядає зблизька. Цього разу обитель відкрилась зовсім іншою. Навіть приємно здивувала. Вразила спокоєм, тишею і благодаттю. Саме про те, що в монастир, здається. знову повернулася благодать, якої там давненько не спостерігалося, я подумав, коли вийшов за його мури, після багатьох годин блукання по храмах та печерах. Схоже, спроба держави втихомирити адептів «русского міру», які мешкали там десятками років, виявилась все ж вдалою. І хоч процес далеко не завершений, але плюси помітні.
Сьогодні в Лаврі зовсім мало відвідувачів, проте вони є — світські туристи і набожні прочани, які пересуваються від храму до храму невеличкими зграйками. Більшість із них, відвідують обидві частини монастиря, Верхню та Нижню. У Верхній тепер в неділю та великі свята служать Літургії священники, чи владики з ПЦУ, а у Нижній, все ще представники промосковської УПЦ. Щоправда, такий розподіл більшість прочан і туристів переважно не бентежить. Хоча, є звісно й такі, хто принципово не хоче перетинати умовний кордон між Верхньою та Нижньою лаврами.
Примітно й те, що монаша братія Лаври виявилась неоднорідною. Розуміючи, що держава рано чи пізно доб’ється свого та відселить монастир РПЦвУ, частина монахів вирішила мирно перейти в ПЦУ під омофор Вселенського патріарха та створити при ній свій чоловічий монастир, який можливо отримає дозвіл на перебування у стінах заповідника. Настоятелем монастиря став архімандрит Авраамій (Лотиш), Член Духовного собору Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, який перейшов до ПЦУ з УПЦ МП. Скільки загалом до нього долучилося лаврської братії наразі невідомо. Працівники заповідника кажуть, що бачать, як вони тепер ходять на Служби Божі до Успенського собору у Верхній Лаврі, проте точної кількості ченців монастиря ПЦУ не знають.
Також кажуть, що серед монахів є чимало таких, хто не визначився як чинити й просто спостерігають за ситуацією. Хоча, більшість із тих, хто не захотів приєднатися до ПЦУ, вже мабуть покинули стіни обителі. Принаймні, у Нижній лаврі сьогодні справді дуже малолюдно й монахів на вулиці практично не видно — один, два. А ті з ким доводилось перетинатися — підкреслено привітні, аж незвично. Навряд чи інші поховалися по келіях та цілими днями там сидять. Більш імовірно, що таки виїхали в інші монастирі. Попри запевнення митрополита Павла про те, що ченці не збираються покидати обитель, в кінці березня, коли закінчувалась дія договору оренди, в Лаврі можна було спостерігати дуже активну евакуацію мешканців. Вивозили не лише особисті речі, а й ікони та навіть елементи комунікацій. На запитання журналістів одного з видань, куди зникли ікони, священнослужителі УПЦ МП тоді відповіли, що планують вивезти з заповідника усе, крім мощів, бо вважають усе майно, включно з іконами, власністю своєї церкви.
Примітка. Ця мандрівка і фото зроблені у другій половині червня. У вівторок, 4 липня, доступ державної комісії на територію Нижньої Лаври для проведення опису майна знову заблокували представники УПЦ (МП). В.о. гендиректора заповідника Максим Остапенко заявив, що у комісії є офіційна відповідь від монастиря, у якій обіцяли надати доступ до корпусів.
Дивіться повний фоторепортаж далі